ейлін павер починає «середньовічних людей» — медієвістику з 1920-х років, яка в мене у планах на лютий, — із розповіді про людей пізньоантичних, бо ж треба трохи прописати контексти (а не як деякі). один із цих персонажів — авсоній, поет і вчитель риторики, який у iv столітті склав збірку віршів про своїх колег-викладачів.
у бордо, де живе авсоній (і яке тоді ще зветься не так), їх тридцять двоє — і кожному присвячений окремий текст.
є мінервій-оратор, який має феноменальну пам’ять і після гри в нарди детально розбирає кожен хід. є анастасій-граматик, який зробив дурницю, покинувши бордо заради провінційної школи, і відтоді канув у цілком заслужену невідомість. є аттій тіро дельфідій, який колись був правником, а тепер, на пенсії, вчителює, хоча учні його не сильно цікавлять, що засмучує їхній батьків. є йокундій-граматик, який свого титулу не заслуговує, але він така добра людина, що вартий згадки серед гідних постатей, нехай і, власне кажучи, на вчителя не тягне. є екзуперій, дуже вродливий чоловік, чиє красномовство звучить вишукано, поки ви не дослухаєтеся й не усвідомлюєте, що то все нісенітниці.
і є щось напрочуд рідне в цьому переліку.
#вечірнінотатки #лютийізпавер
у бордо, де живе авсоній (і яке тоді ще зветься не так), їх тридцять двоє — і кожному присвячений окремий текст.
є мінервій-оратор, який має феноменальну пам’ять і після гри в нарди детально розбирає кожен хід. є анастасій-граматик, який зробив дурницю, покинувши бордо заради провінційної школи, і відтоді канув у цілком заслужену невідомість. є аттій тіро дельфідій, який колись був правником, а тепер, на пенсії, вчителює, хоча учні його не сильно цікавлять, що засмучує їхній батьків. є йокундій-граматик, який свого титулу не заслуговує, але він така добра людина, що вартий згадки серед гідних постатей, нехай і, власне кажучи, на вчителя не тягне. є екзуперій, дуже вродливий чоловік, чиє красномовство звучить вишукано, поки ви не дослухаєтеся й не усвідомлюєте, що то все нісенітниці.
і є щось напрочуд рідне в цьому переліку.
#вечірнінотатки #лютийізпавер
у європі дізналися про монгольського хана хубілая (чи то пак кублай-хана) з розповідей марко поло. але першими європейцями, які з ним познайомилися, були маркові батько й дядько — просто вони про це мало кому розказали, хіба що родичам, друзям і папі римському. річ у тім, що хубілай відпустив італійських мандрівників додому не просто так і не назавжди, а з місією: роздобути в єрусалимі святої олії з лампадки у храмі гробу христового, у римі — сотню схвалених папою вчених теологів, які могли би проповідувати монголам, і повертатися з усім цим добром назад.
у другу мандрівку до хана батько з дядьком узяли замовленої олії, молодого марко, якому тоді було років 16 чи 17, а от зі вченими мужами трошки не склалося, бо папа виділив на цей проєкт тільки двох домініканців: «книжників, науковців і глибоких теологів». а далі я передаю слово чудовій ейлін павер.
і так вони знову вирушили з акри в листопаді 1271 року. домініканці, може, і були глибокими теологами, але серця до пригод у них виявилися заячі, тож, щойно зачувши про війну на теренах вірменії, через які їм довелося б мандрувати, вони поспіхом передали свої дипломатичні листи венеціанцям, попрохали захисту в тамплієрів і якнайшвидше дременули в безпеку берега, залишаючи поло, «незламних перед уже давно їм звичними небезпеками та труднощами», далі прямувати самих. безперечно, святий франциск тріумфує над святим домініком десь при небесному дворі: його ченці ніколи не трусилися за свої шкури, коли життєрадісно подорожували у спеці індії та холоді центральної азії; і легко уявити коментарі товстуна віллема рубрука про втечу цих глибоких теологів.
на ілюстрації з рукопису xiv століття марко поло і його родичі й колеги насолоджуються почастунком у хана, а домініканці не насолоджуються, бо схарапудилися й не доїхали.
#лютийізпавер #плітки
у другу мандрівку до хана батько з дядьком узяли замовленої олії, молодого марко, якому тоді було років 16 чи 17, а от зі вченими мужами трошки не склалося, бо папа виділив на цей проєкт тільки двох домініканців: «книжників, науковців і глибоких теологів». а далі я передаю слово чудовій ейлін павер.
і так вони знову вирушили з акри в листопаді 1271 року. домініканці, може, і були глибокими теологами, але серця до пригод у них виявилися заячі, тож, щойно зачувши про війну на теренах вірменії, через які їм довелося б мандрувати, вони поспіхом передали свої дипломатичні листи венеціанцям, попрохали захисту в тамплієрів і якнайшвидше дременули в безпеку берега, залишаючи поло, «незламних перед уже давно їм звичними небезпеками та труднощами», далі прямувати самих. безперечно, святий франциск тріумфує над святим домініком десь при небесному дворі: його ченці ніколи не трусилися за свої шкури, коли життєрадісно подорожували у спеці індії та холоді центральної азії; і легко уявити коментарі товстуна віллема рубрука про втечу цих глибоких теологів.
на ілюстрації з рукопису xiv століття марко поло і його родичі й колеги насолоджуються почастунком у хана, а домініканці не насолоджуються, бо схарапудилися й не доїхали.
#лютийізпавер #плітки
забрала з пошти книжку, то буду вихвалятися. знайомтеся, два томи ейлін павер від «фоліо» здорової людини.
«середньовічні люди» вийшли 1924 року і є у вільному доступі; «середньовічні жінки» були видані вже після смерті авторки, 1975-го, то на них поки що діє авторське право і знайти їх можна хіба що в папері. перевидання від «фоліо» — це 1999 і 2001 роки відповідно, тобто книжечки вже встигли побачити трохи життя, але збереглися ідеально, хіба що по сліпкейсах можна зрозуміти, що їх раніше хтось тримав у руках і носив у торбах.
«людей» я майже дочитала (вони й коротші за гейзінгу, і значно менш бісючі), то лютневу частину челенджу маю закрити вчасно. написати передмову до цього перевидання запросили емманюеля ле руа ладюрі, і вона така ненатхненна, що мені складно уявити, нащо він узагалі на це погодився. хіба що діалог відбувся якось так:
— добридень, я дзвоню з «фоліо», ми хотіли б надрукувати вашу…
— так, звісно, що підписати?
— … передмову до книжки ейлін павер.
— а.
передмову до «жінок» (які, власне, приїхали годину тому, то я встигла тільки прочитати зміст і пороздивлятися картинки) теж написав ладюрі, і там три сторінки тексту — імовірно, редактори вирішили його дуже не мучити. а загалом книжка складається з конспектів лекцій ейлін павер, які впорядкував і спорядив примітками й бібліографією її чоловік і колишній студент майкл постан — народжений у бессарабському (нині молдовському) селі бендери випускник університету святого володимира, про що я, звісно, не знала, поки оце щойно не погуглила.
#лютийізпавер
«середньовічні люди» вийшли 1924 року і є у вільному доступі; «середньовічні жінки» були видані вже після смерті авторки, 1975-го, то на них поки що діє авторське право і знайти їх можна хіба що в папері. перевидання від «фоліо» — це 1999 і 2001 роки відповідно, тобто книжечки вже встигли побачити трохи життя, але збереглися ідеально, хіба що по сліпкейсах можна зрозуміти, що їх раніше хтось тримав у руках і носив у торбах.
«людей» я майже дочитала (вони й коротші за гейзінгу, і значно менш бісючі), то лютневу частину челенджу маю закрити вчасно. написати передмову до цього перевидання запросили емманюеля ле руа ладюрі, і вона така ненатхненна, що мені складно уявити, нащо він узагалі на це погодився. хіба що діалог відбувся якось так:
— добридень, я дзвоню з «фоліо», ми хотіли б надрукувати вашу…
— так, звісно, що підписати?
— … передмову до книжки ейлін павер.
— а.
передмову до «жінок» (які, власне, приїхали годину тому, то я встигла тільки прочитати зміст і пороздивлятися картинки) теж написав ладюрі, і там три сторінки тексту — імовірно, редактори вирішили його дуже не мучити. а загалом книжка складається з конспектів лекцій ейлін павер, які впорядкував і спорядив примітками й бібліографією її чоловік і колишній студент майкл постан — народжений у бессарабському (нині молдовському) селі бендери випускник університету святого володимира, про що я, звісно, не знала, поки оце щойно не погуглила.
#лютийізпавер