«золота легенда» розповідає про ченця, який прибув у монастир на синай, де спочивала катерина александрійська, і довго там молився про те, щоб отримати її реліквію. на сьомий рік молитов від тіла святої зненацька відпав палець, і чернець, зрадівши, забрав його додому.
а от єпископ лінкольнський г’ю, який згодом сам виявився святим, був людиною заклопотаною і не мав семи років на чекання. тому, відвідуючи 1190 року мощі марії магдалини, спочатку спробував відламати їй палець, а коли не вдалося, відкусив його. і пояснив ошелешеним ченцям, що це він так ушанував святу — вшановують же вірні ісуса, причащаючись його тілом, правильно?
узагалі г’ю був знаним здобувачем реліквій: там відхопить м'яса від нетлінної руки святого освальда, тут відріже клаптик від покривала з мощей йоана хрестителя. кажуть, зібрав цілу колекцію, штук тридцять. а потім і його розібрали на реліквії.
на картинці — нідерландський релікварій хііі століття. (із нього, мабуть, виколупувати мощі було не так просто).
#плітки #дрібкасвятості
а от єпископ лінкольнський г’ю, який згодом сам виявився святим, був людиною заклопотаною і не мав семи років на чекання. тому, відвідуючи 1190 року мощі марії магдалини, спочатку спробував відламати їй палець, а коли не вдалося, відкусив його. і пояснив ошелешеним ченцям, що це він так ушанував святу — вшановують же вірні ісуса, причащаючись його тілом, правильно?
узагалі г’ю був знаним здобувачем реліквій: там відхопить м'яса від нетлінної руки святого освальда, тут відріже клаптик від покривала з мощей йоана хрестителя. кажуть, зібрав цілу колекцію, штук тридцять. а потім і його розібрали на реліквії.
на картинці — нідерландський релікварій хііі століття. (із нього, мабуть, виколупувати мощі було не так просто).
#плітки #дрібкасвятості
революційна армія дитятка ісуса озброєна й готова до наступу.
ну, майже.
маленький христос (ліворуч і в німбі) на цій мініатюрі зображений разом із малюками-першомучениками, що загинули замість нього, коли ірод, налякавшись народження напророкованого нового царя, наказав убити в околицях вифлеєма всіх немовлят. ісусик із батьками тим часом уже їхав на віслюку (імовірно, тому самому, якого зображають у сцені різдва) в бік єгипту.
а в руках у малюків — не просто небезпечні предмети, а й символи, важливі для середньовічної побожності. упізнаєте терновий вінок і цвяхи? це arma christi — інструменти, якими катували ісусове тіло: від ножа для обрізання (в ісусика в руках) до хреста (т-подібного).
у середньовіччі arma christi були поширеними образами: і як об’єкти споглядання і медитації, і просто як приводи згадати, на що бог пішов заради людей. і в них цікавий статус, бо, з одного боку, це інструменти тортур, а з другого, реліквії та засоби спасіння (у хреста он ціле окреме свято досі є).
#дрібкасвятості
ну, майже.
маленький христос (ліворуч і в німбі) на цій мініатюрі зображений разом із малюками-першомучениками, що загинули замість нього, коли ірод, налякавшись народження напророкованого нового царя, наказав убити в околицях вифлеєма всіх немовлят. ісусик із батьками тим часом уже їхав на віслюку (імовірно, тому самому, якого зображають у сцені різдва) в бік єгипту.
а в руках у малюків — не просто небезпечні предмети, а й символи, важливі для середньовічної побожності. упізнаєте терновий вінок і цвяхи? це arma christi — інструменти, якими катували ісусове тіло: від ножа для обрізання (в ісусика в руках) до хреста (т-подібного).
у середньовіччі arma christi були поширеними образами: і як об’єкти споглядання і медитації, і просто як приводи згадати, на що бог пішов заради людей. і в них цікавий статус, бо, з одного боку, це інструменти тортур, а з другого, реліквії та засоби спасіння (у хреста он ціле окреме свято досі є).
#дрібкасвятості
одного не дуже прекрасного дня під стінами шартра з’явилися вікінги з наміром сплюндрувати місто. відчуваючи, що без серйозної підтримки не обійтися, єпископ узяв у соборі реліквію — сорочку божої мами (деякі перекази наполягають, що ту саму, у якій марія була під час благовіщення), підняв її на спис, як хоругву, і так на чолі міської процесії вийшов назустріч ворогам.
вікінги, мабуть, трохи здивувалися з такої територіальної оборони, та скоро їм стало не смішно, бо кожен із них, поглянувши на маріїну сорочку, одразу сліпнув. містяни запросто переловили осліплених ворогів (як каже легенда, когось на викуп, когось — убити) і повернулися до шартра, радісно прославляючи марію, яка того дня їх утішила й захистила.
картинка, на якій божа мама гамселить сатану, насправді ілюструє інше чудо, але цей образ, по-моєму, вічно актуальний, то нехай буде.
#гарнеякбожамама #захисницягрішників #дрібкасвятості
вікінги, мабуть, трохи здивувалися з такої територіальної оборони, та скоро їм стало не смішно, бо кожен із них, поглянувши на маріїну сорочку, одразу сліпнув. містяни запросто переловили осліплених ворогів (як каже легенда, когось на викуп, когось — убити) і повернулися до шартра, радісно прославляючи марію, яка того дня їх утішила й захистила.
картинка, на якій божа мама гамселить сатану, насправді ілюструє інше чудо, але цей образ, по-моєму, вічно актуальний, то нехай буде.
#гарнеякбожамама #захисницягрішників #дрібкасвятості
у грудні 1231 року в містечку нівель хоронили іду — місцеву черницю й містичку. одна дівчина, що стояла над труною, так мучилася від страшного зубного болю, що не могла зосередитися на молитві, та в якусь мить відчула «тверду надію», що завдяки заступництву іди нівельської їй полегшає. скерована цією надією, дівчина вирвала в покійниці зуба, приклала його собі до щоки — і справді, бог учинив чудо і біль одразу минув.
це точно не була миттєва дія, і мені подобається уявляти, як люди навколо спостерігають за дівчиною, що колупається в роті у шанованої покійниці, — зі збентеженням, шоком, але трошки й розумінням, бо, ніде правди діти, краще видерти зуба у святої, ніж дозволити, щоб цирюльник узявся за видирання твоїх рідних зубів, як на цій ілюстрації з англійської енциклопедії xiv століття.
(хоча в нівелі й околицях іду вшановували як святу вже невдовзі після її смерті, офіційно церква її не канонізувала — але, як бачите, чудесам це не стало на заваді).
#чудотворення #секретимедицини #дрібкасвятості
це точно не була миттєва дія, і мені подобається уявляти, як люди навколо спостерігають за дівчиною, що колупається в роті у шанованої покійниці, — зі збентеженням, шоком, але трошки й розумінням, бо, ніде правди діти, краще видерти зуба у святої, ніж дозволити, щоб цирюльник узявся за видирання твоїх рідних зубів, як на цій ілюстрації з англійської енциклопедії xiv століття.
(хоча в нівелі й околицях іду вшановували як святу вже невдовзі після її смерті, офіційно церква її не канонізувала — але, як бачите, чудесам це не стало на заваді).
#чудотворення #секретимедицини #дрібкасвятості
талісман шарлеманя — це 160 грамів золота, скла, сапфірів і дрібнішого коштовного каміння з іх століття; подейкують, що його знайшли, коли відкрили усипальню карла великого в 1166 році (тому й назва така).
та це не лише прикраса, а й релікварій, тобто скринька для мощей. звісно, у королівському релікварії і реліквії мали бути неабиякі, не просто кісточки локальних святих абощо (як на мене, дурнувате упередження, бо ми ж знаємо, якими фантастичними бувають локальні святі). за легендою, спершу в талісмані зберігалася волосина божої мами, але їй довелося поступитися місцем, коли карл роздобув трісочки зі святого хреста, на якому розіпнули ісуса, — власне, їх можна розгледіти й зараз.
що сталося з волосиною, ніде не пишуть, і це якось прикро.
#дрібкасвятості
та це не лише прикраса, а й релікварій, тобто скринька для мощей. звісно, у королівському релікварії і реліквії мали бути неабиякі, не просто кісточки локальних святих абощо (як на мене, дурнувате упередження, бо ми ж знаємо, якими фантастичними бувають локальні святі). за легендою, спершу в талісмані зберігалася волосина божої мами, але їй довелося поступитися місцем, коли карл роздобув трісочки зі святого хреста, на якому розіпнули ісуса, — власне, їх можна розгледіти й зараз.
що сталося з волосиною, ніде не пишуть, і це якось прикро.
#дрібкасвятості
шотландський бронзовий релікварій із хіі століття із трошки повідламуваними ніжками (але загалом чудово зберігся). пов'язка на ісусових стегнах — окремий витвір мистецтва.
#перстгосподній #дрібкасвятості
#перстгосподній #дрібкасвятості
це не кед, а релікварій, зроблений у 1450-х роках, щоб зберігати кісточки одного зі святих невинно вбитих немовлят, які постраждали від іродового гніву.
хто вирішив, що відповідним сховищем для немовлячих мощей буде фігурка дорослої стопи, історія мовчить. може, це для того, щоб більше гарних коштовностей вмістилося.
#дрібкасвятості
хто вирішив, що відповідним сховищем для немовлячих мощей буде фігурка дорослої стопи, історія мовчить. може, це для того, щоб більше гарних коштовностей вмістилося.
#дрібкасвятості
в абатиси к’яри з монтефалько, що жила наприкінці хііі століття, бували цікаві видіння. вона розмовляла зі святими і з душами в чистилищі, бачила бога-суддю, а якось узріла очима душі втомленого христа, який ніс хрест, шукаючи, де б його поставити. тоді к’яра запропонувала ісусові своє серце — нехай залишить хрест там.
ця зустріч стала темою гарної фрески й джерелом трохи змішаної метафори. штука в тому, що християнські автори часом описували присутність христа в людському серці або розумі як своєрідну вагітність. наприклад, амвросій медіоланський називає ісуса «хлопчиком, який народжується з того, хто приймає духа спасіння в матку свого розуму»; а франциск ассізський пише про те, що «ми — христова мати, коли носимо його в себе в серці й тілі з чистою любов’ю і щирим сумлінням». тож к’ярине серце внаслідок видіння доволі буквально завагітніло ісусом — а водночас від ісуса.
утім, дізналися про це тільки після її смерті. 1308 року, коли абатиса померла після тривалої хвороби, черниці постановили забальзамувати її «через її святість і через те, що бог так сильно втішався її тілом і серцем». вони, отже, розітнули к’яру зі спини й вийняли внутрішні органи, спершу не звертаючи на них особливої уваги, — а потім згадали, що варто придивитися прискіпливіше.
пам’ятаєте, ми колись говорили про те, чи можна молитися у вбиральні? так от, ідея про диявола в лятрині в деяких випадках поширювалась і на кишки, бо де ж іще може жити зла сила, як не в місці переробки відходів. додайте до цього те, що містицизм — то явище ненадійне, бо ж ніколи зовсім точно не знаєш, оселився в містичці дух святий чи біс, і стане зрозуміло, чому сестри вирішили перевірити к’ярині органи на наявність знаків: якби вони знайшлися в кишках, це означало б підступи диявола; якби в серці, монастир отримав би серйозну заявку на власну святу.
перемогло таки серце. розрізавши його, сестри побачили там мініатюрне розп’яття (під час канонізаційного процесу, який, щоправда, не увінчався успіхом, одна з черниць описувала його як «фігурку крихітного чоловічка, хоча й не зовсім сформованого», тобто знову маємо метафору вагітності) й дрібні об’єкти — ніби інструменти страстей. а в жовчному міхурі к’яри знайшли три камінці, які проінтерпретували як знак трійці (і які, мабуть, за життя завдавали абатисі чималого дискомфорту). на розтин жовчного навіть покликали місцевого лікаря, але він, потримавши міхур у долоні, сказав, що недостойний такої честі, то сестрам довелося все робити самим; зате потім лікар запевнив черниць, що камінці в жовчному точно чудесні й природного пояснення не мають.
іще одним доказом того, що к’яра таки скоріше свята, ніж навпаки, стали чудеса. уже невдовзі після розтину її серце оздоровило чоловіка з хворою ногою. а інший чоловік, який насміхався з чудотворного серця, сильно поранив руку — і вирішив, що варто надалі тримати скепсис при собі.
усі ці події, щоправда, не допомогли під час канонізаційного процесу; серед його учасників знайшлося достатньо скептиків, які вважали фігурку в серці справою не божественного втручання, а земної майстерності, та й загалом локальні містички в xiv столітті були далеко не пріоритетними кандидатками на канонізацію. тож к’ярі довелося чекати папського схвалення аж до 1881 року (сумніваюся, що вона цим сильно переймалася). але цікаво, що під час процесу ні в церковної влади, ні в к’яриних родичів не було претензій до розтину й ретельного дослідження органів абатиси — усі питання стосувалися хіба того, чи не підробили сестри знаків божественної присутності.
фреску і к'ярине серце досі можна побачити в присвяченій їй церкві, але знайти їх фотографії в нормальній якості мені не вдалося, тож доведеться обмежитися чорно-білими ілюстраціями з книжки катарін парк, якій дуже дякую за цей чудовий сюжет.
#дрібкасвятості #ніжнапобожність
ця зустріч стала темою гарної фрески й джерелом трохи змішаної метафори. штука в тому, що християнські автори часом описували присутність христа в людському серці або розумі як своєрідну вагітність. наприклад, амвросій медіоланський називає ісуса «хлопчиком, який народжується з того, хто приймає духа спасіння в матку свого розуму»; а франциск ассізський пише про те, що «ми — христова мати, коли носимо його в себе в серці й тілі з чистою любов’ю і щирим сумлінням». тож к’ярине серце внаслідок видіння доволі буквально завагітніло ісусом — а водночас від ісуса.
утім, дізналися про це тільки після її смерті. 1308 року, коли абатиса померла після тривалої хвороби, черниці постановили забальзамувати її «через її святість і через те, що бог так сильно втішався її тілом і серцем». вони, отже, розітнули к’яру зі спини й вийняли внутрішні органи, спершу не звертаючи на них особливої уваги, — а потім згадали, що варто придивитися прискіпливіше.
пам’ятаєте, ми колись говорили про те, чи можна молитися у вбиральні? так от, ідея про диявола в лятрині в деяких випадках поширювалась і на кишки, бо де ж іще може жити зла сила, як не в місці переробки відходів. додайте до цього те, що містицизм — то явище ненадійне, бо ж ніколи зовсім точно не знаєш, оселився в містичці дух святий чи біс, і стане зрозуміло, чому сестри вирішили перевірити к’ярині органи на наявність знаків: якби вони знайшлися в кишках, це означало б підступи диявола; якби в серці, монастир отримав би серйозну заявку на власну святу.
перемогло таки серце. розрізавши його, сестри побачили там мініатюрне розп’яття (під час канонізаційного процесу, який, щоправда, не увінчався успіхом, одна з черниць описувала його як «фігурку крихітного чоловічка, хоча й не зовсім сформованого», тобто знову маємо метафору вагітності) й дрібні об’єкти — ніби інструменти страстей. а в жовчному міхурі к’яри знайшли три камінці, які проінтерпретували як знак трійці (і які, мабуть, за життя завдавали абатисі чималого дискомфорту). на розтин жовчного навіть покликали місцевого лікаря, але він, потримавши міхур у долоні, сказав, що недостойний такої честі, то сестрам довелося все робити самим; зате потім лікар запевнив черниць, що камінці в жовчному точно чудесні й природного пояснення не мають.
іще одним доказом того, що к’яра таки скоріше свята, ніж навпаки, стали чудеса. уже невдовзі після розтину її серце оздоровило чоловіка з хворою ногою. а інший чоловік, який насміхався з чудотворного серця, сильно поранив руку — і вирішив, що варто надалі тримати скепсис при собі.
усі ці події, щоправда, не допомогли під час канонізаційного процесу; серед його учасників знайшлося достатньо скептиків, які вважали фігурку в серці справою не божественного втручання, а земної майстерності, та й загалом локальні містички в xiv столітті були далеко не пріоритетними кандидатками на канонізацію. тож к’ярі довелося чекати папського схвалення аж до 1881 року (сумніваюся, що вона цим сильно переймалася). але цікаво, що під час процесу ні в церковної влади, ні в к’яриних родичів не було претензій до розтину й ретельного дослідження органів абатиси — усі питання стосувалися хіба того, чи не підробили сестри знаків божественної присутності.
фреску і к'ярине серце досі можна побачити в присвяченій їй церкві, але знайти їх фотографії в нормальній якості мені не вдалося, тож доведеться обмежитися чорно-білими ілюстраціями з книжки катарін парк, якій дуже дякую за цей чудовий сюжет.
#дрібкасвятості #ніжнапобожність