бог із біблії кінця хіі століття зробив воду, землю, небесні світила, золотисте від сонця повітря — і багатоповерхову веселку, схожу на скибки кавуна. отак ненавмисно в нього вийшло літо.
#райськанасолода
#райськанасолода
на послухати ввечері: марина гекторівна з районної бібліотеки імені клариси ліспектор записала новий подкаст — про птахів-коханців і оповідки марії французької, дуже прекрасний, сильно раджу.
пишучи про середньовічний краків, антоніна єліч згадує епізод запеклої дружби францисканців із домініканцями, що відбувся за казимира великого (себто десь у середині xiv століття).
одного дня ордени посварилися через те, чий монастир має право першим дзвонити на утреню. домініканці наполягали на тому, що вони тут давніше; францисканці, як пише єліч, «висували аргументи правничо-теологічної природи» (на жаль, вона не уточнює, про що саме йшлося, то доведеться так і лишити це — без деталей). справа дійшла навіть до короля, якому, звісно, не дуже хотілося віддавати перевагу якомусь із орденів, і так би вони й далі лаялися, якби не проста ідея чоловіка, якого вважали місцевим блазнем: він запропонував, щоб першими дзвонив той монастир, який першим прокинеться. так і постановили. історія мовчить про те, що відбувалося далі, то, ймовірно, вердикт більш-менш удовільнив усіх.
ченці з рукопису хііі століття (codex zwettlensis 400) надзвонилися, то тепер співають.
#плітки #червеньізєліч
одного дня ордени посварилися через те, чий монастир має право першим дзвонити на утреню. домініканці наполягали на тому, що вони тут давніше; францисканці, як пише єліч, «висували аргументи правничо-теологічної природи» (на жаль, вона не уточнює, про що саме йшлося, то доведеться так і лишити це — без деталей). справа дійшла навіть до короля, якому, звісно, не дуже хотілося віддавати перевагу якомусь із орденів, і так би вони й далі лаялися, якби не проста ідея чоловіка, якого вважали місцевим блазнем: він запропонував, щоб першими дзвонив той монастир, який першим прокинеться. так і постановили. історія мовчить про те, що відбувалося далі, то, ймовірно, вердикт більш-менш удовільнив усіх.
ченці з рукопису хііі століття (codex zwettlensis 400) надзвонилися, то тепер співають.
#плітки #червеньізєліч
«дивно, я бачив це обличчя раніше», — думає михаїл.
«ооо!» — думає біс.
спонсор сьогоднішнього допису — космічна грейс джонс. а мініатюра — з часослова катерини клевської, створеного близько 1440 року.
#війнавнебесах
«ооо!» — думає біс.
спонсор сьогоднішнього допису — космічна грейс джонс. а мініатюра — з часослова катерини клевської, створеного близько 1440 року.
#війнавнебесах
тома з кантімпре, вже відомий нам із розповіді про саламандру, ділиться ще однією абсолютно правдивою історією — цього разу про диявольські підступи.
жив у брабанті юнак, який дуже любив одну дівчину й навіть сватався до неї, але її батьки відмовили. невдовзі після цього дівчина захворіла, кілька днів промучилася страшною гарячкою, а потім померла.
поки все село її оплакувало, юнак на день мусив поїхати в місто у справах, а повертаючись додому, почув жіночі ридання. пішов на голос — і побачив кохану. він здивувався, як може бути, що вона тут, коли всі вважають її мертвою, на що дівчина відповіла: «невже ти не бачиш чоловіка, який тягне мене за собою?» хлопець справді нікого не бачив, але зрозумів, що діло тут нечисте, тож зібрався з відвагою, видер дівчину з невидимих пазурів і сховав її в хаті скраю села (вочевидь, там нечисть її не шукала б).
по тому він пішов до батьків дівчини й доволі скоро зміг домовитися з ними, що вони нічого не матимуть проти шлюбу, якщо він поверне дівчину живою додому й доведе, що в труні лежить не її тіло. «ну, це просто», — сказав юнак і відгорнув саван, під яким, пише тома, «всі узріли тіло, складене із речовини, подібної до якої ніхто раніше не бачив». вочевидь, то біси поклали у гріб підробку, щоб викрасти панянку.
дівчина повернулася додому, батьки дотримали слова, усі жили довго і щасливо. але мене все-таки непокоїть питання, навіщо бісам було підробляти трупа і красти живу людину, якщо вони мають справу з душами. чи пекло взагалі на живих розраховане? оце ми недавно вже говорили про черницю, яка зімітувала свою смерть; може, хлопець і дівчина так хотіли бути разом, що просто вигадали хорошу історію для батьків — і вона виявилася така переконлива, що тома з кантімпре теж повірив (і трошки прикрасив, бо як же без цього). ну чи просто в домініканця хороша фантазія, це теж варіант.
на ілюстрації з рукопису xvi століття мрець тягне дівчину в могилу, а вона, зрозуміло, не хоче.
#плітки #отівсялюбов
жив у брабанті юнак, який дуже любив одну дівчину й навіть сватався до неї, але її батьки відмовили. невдовзі після цього дівчина захворіла, кілька днів промучилася страшною гарячкою, а потім померла.
поки все село її оплакувало, юнак на день мусив поїхати в місто у справах, а повертаючись додому, почув жіночі ридання. пішов на голос — і побачив кохану. він здивувався, як може бути, що вона тут, коли всі вважають її мертвою, на що дівчина відповіла: «невже ти не бачиш чоловіка, який тягне мене за собою?» хлопець справді нікого не бачив, але зрозумів, що діло тут нечисте, тож зібрався з відвагою, видер дівчину з невидимих пазурів і сховав її в хаті скраю села (вочевидь, там нечисть її не шукала б).
по тому він пішов до батьків дівчини й доволі скоро зміг домовитися з ними, що вони нічого не матимуть проти шлюбу, якщо він поверне дівчину живою додому й доведе, що в труні лежить не її тіло. «ну, це просто», — сказав юнак і відгорнув саван, під яким, пише тома, «всі узріли тіло, складене із речовини, подібної до якої ніхто раніше не бачив». вочевидь, то біси поклали у гріб підробку, щоб викрасти панянку.
дівчина повернулася додому, батьки дотримали слова, усі жили довго і щасливо. але мене все-таки непокоїть питання, навіщо бісам було підробляти трупа і красти живу людину, якщо вони мають справу з душами. чи пекло взагалі на живих розраховане? оце ми недавно вже говорили про черницю, яка зімітувала свою смерть; може, хлопець і дівчина так хотіли бути разом, що просто вигадали хорошу історію для батьків — і вона виявилася така переконлива, що тома з кантімпре теж повірив (і трошки прикрасив, бо як же без цього). ну чи просто в домініканця хороша фантазія, це теж варіант.
на ілюстрації з рукопису xvi століття мрець тягне дівчину в могилу, а вона, зрозуміло, не хоче.
#плітки #отівсялюбов
синьодупа мавпочка дереться по акантах на маргінесі часослова карла сміливого, створеного 1469 року.
#маргіналії
#маргіналії
наступної п'ятниці пропоную зазирнути в середньовічні громадські місця. то буде:
Anonymous Poll
35%
🧼 лазня
33%
🪦 цвинтар
18%
🪙 ринок
13%
👻 байдуже, що саме, аби з історією про привидів
єва годує свою домашню улюбленицю змію свіжими фруктами на ронделику з біблії 1428 року.
#райськанасолода
#райськанасолода
жив собі колись у гнєзні король, основним джерелом статків якого було розведення корів. і так із цими коровами добре складалося, що місто здобуло чималу славу, а королю вдалося одружитися з другою найпрекраснішою жінкою краю (перша якраз була зайнята). одне тільки засмучувало короля: їм з дружиною, попри всі старанні спроби, не вдавалося завести спадкоємця.
якось, уже зовсім упавши у відчай, король почув про місцеву знахарку, яка вміє замовляти корів на плодючість, і подумав, що варто спробувати цей варіант, раз жоден інший не працює. знахарка ретельно виконала техзавдання, а собі на плату попросила перший приплід однієї з королівських корів — і так почалася дивовижна історія хлопчика на ім’я папа зоглу, головного героя мальопису бельгійського автора сімона спрета (це прізвище вимовляють дуже по-різному, але сам автор представляється з трохи подовженим «е»; в оригіналі — simon spruyt).
про комікси я тут іще не розказувала, то «папа зоглу. надзвичайні перегринації коров’ячого принца, або злет і падіння міста гнєзна» — непогана перша ластівка. середньовіччя в ньому, звісно, дуже умовне, зібране з естетики і кліше, але й не страшно, бо спрет претендує на історичну достовірність приблизно на тому самому рівні, що й, скажімо, монті пайтон.
папа зоглу, заговорений на плодючість вусатий хлопчик, мандрує на захід, аби знайти своїх родичів, але на цьому шляху зустрічає кого завгодно крім: трьох бородатих лісорубів і двох утомлених від подвигів хрестоносців у трико; жінку в поясі вірності й лицаря, який соромиться після турніру митися разом з іншими; печального сажотруса й міську анахоретку, легенько вчаділу від вуглекислого газу. і хоча, як зауважує ремарка, зоглу не має «навіть елементарного знайомства з літературними топосами», після третьої зустрічі він усе-таки починає помічати в усьому цьому якусь наративну логіку, якусь накинуту ззовні структуру, тому показує небесам (і авторові) велику дулю та припиняє квестуватися — утім, історія на цьому не закінчується, зате родичі беруть і знаходяться.
#вартечитання
якось, уже зовсім упавши у відчай, король почув про місцеву знахарку, яка вміє замовляти корів на плодючість, і подумав, що варто спробувати цей варіант, раз жоден інший не працює. знахарка ретельно виконала техзавдання, а собі на плату попросила перший приплід однієї з королівських корів — і так почалася дивовижна історія хлопчика на ім’я папа зоглу, головного героя мальопису бельгійського автора сімона спрета (це прізвище вимовляють дуже по-різному, але сам автор представляється з трохи подовженим «е»; в оригіналі — simon spruyt).
про комікси я тут іще не розказувала, то «папа зоглу. надзвичайні перегринації коров’ячого принца, або злет і падіння міста гнєзна» — непогана перша ластівка. середньовіччя в ньому, звісно, дуже умовне, зібране з естетики і кліше, але й не страшно, бо спрет претендує на історичну достовірність приблизно на тому самому рівні, що й, скажімо, монті пайтон.
папа зоглу, заговорений на плодючість вусатий хлопчик, мандрує на захід, аби знайти своїх родичів, але на цьому шляху зустрічає кого завгодно крім: трьох бородатих лісорубів і двох утомлених від подвигів хрестоносців у трико; жінку в поясі вірності й лицаря, який соромиться після турніру митися разом з іншими; печального сажотруса й міську анахоретку, легенько вчаділу від вуглекислого газу. і хоча, як зауважує ремарка, зоглу не має «навіть елементарного знайомства з літературними топосами», після третьої зустрічі він усе-таки починає помічати в усьому цьому якусь наративну логіку, якусь накинуту ззовні структуру, тому показує небесам (і авторові) велику дулю та припиняє квестуватися — утім, історія на цьому не закінчується, зате родичі беруть і знаходяться.
#вартечитання