🖼️"Танок дервіша", від українського художника Олекси Грищенка. Стамбул, 1920.
Історія про те, як був створений цей малюнок, а також про враження художника від візиту до тарікату Мевлеві, читайте далі👇
#мистецтво #Туреччина #Стамбул #Україна
Історія про те, як був створений цей малюнок, а також про враження художника від візиту до тарікату Мевлеві, читайте далі👇
#мистецтво #Туреччина #Стамбул #Україна
«У дервішів вертунів», або як український митець Олекса Грищенко відвідав тарікат Мевлеві в роки своїх поневірянь у Стамбулі (1919-1921):
✍️«В теке – будинку дервішів – йдемо коридором, вистеленим жовтими, дуже чистими матами, до шейха… Вітаємось. Ібрагім і шейх з багаторазовими церемоніями підносять руку до серця, губ, згинаються до землі і широким рухом віднімають руку від чола… Шейх курить цибух з золотим кінцем. Гідний, гордовитий. Сидить під стіною на шкурі з білою шерстю, з схрещеними по-східному ногами, обутими в сап’янці… Біла шапка з верблюжої шерсти насунена міцно на голову… Рухи в шейха пластичні, експресивні. Він говорить повільно скандуючи слова, які всі слухають з пильною увагою. Підносять каву в малесеньких чашках, втиснутих у ебенові підставочки.
В кімнату заходить старий ходжа в незвичайному білому тюрбані, одягнений у рожевий плащ. Він сідає біля стільця шейха і цілує йому руку з піднесеною пошаною. З кольорів, жестів, рухів можна сказати – перська мініятюра… Говорим спершу про макет сирійської мечеті, яка стоїть в одному кутку. Потім – про гарного каліграфа, який прикрасив леґву химерними арабськими літерами на синьому й білому тлі…
Шейх зауважує з здивуванням:
- Слов’яни поводяться інакше ніж німці, французи чи англійці. У вас рухи й спосіб сидіти – східні.
- Природно, ми азіяти, хоч наші обличчя і одяг європейські.
Усі сміються…
Час молитви, яку в четвер відмовляють о першій годині, прийшов… Йдемо до ораторії. Панує півтемінь. Шейх говорить довго, чарує своїм співучим голосом…
Незапримічений, рисую на коліні дервішів. Вони стоять затоплені в думки. Високі ковпаки колишуться, похмурі голови схиляються на груди. Їхні постаті, лиця й рухи прекрасні!
Усі дервіші разом зводяться на ноги, стають колом вздовж балюстради і йдуть повільною ходою один за одним… Раптом долоні їхніх рук вдаряють об долівку. Заля раптово розбуджується. Всі нагинаються вперед. Потім живо зводяться, розпинають ряси й кидають їх на землю. Заля прояснюється, наповнюється білими фантомами. Вони кладуть навхрест на плечі загорілі руки. Молодший дервіш першим підходить до шейха. Він церемоніально цілує його пальці і віддалюється, піднісши високо праву руку в повітря, з долонею витягнутою наперед, що означає прохання милостині. Друга опущена рука символізує покору. За ним другий, третій, усі обертаються. Молоді й старі підносять довгі рамена, обертаться, спритно зберігаючи при тому коло на залі. Короткі білі спіднички видуваються у дзвін. Літають у повітрі. Флейти й барабани грають одночасно. І під час, коли мелодійні звуки переносять нас у Нірвану мрій, приглушені удари вибивають такт східної мелодії, по-дитячому наївної…
А в півсумерку крутяться білі постаті в дивному вируванні, немов примари. Старші повільніше, а молодші з більшою бравурою…
Видовище танку глибоко вражає. Іслям, суфійські ідеї, Схід – але в усій цій церемонії стільки речей, узятих з Візантії, з її законів музики, з її ритму, екстази й таємничого перетворення, з ї поклонами, в якій розпізнається її пошана до людини, до її божеської істоти…».
📕Олекса Грищенко, «Мої роки в Царгороді. 1919-1920-1921».
#Україна #Стамбул #Туреччина #мевлеві #текст
✍️«В теке – будинку дервішів – йдемо коридором, вистеленим жовтими, дуже чистими матами, до шейха… Вітаємось. Ібрагім і шейх з багаторазовими церемоніями підносять руку до серця, губ, згинаються до землі і широким рухом віднімають руку від чола… Шейх курить цибух з золотим кінцем. Гідний, гордовитий. Сидить під стіною на шкурі з білою шерстю, з схрещеними по-східному ногами, обутими в сап’янці… Біла шапка з верблюжої шерсти насунена міцно на голову… Рухи в шейха пластичні, експресивні. Він говорить повільно скандуючи слова, які всі слухають з пильною увагою. Підносять каву в малесеньких чашках, втиснутих у ебенові підставочки.
В кімнату заходить старий ходжа в незвичайному білому тюрбані, одягнений у рожевий плащ. Він сідає біля стільця шейха і цілує йому руку з піднесеною пошаною. З кольорів, жестів, рухів можна сказати – перська мініятюра… Говорим спершу про макет сирійської мечеті, яка стоїть в одному кутку. Потім – про гарного каліграфа, який прикрасив леґву химерними арабськими літерами на синьому й білому тлі…
Шейх зауважує з здивуванням:
- Слов’яни поводяться інакше ніж німці, французи чи англійці. У вас рухи й спосіб сидіти – східні.
- Природно, ми азіяти, хоч наші обличчя і одяг європейські.
Усі сміються…
Час молитви, яку в четвер відмовляють о першій годині, прийшов… Йдемо до ораторії. Панує півтемінь. Шейх говорить довго, чарує своїм співучим голосом…
Незапримічений, рисую на коліні дервішів. Вони стоять затоплені в думки. Високі ковпаки колишуться, похмурі голови схиляються на груди. Їхні постаті, лиця й рухи прекрасні!
Усі дервіші разом зводяться на ноги, стають колом вздовж балюстради і йдуть повільною ходою один за одним… Раптом долоні їхніх рук вдаряють об долівку. Заля раптово розбуджується. Всі нагинаються вперед. Потім живо зводяться, розпинають ряси й кидають їх на землю. Заля прояснюється, наповнюється білими фантомами. Вони кладуть навхрест на плечі загорілі руки. Молодший дервіш першим підходить до шейха. Він церемоніально цілує його пальці і віддалюється, піднісши високо праву руку в повітря, з долонею витягнутою наперед, що означає прохання милостині. Друга опущена рука символізує покору. За ним другий, третій, усі обертаються. Молоді й старі підносять довгі рамена, обертаться, спритно зберігаючи при тому коло на залі. Короткі білі спіднички видуваються у дзвін. Літають у повітрі. Флейти й барабани грають одночасно. І під час, коли мелодійні звуки переносять нас у Нірвану мрій, приглушені удари вибивають такт східної мелодії, по-дитячому наївної…
А в півсумерку крутяться білі постаті в дивному вируванні, немов примари. Старші повільніше, а молодші з більшою бравурою…
Видовище танку глибоко вражає. Іслям, суфійські ідеї, Схід – але в усій цій церемонії стільки речей, узятих з Візантії, з її законів музики, з її ритму, екстази й таємничого перетворення, з ї поклонами, в якій розпізнається її пошана до людини, до її божеської істоти…».
📕Олекса Грищенко, «Мої роки в Царгороді. 1919-1920-1921».
#Україна #Стамбул #Туреччина #мевлеві #текст
📷І трохи фото тарікату Мевлеві у Стамбулі, з моїх минулорічних мандрівок Туреччиною. Сьогодні це дуже затишний музей, у якому мало туристів. Більшість з них стоять у черзі до Галатської вежі, що розташована буквально поруч. Камерні затемнені експозиції з хорошою поліграфією, реконструкціями кавової кімнати, майстерні каліграфа й кімнати шейха, яку так яскраво описав Олекса Грищенко. Ну і простора відреставрована зала, де зазвичай проходили знамениті дійства...
#Туреччина #Стамбул #фото #Україна #мевлеві
#Туреччина #Стамбул #фото #Україна #мевлеві
🖼️Що мандрівка до Лівану робить з колекціонером та меценатом? На обох зображеннях - граф Едмунд Зічі (1811-1894), угорський дворянин, колекціонер і фундатор східної колекції Музею прикладного мистецтва у Відні.
✍️Портрет графа у східному вбранні більше відомий як «Емір Лівану» (1843). Написав його угорський художник Жозеф Борсос у Відні, після повернення графа з мандрівок Близьким Сходом. Екзотичний костюм граф вдягав у Лівані, під час зустрічі зі знаменитим Соліман-пашею аль-Фарансаві, колишнім французьким ветераном на службі у правителя Єгипту Мухаммеда Алі (1769-1849).
Портрет помилково ототожнюють з «єгипетським намісником Леванту», хоча скоріше це умовний образ «східного вельможі», для якого позував епатажний граф Зічі. Але, цей портрет чудово ілюструє хвилю романтичного захопленням «Сходом» серед угорської еліти 19 ст., яка у пошуках коренів ідентичності переосмислювала власне минуле й "азійські корені".
#текст #мистецтво #орієнталізм #Угорщина #Ліван
✍️Портрет графа у східному вбранні більше відомий як «Емір Лівану» (1843). Написав його угорський художник Жозеф Борсос у Відні, після повернення графа з мандрівок Близьким Сходом. Екзотичний костюм граф вдягав у Лівані, під час зустрічі зі знаменитим Соліман-пашею аль-Фарансаві, колишнім французьким ветераном на службі у правителя Єгипту Мухаммеда Алі (1769-1849).
Портрет помилково ототожнюють з «єгипетським намісником Леванту», хоча скоріше це умовний образ «східного вельможі», для якого позував епатажний граф Зічі. Але, цей портрет чудово ілюструє хвилю романтичного захопленням «Сходом» серед угорської еліти 19 ст., яка у пошуках коренів ідентичності переосмислювала власне минуле й "азійські корені".
#текст #мистецтво #орієнталізм #Угорщина #Ліван
✍️9 серпня міжнародний День корінних народів. Зробив для вас невелику підбірку кримськотатарських народних прислів’їв, сповнених мудрості, любові до сім’ї та своєї батьківщини:
📌Один батько годує дев’ять синів, але всі вони не прогодують його;
📌У матері вчяться шубу шити, у батька стріли метати;
📌Якщо жінка розсердиться, то й на снігу змусить казан закипіти;
📌Не лякай зайця – зробиш левом;
📌В дім, де немає саду, соловей не сяде;
📌Прийде весна – вершини гір стануть садом;
📌Кава – чорна, але обличчя відбілює;
📌Зайця і очерет вбиває, а достойного – ганьба;
📌Йди тією дорогою, якою народ ходив;
📌Немає друга краще матері, немає землі, кращої за Батьківщину;
📌Рідна земля – золота колиска;
#текст #прислівя #кримські_татари #Крим
📌Один батько годує дев’ять синів, але всі вони не прогодують його;
📌У матері вчяться шубу шити, у батька стріли метати;
📌Якщо жінка розсердиться, то й на снігу змусить казан закипіти;
📌Не лякай зайця – зробиш левом;
📌В дім, де немає саду, соловей не сяде;
📌Прийде весна – вершини гір стануть садом;
📌Кава – чорна, але обличчя відбілює;
📌Зайця і очерет вбиває, а достойного – ганьба;
📌Йди тією дорогою, якою народ ходив;
📌Немає друга краще матері, немає землі, кращої за Батьківщину;
📌Рідна земля – золота колиска;
#текст #прислівя #кримські_татари #Крим
👍1
📷В продовження до дня корінних народів. Трохи сучасної караїмської спадщини у м. Тракай, з моїх мандрівок "татарськими шляхами" Литви.
✍️Як і литовські татари, караїми проживають у Тракаї (Троках) з 14 ст. Князь Вітовт запросив кілька сотень їхніх родин з Криму оселитись біля власної резиденції на окремій вулиці - пізніше Караїмській. Сьогодні цю вулицю легко упізнати за характерними будиночками з чотирма вікнами. Затишний район з Караїмським сквером та етнографічним музеєм, який раджу відвідати.
Традиційний караїмський пиріжок "кібінай" (з тіста та рубленого м'яса) давно є гастрономічним брендом Литви. Його можна скуштувати у місцевих закладах та у вигляді литовського "стріт-фуду", до якого він ідеально інтегрований - кібінай дуже зручно їсти на ходу й брати з собою в дорогу (підозрюю, що саме з цією метою страву й придумали сотні років тому).
Сьогодні в Литві проживає бл. 250 караїмів. Щоб привернути увагу до багатої культури й історії цього корінного народу, 2022 рік було оголошено Роком караїмів Литви.
✍️Як і литовські татари, караїми проживають у Тракаї (Троках) з 14 ст. Князь Вітовт запросив кілька сотень їхніх родин з Криму оселитись біля власної резиденції на окремій вулиці - пізніше Караїмській. Сьогодні цю вулицю легко упізнати за характерними будиночками з чотирма вікнами. Затишний район з Караїмським сквером та етнографічним музеєм, який раджу відвідати.
Традиційний караїмський пиріжок "кібінай" (з тіста та рубленого м'яса) давно є гастрономічним брендом Литви. Його можна скуштувати у місцевих закладах та у вигляді литовського "стріт-фуду", до якого він ідеально інтегрований - кібінай дуже зручно їсти на ходу й брати з собою в дорогу (підозрюю, що саме з цією метою страву й придумали сотні років тому).
Сьогодні в Литві проживає бл. 250 караїмів. Щоб привернути увагу до багатої культури й історії цього корінного народу, 2022 рік було оголошено Роком караїмів Литви.