🎶Орієнтальна пристрасть і вечірній джаз у Марокко. Епізод, який «підгледіла» у кав’ярні Софія Яблонська, українська мандрівниця, репортерка та письменниця:
✍️«В европейську каварню ввійшла молоденька арабка. Її чорне блискуче волосся фантазійно закутане у шовкову хустку, і кольорові тороки розсипаються по боках та обхоплюють у пушисті рамки її гарне, бронзове, ще діточе обличчя. З нею входить молоденький араб із двома суворими зморшками поміж палкими очима, у білому одязі, якого кінець спливає гармонійними хвилями з рамени. Дивно чужими виглядають ці дві чарівні постаті поміж европейськими одягами та бденними каварняними столами.
Прийшли послухати модерної музики, що сильніше ділає на них від алкоголю. Вже по першому поганенькому фокстроті, до якого піаніст докинув стук своїх нігтів об клавіші, груди гарної арабки заколихались під її легким одягом, а очі чорного араба жадібно вп’ялися в її уста. Дикі, свобідні та пристрасні діти.
По фокстроті засвистіли звуки чарльстона. Джазбендист хвалиться своїм умінням, вистукує бубном такти, заглушує фортеп’ян та скрипку і свище у саксофон з усієї сили щоби й сумніву не було про його талант.
Сидять обоє лице до лиця, вслухані у звуки чарльстона та у шум своєї крови. Час від часу араб котячим рухом хапає чарку, вливає кілька ковтків вина у розхилені уста своєї милої, а решту допиває сам. Нежданно він схоплюється, поспішним рухом витягає п’ять франків і кидає їх на стіл та, мов кіт, легко підстрибує до своєї здивованої арабочки, хапає її за руку, мов дітвак, і обоє, мов пташки, легко вилітають із каварні…».
📕Софія Яблонська. «Чар Марока», 1932.
#текст #Марокко #Україна #тревелог #джаз
✍️«В европейську каварню ввійшла молоденька арабка. Її чорне блискуче волосся фантазійно закутане у шовкову хустку, і кольорові тороки розсипаються по боках та обхоплюють у пушисті рамки її гарне, бронзове, ще діточе обличчя. З нею входить молоденький араб із двома суворими зморшками поміж палкими очима, у білому одязі, якого кінець спливає гармонійними хвилями з рамени. Дивно чужими виглядають ці дві чарівні постаті поміж европейськими одягами та бденними каварняними столами.
Прийшли послухати модерної музики, що сильніше ділає на них від алкоголю. Вже по першому поганенькому фокстроті, до якого піаніст докинув стук своїх нігтів об клавіші, груди гарної арабки заколихались під її легким одягом, а очі чорного араба жадібно вп’ялися в її уста. Дикі, свобідні та пристрасні діти.
По фокстроті засвистіли звуки чарльстона. Джазбендист хвалиться своїм умінням, вистукує бубном такти, заглушує фортеп’ян та скрипку і свище у саксофон з усієї сили щоби й сумніву не було про його талант.
Сидять обоє лице до лиця, вслухані у звуки чарльстона та у шум своєї крови. Час від часу араб котячим рухом хапає чарку, вливає кілька ковтків вина у розхилені уста своєї милої, а решту допиває сам. Нежданно він схоплюється, поспішним рухом витягає п’ять франків і кидає їх на стіл та, мов кіт, легко підстрибує до своєї здивованої арабочки, хапає її за руку, мов дітвак, і обоє, мов пташки, легко вилітають із каварні…».
📕Софія Яблонська. «Чар Марока», 1932.
#текст #Марокко #Україна #тревелог #джаз
⛩️Сакральний простір Японії у об’єктиві Енамі Нобукуні (1859-1929) та студії «T.Enami», найбільш продуктивної майстерні комерційної фотографії у Японії епохи Мейдзі і Тайсьо.
✍️Енамі Нобукуні заснував «T.Enamі» у 1892 році, після переїзду до Йокогами. Студія спеціалізувалась на фотографіях, листівках та альбомах для іноземців, які заповнили японські вулиці у «добу реформ». Їх прагнення мати сувеніри з місцевими видами, пам’ятками й типажами сприяли піднесенню японського мистецтва фотографії. «T.Enamі» «пережили» два катаклізми – землетрус у Канто (1923) та бомбардування Японії (1944), під час яких доводилось починати з чистого аркушу. Після смерті Енамі Нобукуні, фотосправу очолив його старший син Тосі (Тосідзо), на честь якого вірогідно й названо студія.
📷Тисячі книг та статей про звичаї й природу Японії ілюстровані роботами студії «T.Enami». Серед них навіть кілька випусків «National Geographic». Тож, мільйони людей сформували своє уявлення про цю країну і її мешканців через об’єктив сім’ї Енамі.
✍️Енамі Нобукуні заснував «T.Enamі» у 1892 році, після переїзду до Йокогами. Студія спеціалізувалась на фотографіях, листівках та альбомах для іноземців, які заповнили японські вулиці у «добу реформ». Їх прагнення мати сувеніри з місцевими видами, пам’ятками й типажами сприяли піднесенню японського мистецтва фотографії. «T.Enamі» «пережили» два катаклізми – землетрус у Канто (1923) та бомбардування Японії (1944), під час яких доводилось починати з чистого аркушу. Після смерті Енамі Нобукуні, фотосправу очолив його старший син Тосі (Тосідзо), на честь якого вірогідно й названо студія.
📷Тисячі книг та статей про звичаї й природу Японії ілюстровані роботами студії «T.Enami». Серед них навіть кілька випусків «National Geographic». Тож, мільйони людей сформували своє уявлення про цю країну і її мешканців через об’єктив сім’ї Енамі.
📚Орієнтальні типажі у альбомі «...усілякі костюми та одяг різних станів і націй». Гравюри Крістофа Вайгеля, виготовлені за Каспаром Луйкеном. Нюрнберг 1703.
✍️Видання присвячене Абрахаму а Санта-Клара (1644-1709), августинському монаху, сатирику й віденському придворному проповіднику. За ідеєю, тут має бути представлено актуальну моду віденського двору початку 18 ст., з правителями та їх оточенням, а також вбрання народів з різник куточків світу. Чим далі від Відня, тим екзотичніше виглядають типажі. Адже їх сенс – не визначати деталі зовнішнього вигляду мешканців різних регіонів, а підкреслити блиск і велич Відня. Подібне стосується не лише Марокко, Османської імперії чи Вест-Індії, але й Балкан, Східної Європи, Криму.
📌П.с. У виданні також є «козак» (занадто екзотичний) і «татарин». Повний альбом дивіться тут.
#мистецтво #орієнталізм #мода
✍️Видання присвячене Абрахаму а Санта-Клара (1644-1709), августинському монаху, сатирику й віденському придворному проповіднику. За ідеєю, тут має бути представлено актуальну моду віденського двору початку 18 ст., з правителями та їх оточенням, а також вбрання народів з різник куточків світу. Чим далі від Відня, тим екзотичніше виглядають типажі. Адже їх сенс – не визначати деталі зовнішнього вигляду мешканців різних регіонів, а підкреслити блиск і велич Відня. Подібне стосується не лише Марокко, Османської імперії чи Вест-Індії, але й Балкан, Східної Європи, Криму.
📌П.с. У виданні також є «козак» (занадто екзотичний) і «татарин». Повний альбом дивіться тут.
#мистецтво #орієнталізм #мода
Чому умовний Схід часто ставав дзеркалом для представлення Європи? Кілька роздумів про візуальне осмислення Сходу у європейській графіці:
✍️Звернення Європи до образу «Сходу» в епоху Ренесансу та Просвітництва було одним зі способів зрозуміти й репрезентувати «себе», через образ «іншого». В часи великих мандрівок, коли європейські країни налагоджували контакти зі Сходом, до дипломатичних і торгівельних місій включали науковців, картографів, філософів та художників, які створювали численні карти, тревелоги, путівники, картини та «книги костюмів», допомагаючи через них осмислити інший світ, з відмінним для європейця господарством, державною системою, підданим. Велику увагу приділяли релігіям, через які намагались зрозуміти «загадкову душу» жителів цих країв. А також дзеркально (на контрасті) відобразити, підкреслити, засудити чи похвалити риси власного народу й цивілізації.
В добу Просвітництва сформувався певний канон того, як треба репрезентувати «Орієнт». На противагу "прогресивному західному світу», зі збалансованими й зрозумілими суспільними відносинами, законами, моральними нормами й наукою, образ Сходу (навіть позитивний) мав бути протилежний: «всесильні деспоти» у розкішних палацах, добродушні, але войовничі й жорстокі «варвари», «загадкові інші», наївні «діти лісу» - екзотичні типажі, що існували серед «живописних руїн» (атрибут давно минувшої величі), «шумних базарів», «заплутаних міських вулиць» чи «величних диких ландшафтів» ще неосвоєної природи. Цей уявний образ Сходу є своєрідною декорацією для сцени, на якій грали «африканські», «арабські», «китайські» чи інші сюжети, не залежно від їх реальної географії.
#роздуми #текст
✍️Звернення Європи до образу «Сходу» в епоху Ренесансу та Просвітництва було одним зі способів зрозуміти й репрезентувати «себе», через образ «іншого». В часи великих мандрівок, коли європейські країни налагоджували контакти зі Сходом, до дипломатичних і торгівельних місій включали науковців, картографів, філософів та художників, які створювали численні карти, тревелоги, путівники, картини та «книги костюмів», допомагаючи через них осмислити інший світ, з відмінним для європейця господарством, державною системою, підданим. Велику увагу приділяли релігіям, через які намагались зрозуміти «загадкову душу» жителів цих країв. А також дзеркально (на контрасті) відобразити, підкреслити, засудити чи похвалити риси власного народу й цивілізації.
В добу Просвітництва сформувався певний канон того, як треба репрезентувати «Орієнт». На противагу "прогресивному західному світу», зі збалансованими й зрозумілими суспільними відносинами, законами, моральними нормами й наукою, образ Сходу (навіть позитивний) мав бути протилежний: «всесильні деспоти» у розкішних палацах, добродушні, але войовничі й жорстокі «варвари», «загадкові інші», наївні «діти лісу» - екзотичні типажі, що існували серед «живописних руїн» (атрибут давно минувшої величі), «шумних базарів», «заплутаних міських вулиць» чи «величних диких ландшафтів» ще неосвоєної природи. Цей уявний образ Сходу є своєрідною декорацією для сцени, на якій грали «африканські», «арабські», «китайські» чи інші сюжети, не залежно від їх реальної географії.
#роздуми #текст