🖼️Ранкова картина без назви, від Хале Асаф (1905-1938), талановитої турецької художниці імпресіоністки. Вона була племінницею знаменитої Міхрі Мюшфік Ханим. Не зважаючи на слабке здоров’я, досить плідно працювала й вивчала «західний стиль» у крупних мистецьких центрах Європи: Римі, Парижі, Берліні. Навчалась живопису у Артура Кампфа, Ловіса Корінта, Андре Лота та інших відомих митців свого часу. Сьогодні збереглось дуже мало картин художниці (лише кілька десятків) - нажаль, вони були втрачені під час Другої світової.
#мистецтво #Туреччина #кава

🍽️Сливовий пудинг «Імперія» - різдв'яна страва, що стала гастрономічним брендом колоніальної могутності Британії. Історія про те, як найбільш англійську страву почали робити з найменш англійських інгредієнтів:

✍️Першочергово, англійський пудинг був пряною стравою з м’яса. Згодом, щедре додавання сухофруктів і сливи зробило з нього калорійний десерт, який став символом справжнього англійського Різдва.

В 1924 р., під час підготовки до знаменитої Колоніальної виставки на стадіоні «Вемблі», у організаторів виникла маркетингова ідея – обрати страву, яка б найкраще демонструвала єдність та успіхи Британської імперії. На основі англійського пудингу кухарі Букінгемського палацу розробили рецепт, до якого мали входити інгредієнти з різних куточків імперії. За першочерговим задумом, пудинг «Імперія» мав посилити відчуття єдності, ближче познайомити британців з особливостями господарства й культури різних домініонів країни, а також стимулювати внутрішній попит на окремі колоніальні товари. А ще, давав зрозуміти – поки існує імперія, існуватиме добробут на столі та різноманіття на полицях крамниць.

Масштабною піар-кампанією пудингу займалась «Імперська торгівельна рада», яка ініціювала проведення «Тижнів імперських закупок» у більш ніж 60-и містах держави. Королівська родина також долучилась. У 1930 р. був навіть випущений фільм «One Family», який розповідав милу історію про хлопчика, що мріє приготувати пудинг єдності у Букінгемському палаці. Спойлер: у фіналі йому це вдасться.
#Британія #кухня #колоніалізм

⚡«Агатангел Кримський і історія Стародавнього Сходу». У вівторок, 21 лютого о 16.00 має бути цікава онлайн розмова про результати дослідження рукописної наукової спадщини Агатангела Кримського.
📌Детальніше за посиланням:
#анонс #семінар #онлайн
https://www.facebook.com/events/720953559683507/?acontext=%7B%22event_action_history%22%3A[%7B%22mechanism%22%3A%22your_upcoming_events_unit%22%2C%22surface%22%3A%22bookmark%22%7D]%2C%22ref_notif_type%22%3Anull%7D

✍«Тепер ми не боялись учителя – ми любили його. Охоче і з радістю вчили його уроки: математику, історію, географію. З історії пізнавали своїх предків, свої корені. З географії ми дізнавалися про широкі степи, де ми гуляли, про землю, де жили. Пізнавали швидкі струмки, що дзюркотіли серед гір, безкрає море із шумливими хвилями, гірські шпилі у синюватому серпанку. Ми пізнавали глибину морів, висоту гір, велич Творця». Номан Челебіджіхан. «Молитва ластівок», 1913.

📌23 лютого в рамках виставки MIRAS. Спадщина проводимо публічний діалог, присвячений пам’яті Номана Челебіджіхана (1885-1918), знакового громадського й політичного діяча, письменника, поета та духовного лідера кримськотатарського народу. Поговоримо про внесок цієї особистості у формування суспільно-політичного, інтелектуального й культурного середовища епохи, а також спробуємо осмислити значення кримськотатарської не\матеріальної спадщини у формуванні ідентичності корінного народу Криму.
Запрошую, буде цікаво.
#анонс #Крим #кримські_татари

🎥Дональд Річі (1924-2013) - американський журналіст та режисер, який першим відкрив для «західного світу» японське кіно.

✍Дональд Річі потрапив у Японію в 1947 р., після служби на торгівельному флоті. Не бажаючи повертатись до рідного Огайо, він заробляв журналістикою та робив огляди на японські кіно-новинки. Під час підготовки сюжетів він близько потоваришував з Ясудзіро Одзу, Касіко Кавакіта та іншими сценаристами, режисерами й майбутніми «класиками» цього жанру.

Довгий час журналіст плідно працював у Токіо. Писав про індустрію кіно, культуру, повсякдення q подорожі Японією. У 1959 р. вийшла його книга «Японське кіно: мистецтво та індустрія» (у співавторстві з Джозефом Андерсоном), завдяки якій «західна» публіка вперше дізналась про історію й індустрію японського кіно (та й взагалі – що у цій країні існує кіно-мистецтво).

«Внутрішнє море» (1971) – тревелог, який Дональд Річі написав під час мандрівок островами Внутрішнього моря Сето. Цю книгу автор писав орієнтуючись на популярний японський літературний метод збирання думок і спостережень у те, що лише на перший погляд здається випадковим набором слів і сюжетів (с). Річі називав цей метод «Слідуй за пензлем». Праця є чудовим прикладом суб’єктивного погляду. Романтичного осмислення власних вражень і емоцій на межі між художньою літературою й документалістикою.

📌В 1991 р. на основі цього популярного тревелогу режисерка Люсіль Карра зняла однойменний документальний фільм. Насолодитись його чудовою естетикою та "випадковими контекстами" можна за посиланням:
#Японія #кіно #мистецтво #тревелог
https://www.youtube.com/watch?v=vRR8yMTYv2A&ab_channel=ATYEOJimmy