гаряче сонце й не менш гарячі женці на липневій мініатюрі з часослова генріха viii, створеного біля 1500 року.
(поняття не маю, де подівся перший місяць літа).
#робочібудні
(поняття не маю, де подівся перший місяць літа).
#робочібудні
за кількістю закладок (і тим, що серед них немає жодної червоної, як прапорець) можна зробити висновок, що «повсякденне життя в середньовічному кракові» антоніни єліч мені сподобалося.
книжка вийшла 1966 року, і це вже дуже близько до того, як я уявляю собі хороші історичні нонфіки (мої уявлення, звісно, теж зумовлені часопростором і текстами, на яких були виплекані):
• із сухим гумором, але без оціночних суджень;
• ніхто не намагається висновки про всю епоху на основі двох локальних документів;
• ширші контексти проілюстровано конкретними історіями — і авторка не припускає, що всі й так знають, про що їй ідеться.
покликань, звісно, могло би бути більше: єліч ставить їх тільки там, де когось безпосередньо цитує, тому не можна просто подивитися, звідки походять історії, які вона переказує. утім, це більше популярна, ніж наукова книжка, і зараз теж усі так роблять. якщо вже дуже хочеться закопатись у кролячу нору окремого сюжету, наприкінці є розкладений за розділами список літератури (дуже хороший; додам його в коментарях), то шукати можна там.
текст багатий на чарівні сюжети, і я ще неодмінно їх сюди приноситиму (наприклад, завтра). саме видання теж цікаве: воно походить із того ж 1966 року та, крім звичайних надрукованих чорно-білих фотовставок, містить дві сторінки з наклеєними кольоровими ілюстраціями — у сімдесятих такого вже не робили. із фотографії не особливо ясно, але отой кольоровий пан (вертепний йосиф із монастиря кларисок) приклеєний до сторінки тільки лівим краєм.
на інших фотографіях — експресивний біс зі сцени страшного суду в маріацькому храмі, каблучки, ключі й монети із запасників краківських музеїв (подивіться, який пречудовий будиночок на номері 71 — єврейській обручці з xv століття; здається, там навіть котик на підвіконні сидить) і мініатюра про людвисарництво з хроніки бальтазара бегема.
якщо матимете нагоду десь роздобути цю книжку за не дуже багато грошей, цілком варто, вона чудова.
#червеньізєліч #рікчитання
книжка вийшла 1966 року, і це вже дуже близько до того, як я уявляю собі хороші історичні нонфіки (мої уявлення, звісно, теж зумовлені часопростором і текстами, на яких були виплекані):
• із сухим гумором, але без оціночних суджень;
• ніхто не намагається висновки про всю епоху на основі двох локальних документів;
• ширші контексти проілюстровано конкретними історіями — і авторка не припускає, що всі й так знають, про що їй ідеться.
покликань, звісно, могло би бути більше: єліч ставить їх тільки там, де когось безпосередньо цитує, тому не можна просто подивитися, звідки походять історії, які вона переказує. утім, це більше популярна, ніж наукова книжка, і зараз теж усі так роблять. якщо вже дуже хочеться закопатись у кролячу нору окремого сюжету, наприкінці є розкладений за розділами список літератури (дуже хороший; додам його в коментарях), то шукати можна там.
текст багатий на чарівні сюжети, і я ще неодмінно їх сюди приноситиму (наприклад, завтра). саме видання теж цікаве: воно походить із того ж 1966 року та, крім звичайних надрукованих чорно-білих фотовставок, містить дві сторінки з наклеєними кольоровими ілюстраціями — у сімдесятих такого вже не робили. із фотографії не особливо ясно, але отой кольоровий пан (вертепний йосиф із монастиря кларисок) приклеєний до сторінки тільки лівим краєм.
на інших фотографіях — експресивний біс зі сцени страшного суду в маріацькому храмі, каблучки, ключі й монети із запасників краківських музеїв (подивіться, який пречудовий будиночок на номері 71 — єврейській обручці з xv століття; здається, там навіть котик на підвіконні сидить) і мініатюра про людвисарництво з хроніки бальтазара бегема.
якщо матимете нагоду десь роздобути цю книжку за не дуже багато грошей, цілком варто, вона чудова.
#червеньізєліч #рікчитання
десь у 1184 році до кракова — і знаю я про це, звісно, із книжки антоніни єліч — приїхали мощі святого флоріана, якого невдовзі по тому проголосили покровителем міста, а на його спомин призначили вихідний (для робітників; торгувати можна було). ходила легенда, що святий, хоч і помер у пізній античності, коли кракова ще й у проєкті не було, сам собі вибрав це місто: коли на прохання польського короля поділитися якимись хорошими мощами папа зійшов у римські катакомби й запитав упокоєних там мучеників, хто хоче поїхати в польщу, флоріан одразу зголосився. (як саме це відбулося, легенда, на жаль, мовчить; а шкода, з цього можна було б зробити страшне кіно).
кожен храм потребує мощей святого — це не тільки потенційне джерело чудес і паломницька атракція, а й просто обов’язковий від viii століття елемент вівтаря. не всім, утім, вдається домовитися з папою і навіть самими святими; реліквії часто доводиться роздобувати по-іншому — зокрема, крадучи їх. для такого навіть термін є спеціальний — furta sacra, свята крадіжка. і саме так зветься видана 1978 року книжка патрика гірі, яку я читатиму в липні для річного челенджу. це одне з тих досліджень, які я роками планую прочитати й уже разів зо шість починала (і щоразу тішилася — перші сорок сторінок, які зазвичай встигаю, поки не відволікаюся на щось нагальніше, дуже хороші), то якраз скористаюся нагодою.
у релікварію з краденими мощами сен фуа (тобто святої віри) якраз такий вираз обличчя, щоб спонукати до дотримання дедлайну.
#липеньізгірі #рікчитання
кожен храм потребує мощей святого — це не тільки потенційне джерело чудес і паломницька атракція, а й просто обов’язковий від viii століття елемент вівтаря. не всім, утім, вдається домовитися з папою і навіть самими святими; реліквії часто доводиться роздобувати по-іншому — зокрема, крадучи їх. для такого навіть термін є спеціальний — furta sacra, свята крадіжка. і саме так зветься видана 1978 року книжка патрика гірі, яку я читатиму в липні для річного челенджу. це одне з тих досліджень, які я роками планую прочитати й уже разів зо шість починала (і щоразу тішилася — перші сорок сторінок, які зазвичай встигаю, поки не відволікаюся на щось нагальніше, дуже хороші), то якраз скористаюся нагодою.
у релікварію з краденими мощами сен фуа (тобто святої віри) якраз такий вираз обличчя, щоб спонукати до дотримання дедлайну.
#липеньізгірі #рікчитання
ось вона вже крізь блакить
майорить,
довгождана, нездоланна...
ось вона — блакитна панна.
спонсор сьогоднішнього допису — пісня «пирога і батога» на слова миколи вороного. (і загалом весь альбом «замордовані» абсолютно прекрасний, дуже раджу).
#гарнеякбожамама
майорить,
довгождана, нездоланна...
ось вона — блакитна панна.
спонсор сьогоднішнього допису — пісня «пирога і батога» на слова миколи вороного. (і загалом весь альбом «замордовані» абсолютно прекрасний, дуже раджу).
#гарнеякбожамама
цирцея перетворила одіссеєвих супутників на кабанів — і їм це дуже очевидно не подобається.
мініатюра з бельгійського рукопису xv століття.
мініатюра з бельгійського рукопису xv століття.