на цвіфальтенському календарі 1145 року зображено все, що треба знати про річний цикл.

по куточках примостилися пори: весна махає листочками, літо бігає голе і з серпом, осінь збирає плоди в кошик, а зима гріє ноги й сушить капці.

поділене на дванадцять секторів річне коло містить знаки зодіаку, допасовані до місяців, і справи, які на ці місяці припадають: у листопаді люди танцюють перед корівками з сокирою, у грудні чухають свинкам спину, у січні вигулюють песиків і кроликів… ну, чи якось так.

у центрі сидить рік, який жонглює сонцем і місяцем, ніччю і днем. рік майже голий і всюди волохатий, тому більше скидається на дикого чоловіка, ніж на радісну перспективу, але останнім часом так і виходить, то принаймні тут не обманюють.

із новим роком вас.

#зодіаки #навсесвійчас

може здатися, що персонажі в ініціалі з «тілесного режиму» альдобрандіно сієнського саме зустрілися з наслідками занадто бурхливого святкування (наприклад, нового року). та насправді це лікар допомагає пацієнтові відновити гармонію організму й виштовхати з себе зайву жовч.
як і кровопускання, блювання було популярним оздоровчим заходом у середні віки, тож не дивно, що у трактаті про здоровий спосіб життя йому присвячено окремий розділ. от тільки пов'язка загадкова: може, вона для того, щоб жовчні випари не заходили назад в організм через очі?
#секретимедицини

у всіх понеділок, а в римлян — падіння імперії, тож можна не заморочуватись і бодай потанцювати, поки не зовсім усе попадало.
#увсіхпонеділок #голілюди

ви колись думали, що буде, якщо забагато цілуватися? ілюстратор «любовного бревіарію», здається, думав — і дійшов висновку, що рано чи пізно на це неподобство прилетять біси і розтягнуть цілувальників у різні боки, щоб вони порядним людям очей не муляли. і я, звісно, можу помилятися, але здається, що ця перспектива була мила його серцю.
#страшнеяксмертнийгріх #отівсялюбов #біси

на мініатюрі з псалтиря 1200-х років ісус нагодовує натовп п’ятьма хлібинами, двома рибами і, еее, чотирма пачками сосисок.
(зверніть увагу на кольорові німби).
#чудотворення #ситілюди

сюжет із вигнанням бісів у геразинському краї — один із нечисленних, де видно, що в ісуса було почуття гумору.

«як вас там звати?» — питає ісус. «легіон», — відповідають біси, виразно натякаючи на непереможне римське військо. «свинота ви, а не військо», — каже ісус і, по-перше, перемагає бісів, деколонізуючи від них бідолашну жертву, а по-друге, елегантно опредмечує метафору, переселяючи окупантів у стадо свиней.

ну гаразд, євангелісти кажуть, що було не зовсім точнісінько так (їхній виклад подій можна почитати, наприклад, у лк 8, 26-39), але моя версія мені подобається більше. у кожному разі, середньовічні ілюстратори добре передавали комізм ситуації — як, наприклад, на оцій мініатюрі зі страшенно фотогенічними бісами.

#чудотворення #біси

у псалтирі мелісенди, створеному в хіі столітті в єрусалимському королівстві, сцена різдва залюднена, як у порядному вертепі. янголи прийшли з колядою; пастухи завмерли, зачудовані; світла від зірки стільки, що в золотому повітрі ледве вдається розрізнити німби; віслюк із волом тепло дихають на дитятко. а марія з йосифом сидять замислені й зовсім не певні, радіти їм чи тривожитися — утім, одне іншому ж не заважає.
рідкісна річ: ми знаємо, як звали художника, який намалював цю сценку, бо на одній із мініатюр є підпис «василь» (basilius). більше про нього нічого не відомо, але бодай ім’я не згубилося.
#дитятковяслах

революційна армія дитятка ісуса озброєна й готова до наступу.
ну, майже.

маленький христос (ліворуч і в німбі) на цій мініатюрі зображений разом із малюками-першомучениками, що загинули замість нього, коли ірод, налякавшись народження напророкованого нового царя, наказав убити в околицях вифлеєма всіх немовлят. ісусик із батьками тим часом уже їхав на віслюку (імовірно, тому самому, якого зображають у сцені різдва) в бік єгипту.

а в руках у малюків — не просто небезпечні предмети, а й символи, важливі для середньовічної побожності. упізнаєте терновий вінок і цвяхи? це arma christi — інструменти, якими катували ісусове тіло: від ножа для обрізання (в ісусика в руках) до хреста (т-подібного).

у середньовіччі arma christi були поширеними образами: і як об’єкти споглядання і медитації, і просто як приводи згадати, на що бог пішов заради людей. і в них цікавий статус, бо, з одного боку, це інструменти тортур, а з другого, реліквії та засоби спасіння (у хреста он ціле окреме свято досі є).

#дрібкасвятості