страшно середньовічне
3.81K subscribers
2.43K photos
1.11K links
дрібнички із середніх віків.

чатик живе тут: @talking_medieval

особисті повідомлення можна писати сюди: @verbava
Download Telegram
допис без звуку, зате з книжкою про життя середньовічного кракова. щоб то не була просто фотографія, ось майже тематичний фактоїд із книжки: винаймаючи помешкання в місті разом з іншими людьми, важливо було прописати в договорі право sedendi versus fornacem — сидіння при печі; інакше сусіди цілком законно могли вас до вогню не пускати.

#вечірнінотатки
антоніна єліч (яку я саме дочитую — і справді тішуся, що взяла цю книжку) розповідає про ректорські суди в кракові:

студенти не підлягали міській юрисдикції. їх судив тільки ректор, і під карою десяти гривень не можна було позивати їх перед іншим судом. […] ці суди першої інстанції, втім, не мали великого авторитету, роззухвалена молодь зазвичай не погоджувалася з вироком ректора й апелювала до інстанції вищої, тобто єпископа. уже 1448 року [єпископові] оленицькому ввірвався терпець, і він написав ректорові, якубу краків'янину, щоб той сам займався всіма цими справами, бо в єпископів є важливіші клопоти.

довели студенти бідолаху 🥺

#вечірнінотатки
в останні години серпня таки дочитую написану в 1980-х книжку — про пізньосередньовічних катів — на тлі заходу сонця, під рвучким, але м'яким вітром і трохи під дощем. (доведеться скоро звідси тікати. але ви тільки гляньте, як воно гарно ховається за хмару).

#вечірнінотатки
у неділю в мене починається тижневий перекладацький семінар у замку над озером. замок пізньосередньовічний, семінар не середньовічний узагалі, тож навіть не знаю, чи розказувати про то все в рубриці #вечірнінотатки.
Anonymous Poll
85%
та звісно, розказуйте (і показуйте)
3%
взагалі не обов'язково, головне — середньовічні дописи
11%
просто тиць
до семінару ще не доїхала, але прекрасне вже знайшла.

назву інсталяції можна розгледіти на нижній рамі.

#вечірнінотатки
перший день семінару виявився сильно насичений, то часу пороздивлятися тут усе ще не було, але головних місцевих мешканців — котів лукрецію і гарфілда — я сфотографувала.

теоретично замок тут стояв іще в xiv столітті, але від нього хіба які каменюки лишилися, поточний звели в xvi столітті й час від часу добудовували. відтоді полишалося трохи автентичних кам'яних деталей в інтер'єрі, то якось за дня пофотографую. (із прекрасного — тут усе можна чіпати, тільки одну шафу з хіх століття попросили без зайвої потреби не відчиняти, бо в неї дверні петлі благенькі).

#вечірнінотатки
окрім котів, тут іще живе бобер. на фотографіях не дуже видно (та й уже сутеніє), та це таке серйозне bydlę :)

#вечірнінотатки
не знаю, нащо це вам, але «ангелуса» (і трошки понад півтора мільйона гривень) цього року дали не андрієві куркову, а австрійці моніці гелфер за роман «галастра».

а нагороду читацьких симпатій (і письменницьку стипендію у вроцлаві) отримала молдовська авторка татіана цибуляк за роман «скляний сад» (це, наскільки пам'ятаю, її другий переклад польською, я його вже давно купила, тепер треба читати).

цікаво, чи в нас когось із них перекладуть.

#вечірнінотатки
часом середньовічні штуки — як, наприклад, оцей оптичний обман із рукопису xv століття — мене страшенно зворушують.

ви тільки уявіть, як багато любові хтось вклав у цю маленьку примітку. як він, мабуть, радів, коли вимальовував шнурочки на двох боках аркуша, і бганки пергаменту навколо них. як чекав, щоб хтось помітив цю дрібну маргіналію, одну з десятків у 15-кілограмовій книжці, і як тішився, коли вона справляла враження. (яке ж воно чудове навіть через пів тисячоліття).

такі думки не обов'язково повертають віру в людство тут і тепер, але трошки допомагають із загальною перспективою. теж непогано.

#вечірнінотатки
праворуч — недочитані книжки, за які я планувала взятися цих вихідних.

ліворуч — свіжесеньке видання від британської бібліотеки про жіночі образи в середньовічних рукописах, яке приїхало годину тому (це такий подарунок собі самій на день народження страшно середньовічного, трохи завчасний, звісно, але я не готова була чекати з розпаковуванням до неділі).

а тепер поміркуймо: скільки недочитаних книжок цього разу так і лишиться недочитаними?

#вечірнінотатки
дві несподівані речі, які я дізналася про святу олену, матір імператора костянтина й відкопувачку ісусового хреста, із учорашньої книжки:

• у середньовічній англії популярними були перекази про те, що олена — дочка короля коула колчестерського, тобто й сама англійка (а ми ще кепкуємо з галилеї-галичини);

• її вважають покровителькою розлучених.

#вечірнінотатки
останніми днями я трохи нуджу світом і своїми книжковими полицями, із давніше початого якось нічого не дочитується, то вирішила витягти з шафи два дослідження, теми яких вселяють у мене багато надій.

по-перше, la conquistadora емі ременснайдер — про божу маму як покровительку воєн, відвоювань і завоювань у середземномор'ї і в новому світі (мені вона цікава насамперед у контексті святої джавеліни — пам'ятаєте, скільки галасу було через мурал із нею?).

по-друге, magia posthuma даніеля войтуцького — про посмертні суди і страти в сілезії і моравах у xvi–xviii століттях (так, якщо ви вмерли, це ще не причина вас не стратити; чекаю, що буде про чарівників, упирів та інших захопливих повертанців).

обидві ці книжки — то вже сильно пізнє середньовіччя й новий час, але якщо знайду там щось захопливе, ділитимусь. а поки я їх надгризаю, розповідайте, що нині читаєте і що робите із зимовою меланхолією.

#вечірнінотатки
хто замотався по самі вуха й читає медієвістику на зимовому балконі, той я. бачте, в мене навіть гірлянда є. (і чай із яблуком і корицею. дуже святково пахне).

завтра розкажу про колумба і божу маму :)

#вечірнінотатки
січень: йоган гейзінґа, «осінь середньовіччя» (1919) — не здужала; імовірно, спробую в українському перекладі, анонсованому на наступний рік у «стилеті і стилосі».

📌 лютий: ейлін павер, «середньовічні люди» (1924) — реконструкції шести дуже різних середньовічних життів, від селянина з іх століття до марко поло. приємний бонус — передмова про пізньоантичних інтелектуалів, які наполегливо вдають, що імперія довкола них не кришиться. дуже грайливо написаний, вкрай читабельний текст, нам усім треба більше ейлін павер (to whom it may concern: вона вже в паблік домейні).

березень: бернетт гіллман стрітер, «прикута бібліотека» (1931) — корисний, але дуже зосереджений на технічних деталях текст, який я намагалася читати в електронці вечорами, а тому безнадійно швидко засинала; утім, передмова чарівна.

📌 квітень: режін перну, «сяйво середньовіччя» (1944) — дочитала, багато лаялася, пізня перну мені подобається значно більше.

травень: айріс оріго, «торговець із прато» (1957) — травень прийшов і пішов так швидко, що я й не помітила, то тільки встигла вполювати за недорого видання від «фоліо» здорової людини; буде мені на наступний рік.

📌 червень: антоніна єліч, «повсякденне життя в середньовічному кракові» (1966) — книжка про міський побут із купою захопливих деталей: корумпованого чиновника виганяють із міста, студенти різних націй об'єднуються, щоб закидати каменюками німецьку бурсу, святий, похований у римських катакомбах, висловлює бажання поїхати до кракова в ролі покровителя, оце усе. приємна і легка книжка.

📌 липень: патрік ґірі, «furta sacra: крадіжки реліквій у високому середньовіччі» (1978) — дослідження традиції викрадення реліквій, у якому, звісно, є багато захопливих прикладів, але ґірі й історичні контексти пояснює не менш цікаво. для стереоефекту раджу поєднати з читанням роману м. т. андерсона «nicked», прекрасної крутійської історії про перенесення (крадених) реліквій святого миколая до барі.

📌 серпень: ганна заремська, «негідне ремесло. кат у польському суспільстві xiv–xvi століть» (1986) — невеличке й доволі сухе дослідження катівського ремесла; мені, звісно, найбільше сподобалося те, як детально авторка переповідає документи — з цього можна зробити кілька оповідань дописів.

вересень: діан елліотт, «упалі тіла» (1999) — книжка, фрагмент із якої — про секс у храмі — я тут уже колись переповідала. досі хочу прочитати повністю, але у вересні якось зовсім не склалося.

📌 жовтень: «середньовічні непристойності» (2006) — збірник статей про ті аспекти середньовічної культури, які ми зараз вважали би непристойними, від загадок про секс до паломницьких значків із пенісами; починаючи 2023 року на його основі #конспект_про_непристойне, я жартувала, що такими темпами читатиму цю книжку до різдва — і мудро зробила, що не уточнила рік.
як зазвичай буває зі збірниками, вміст доволі неоднорідний.

📌 листопад: жак ле ґофф, «у пошуках освяченого часу. яків де ворагіне і "золота легенда"» (2011) — пізній текст ле ґоффа, у якому він в основному коротко переказує «золоту легенду», час від часу (не обов'язково в найдоречніших місцях) додаючи щось про те, які важливі для її структури уявлення автора про час. але погодьмося, що в такому віці (майже 90) й із таким статусом (живої легенди медієвістики) цілком можна дозволити собі low-effort книжку.

📌 грудень: чентрі вествелл, «діви чи монстриці? історії про амазонок, королев і спокусниць у середньовічних манускриптах» (2024) — неймовірно барвисте видання британської бібліотеки про героїнь, яких можна зустріти на рукописних мініатюрах, бо ж головні тут, звісно, мініатюри. основна функція книжки — познайомити і захопити, тож не варто шукати в ній якихось відкриттів, якщо ви вже знаєте, хто такі клеопатра, беатріче й мелюзина. утім, авторка зібрала не тільки очевидних героїнь (у книжці є, наприклад, кілька східних історій, на які я раніше не натрапляла), та й про тих відоміших спробувала розповісти ще й небанальні сюжети, то вийшло цікаво.

#рікчитання #вечірнінотатки
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
із минулорічного середньовічного челенджу (і просто відстежування своїх читацьких звичок) я зробила кілька висновків, здебільшого очевидних, але час від часу нагадувати собі про очевидне — теж корисно:

• останнім часом мені комфортніше читати паперові книжки;
• що довше книжка стоїть у мене на поличках, то менше в неї шансів бути прочитаною;
• покидати бісючі тексти — це прояв піклування про себе;
• деякі книжки існують для того, щоб із ними консультуватися, а не для того, щоб читати їх повністю;
• часом із найкращими планами трапляється життя — і нема на то ради.

а тому 2025-й #рікчитання буде відкалібрований трошки по-іншому, ніж попередній.

🐸 є купа причин відмовитися від виразної хронології: я не певна, що мені вдасться наполювати хороших досліджень із кожної декади хх століття в папері за розумні гроші, та й сумніваюся, що варто, усе-таки та медієвістика, яка мені подобається (і може бути корисна), починається приблизно від 1960-х.

🐸 варто подочитувати принаймні частину з того, що в мене й так уже є — тим більше, що воно справді хороше. половину книжок із фотографій у цьому дописі я роздобула минулого року, решту — ще в 2010-х; усі вони трошки надчитані й мені подобалися, але, знаєте, прийшло життя, відволікло на щось інше. то виправлятиму потрохи цю прикру ситуацію.

🐸 плани так чи інак змінюються, а віддалені плани — тим більше, і з тим самим успіхом можна запланувати для себе невеличку несподіванку. тому книжки, які ви бачите на фотографіях, — це запас до червня, а на початку липня вигадаю ще шість штук до кінця року.

🐸 про книжки цікавіше говорити в контексті — наприклад, інших книжок. тож #рікчитання буде поділений на тематичні розділи: до березня я планую читати про святість у різних її проявах (може, доповню цей список іще чимось художнім — скажімо, давно придивляюся до «кадді» бенджаміна маєрса, історичного роману про святого катберта), а наступні три місяці — про взаємодію християнства і тілесності (тут теж точно знайдеться хороша художка).

чи гарантує такий ласкавий режим, що я дотримаюся планів і регулярніше розповідатиму про цю медієвістську мандрівку? взагалі не обов'язково. але якщо все складеться, то тут щонайменше частіше з'являтимуться #вечірнінотатки з процесу читання і дописи з веселими історіями — наразі про святих.

а з якими намірами ви починаєте цей рік?
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
просуваюся потихеньку києво-печерським патериком (дуже гарне видання від «а-ба-би», всіляко раджу), а там чи не в кожному епізоді — прекрасне.

наприклад, слово п'яте, про двох друзів, івана й сергія, які побраталися під лаврською іконою божої мами. іван, помираючи, лишив сергієві грошей для свого сина, як той виросте, але сергій, звісно, за роки до цих грошей звик і зрештою (під впливом диявола, ага-ага) відмовився їх віддавати. аж спробував загазлайтити юнака, що батько насправді нічого не лишив. то син йому й каже: «раз так, піди й поклянися на іконі, під якою з батьком братався, що не брешеш».

звісно, сергій спробував — і нічого в нього не вийшло, і всім стало ясно, що божа мама не любить, коли її кличуть засвідчувати брехню. але не це найліпше у слові, а висновок, який зробили місцеві монахи. цитую: «і страх обійняв усіх; і відтоді нікому не давали присягатись на тій іконі святої богородиці». ну бо нащо нам тут зайві чудеса і пристрасті.

#вечірнінотатки #чудотворення #рікчитанння
сьогодні #вечірнінотатки — знову з києво-печерського патерика. у слові восьмому, тобто житії святого теодосія, яке записав нестор, ми дізнаємося насамперед про те, що теодосія в дитинстві страшенно била мати. але, по-перше, це й так був божий план, по-друге, сам теодосій з цього приводу тішився, бо то ж покута, а по-третє, мати його всілякими чеснотами славилась і лупила сина суто тому, що любила його дуже, то, може, не так воно й страшно 🙄.

цитати:

• тринадцятилітній теодосій ходить працювати в поле із селянами: «мати ж його утримувала від такої роботи й забороняла йому так чинити, благаючи вбратись в одяг чистий і йти гратися з однолітками. [...] та він не слухав її, тож вона не раз, вельми лютуючи, гнівалась на нього й била його — була-бо тілом міцна й дужа»;

• трошки старший теодосій вирішує втекти у прощу, але не в той бік, який запланував для нього бог: «довго вона гналась, перш ніж наздогнала його, і з люті й гніву великого схопила його за волосся, й повалила на землю, й почала топтати ногами. [...] і так вона гнівом сповнилася, що вдома била його аж до знемоги» (а потім на два дні замкнула в кімнаті без їжі, але зрештою змилувалася й випустила надвір — тільки в кайданах на ногах, щоб він ніде не втікав);

• згодом теодосій вирішує умертвляти себе, носячи на поясі ланцюг, який ранить його до крові: «вона, пильно дивлячись на нього, побачила на сорочці кров і зрозуміла, що то кров від ран, натертих залізом. і, розгнівавшись і розлютившись, розірвала на ньому сорочку і, б'ючи, зірвала ланцюг із тіла його».

зрештою теодосій іде до києва, як бог для нього й запланував, і там йому вдається сховатися, а коли мати його таки знаходить — домовитися з нею без побоїв. але воістину, #тяжкобутисвятим.
я розумію умовності агіографій і їхнього зосередження на головному герої, але це не заважає мені все-таки тішитися із самовпевненості (чи, навпаки, невпевненості в усіх інших) теодосія в несторовому переказі.

теодосій на смертному одрі збирає довкола себе братів і розказує їм, як жити: «так ви довідаєтесь про заступництво моє перед богом: якщо побачите, що добро в монастирі цьому множиться, — то знайте, що я біля володаря небесного; якщо ж колись побачите убозтво й занепад у монастирі, то знайте, що я далеко від бога й не маю відваги молитися йому».

звісно, у цей момент його «пропасниця била, і в гарячці палав він», то, мабуть, сил на якісь кращі формулювання й не було вже. та на місці братів я все одно трохи засмутилася б із того, що теодосій вважає мій і всіхній вклад (матеріальний і молитовний) у добробут монастиря зникомим.

#вечірнінотатки