це страшенно нішевий комікс, і мені здається, що й польською його переклали суто тому, що в назві є гнєзно (поки слухала відео, намагаючись зрозуміти, як усе-таки правильно писати ім’я автора, натрапила на розмову про те, що назву міста він вибрав випадково, водячи пальцем по мапі); чи вийде ця книжка колись бодай англійською — велике питання. але якщо у вас таки буде нагода її погортати, раджу: графічне оформлення тут пречудове, а історія, хоч і хуліганська, дуже майстерно розказана. і гасло книжки, яке можна приблизно перекласти як «ордо демонів, їбися конем!», викликає в мене суцільне схвалення.

#вартечитання

чарівна сердита жаба з маргінесу французького рукопису з xv століття.

(і якщо вам не завадить більше жабів, ловіть уже традиційне посилання на маленький жаб'ячий канал: @frogsandtoadsua).

#маргіналії

дбайливі біси допомагають юді повіситися в ініціалі з псалтиря 1200-х років.

#біси #мертвілюди

«мийся так часто, як цього потребуєш і хочеш, і пери свої речі. адже бруд ніколи не був милий богові», — радить анахореткам «ancrene wisse» (8, 29) — устав, написаний у хііі столітті. пізньосередньовічні вельможі відлюдницями не були, але часом до цієї поради теж дослухалися: скажімо, владислав ягелло, що правив польщею наприкінці xiv століття, мив усе тіло раз на три дні, а іноді й частіше. звісно, йому було з цим легко, йому забезпечували ванну слуги. а от якщо для кожного миття вам треба наносити води, нагріти її, налити в балію й тільки потім купатися, «часто» набуває інших значень — або доводиться шукати додаткових можливостей для миття.

для містян таку додаткову можливість становили громадські лазні (втім, у деяких більших селах їх також облаштовували). у пізньосередньовічному парижі лазень було 32, у франкфурті й відні — по 29, у лондоні — 18, у нюрнбергу і кракові — по 12. власники краківських лазень платили містові податки за водопостачання й водовідведення, а додатково мали дбати про водопроводи — тобто носити воду на собі їм принаймні не доводилося.

чоловіки й жінки ходили до тих самих лазень, але те, чи вони там перетиналися, різнилося від міста до міста: десь були свої дні для кожної статі, десь — окремі кімнати; у кракові чоловічу й жіночу частину зазвичай відділяла тонка дерев’яна перегородка, що не сягала стелі й мала дверцята, через які міг ходити персонал; іноді взагалі пишуть про спільне миття чоловіків і жінок. (на ілюстрації з єнського кодексу, яку я вже тут колись показувала, лазня, щоправда, суто чоловіча — жінки там не миються, а працюють).

у лазню можна було просто прийти й помитися, сидячи в балії або діжці. можна було відпаритися в сауні й отримати масаж віником. штатний цирульник у разі потреби забезпечував гоління, стрижки, виривання зубів чи кровопускання. але цим функції лазень не обмежувалися: там ще можна було поїсти, випити, послухати музик, відпочити з повіями. краківський уряд час від часу видавав постанови, якими забороняв відвідувачам дебошувати в лазнях чи платити людям, які там розважають публіку, але регулярність постанов підказує, що містяни не дуже на них зважали.

у xiv столітті у кракові модними стали передшлюбні купелі — мені здається, свого роду предтечі холостяцьких вечірок. наречений і наречена, порізно, зате кожне зі своєю компанією, у переддень весілля ішли в лазню — і це іноді бувало так гучно й весело, що міській раді доводилося прописувати обмеження ще й спеціально для таких випадків. за наказом, виданим 1336 року, наречена могла привести з собою не більш ніж 10 осіб; а в xv столітті цю кількість обмежили до восьми для кожного з молодят.

та, звісно, в лазнях не тільки розважалися, там справді насамперед просто милися. а для людей, які належали до краківських цехів, це був навіть обов’язок: цехові правила наказували митися щонайменше раз на два тижні. учителі парафіяльних шкіл мусили час від часу водити в лазню своїх учнів. у деяких гільдіях миття сприймали як робочий обов’язок, тому відводили на нього робочі години (але за занадто тривалі купелі могли й оштрафувати).

одне слово, середньовічні люди вміли й любили митися. а потім щось пішло не так. по-перше, трапилася чорна смерть, яка не раз поверталася в європу вбивчими хвилями; медики вірили, що купання відкриває пори й робить людей вразливішими до хвороби, тому радили від нього утримуватися. 1526 року еразм роттердамський писав: «чверть століття тому в брабанті не було нічого моднішого за публічні лазні. сьогодні їх немає; нова чума навчила нас обходитися без них». по-друге, міста росли, ліси навколо за ними не встигали, деревину доводилося привозити з усе віддаленіших місць, тож утримання лазень ставало дедалі дорожчим задоволенням (а на тлі знеохочення клієнтів — тим паче). по-третє, уявлення про мораль і те, наскільки суворо треба дотримуватися її принципів, у часи реформації теж трохи змінилося — і світоглядного місця на веселі лазні раптом стало значно менше. але то вже не наш період, то й нехай.

#їхнізвичаї #вмитілюди

свиномен із сокирою — супергерой, якого ми взагалі не заслужили, але, здається, дуже потребуємо.

мініатюра з паризького рукопису xiv століття.

#маргіналії

просто цитата з умберто еко в перекладі мар’яни прокопович, щоб нагадати, що «ім’я троянди» — це пречудовий текст. навіть якщо трохи наговорює на домініканців.

наївний оповідач роману, брат адсо з мелька, уперше потрапляє в церкву абатства, у якому проведе наступний кривавий тиждень, — і заворожено розглядає тамтешні рельєфи (вони його так гіпнотизують, що з ним стається справжнє апокаліптичне видіння):

…увидів я й інші створіння, які мали голову козла, шерсть лева, пащу пантери, вони потопали у лісі полум'я, й мене немов насправжки торкнувся його жагучий подих. а навколо них, між ними, над ними і під ними — ще обличчя і ще кінцівки: чоловік і жінка вчепились одне одному в чуба, два гаспиди висмоктували очі пропащої душі, якийсь чоловік, вишкірившись, гачкуватими руками роздирав пащу гідри — немов всяку звірину з бестіярію сатани зібрали на консисторій і поставили віночком на варті трону, що їм протилежав, аби поразкою своєю вони співали йому славу: фавни, гермафродити, шестипалі нелюди, сирени, гіпокентаври, горгони, гарпії, інкуби, дракононоги, мінотаври, рисі, леопарди, химери, кенопери з собачою мордою, що викидають вогонь із ніздрів, зуботирани, багатохвости, волохаті гади, саламандри, рогаті гадюки, кусючі панцерники, полози, двоголовці з наїженою зубами спиною, гієни, видри, ворони, крокодили, гідропи з рогами, мов пили, жаби, грифони, мавпи, песиголовці, левкроти, мантикори, яструби, парандри, ласки, дракони, одуди, сови, василіски, гіпнали, престери, спектафіки, скорпіони, ящури, кити, скитали, амфісбени, якулюси, дипсади, зелені ящірки, риби-причепи, поліпи, мурени та черепахи.

добре видно, що еко тут надихається не тільки бестіаріями, а й інвективами бернарда з клерво проти, власне, отаких мальовничих храмових оздоб (порівняйте останній абзац звідси; далі — в цій книжці і в інших — еко ще не раз до цього бернардового фрагменту повертатиметься).

на фотографії — ілюстрації автора до «імені троянди», бо в мене є книжка з ними, то чом би й не повихвалятися. (ура, таке й українською виходило, у коментарях показують).

#вартечитання

єва зі змією-спокусницею в кігурумі нетерпляче шепочуться, бо їм уже хтось обмовився, що за пів години тут буде цікавезний (і дуже тематичний) анонс.

#райськанасолода #голілюди

отже, анонс.

якщо ви ввечері цієї середи в києві хочете послухати трохи класичної непристойної літератури в хорошій компанії, у мене для вас є досконала подія.

у читальні «кут» на вулиці городецького відбуватимуться читання «криптадій федора вовка» — українських сороміцьких казок, легенд, анекдотів і пісень, які, звісно ж, можна буде разом поспівати в супроводі бубна.

«криптадії» виходили в упорядкуванні та з чудовою передмовою марії маєрчик і олени боряк, то вечір планується не тільки веселий, а й пізнавальний: у ньому буде місце ще й для історій про різні непристойні знахідки упорядниць, як-от малюнки геніталій на офіційних документах, розпусну кераміку чи сороміцькі написи на церковних стінах.

і якщо наприкінці читань ви з тугою подумаєте, що такі зустрічі було б непогано інкорпорувати в кожен свій тяжкий робочий тиждень, то «кут» одразу розвіє ваш смуток, бо читання розпусної літератури (всілякої різної, не тільки народної) там відбуваються щосереди. ідеально ж.

усі деталі разом:
що: вечір сороміцького фольклору — спільночитання розпусних українських оповідок, сороміцькі співи, гра на бубні, чаювання.
де: київ, городецького, 11б, читальня «кут».
коли: 26 червня (середа) о 18:30.
вартість: 300 грн.
дізнатися більше і долучитися можна тут.

#безсоромна_реклама

гончарка за роботою на гральній карті, виготовленій близько 1455 року. живе у віденському художньо-історичному музеї.

#робочібудні

зовсім молодий, іще навіть не бородатий бог і купа розмаїтих орнаментів довкола в лорському євангелії з іх століття.

#зненацькабог

звірята купаються на мініатюрі з іспанського рукопису xiv століття, і люди теж хочуть, але соромляться при всіх роздягатися. часом суспільні умовності аж дуже дошкуляють.

#глибоківоди