різдво в православної церкви в україні й у греко-католиків вже припадає на той самий день, що й у римо-католиків, а от великдень — досі на різні.

якщо дуже коротко, то справа в тому, що ми перейшли не на григоріанський календар (який, як підказує назва, вигадав папа римський григорій хііі, тому деякі православні спільноти вирішили, що цур йому й пек), а на новоюліанський (який, теоретично, навіть трошки точніший, але до 2800 року все одно повністю збігатиметься з григоріанським, то це не сьогоднішня проблема), залишившись при юліанському способі обрахування дати великодня. отже, зафіксовані на певний день року свята (різдво, благовіщення, миколая) в нас тепер збігаються з європейськими, а рухомі (великдень, п'ятидесятниця) залишаються розсинхронізованими: у якісь роки на тиждень, в інші — на півтора місяця. маленька різниця була минулого року, а майже півторамісячна трапиться цього.

одне слово, завтра великдень за григоріанським календарем, то настав час першої порції довколавеликодніх мініатюр (їх багато, вони прекрасні, шкода втрачати нагоду). і сьогодні, як і належить у велику суботу, коли ісус іще не встав із гробу, а завершує свої справи в потойбіччі, — сцена збурення пекла з дуже задовбаною з вигляду пащею пекельною і плюшевим ведмедиком у ролі біса.

#пащапекельна #біси #порожнійгріб

великодній комікс із французького рукопису xv століття.

спершу три марії приходять до гробу, щоб намастити ісусове тіло, а янгол їм каже, що тут нікого немає; римські солдати, розуміючи, що після такого на роботу вже можна й не поспішати, далі собі дрімають — усе-таки неділя, колись на цей день і так призначать вихідний. та марія, котра магдалина, від розпуки навіть розпускає тюрбан, який уранці ретельно завивала, щоби прийти до померлого христа якнайврочистіше вбраною; і коли вона вже вирішує, що сьогодні — а може, й узагалі — більше нічого важливого не станеться, то зустрічає в саду воскреслого ісуса. бачте, янгол таки казав правду.

а над усім цим плетуться барвисті аканти.

#порожнійгріб

адам і єва наминають яблучка на мініатюрі з рукопису 1440-х років. художник, здається, вирішив їм помститися за всі поневіряння людства, відколи воно було вигнане з раю (або це в нього просто мистецьке бачення таке).

#райськанасолода #голілюди

ви, мабуть, помітили, що в березні я якось мало розповідала про бернетта гіллмана стрітера і його «закуту бібліотеку». ну бо це, я йому досі винна її дочитати. поки що життя перемагає в цьому челенджі з рахунком 2:1.

але нічого, новий місяць — новий оптимізм, то знайомтеся: «блиск середньовіччя» — перша книжка французької медієвістки режін перну, видана 1944 року. у передмові до другого видання з 1981 року перну пише, що після її виходу почула від знайомого: «ви все життя перероблятимете цей твір і писатимете його наново», — і погоджується, що він мав рацію. у сімдесятих вийшла її книжка «покінчити із середньовіччям», що розвінчувала міфи про тупі й темні віки (зовсім чудова, дуже раджу, англійською виходила під назвою «those terrible middle ages»), і цей молодший на тридцять років текст загалом скидається на її прекурсор, то може бути цікавий ще й із порівняльного ракурсу. у кожному разі, сподіваюся, що мені таки вдасться спокійно почитати й поділитися фрагментами / враженнями.

#квітеньізперну

сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» — манюня сова, яка, однак, уже на всяке лайно встигла надивитися. аж хочеться обійняти її і сказати, що все буде більш-менш ок.

#совоньки

міштецьке (або ацтецьке) намисто із золотих жаб, виготовлене в xv столітті. як середа, то вже середа.

#бестіарії

середньовічні мініатюристи (зокрема оцей, який працював над французьким апокаліптичним рукописом у середині xv століття) люблять нагадувати про те, що пекло — то дуже егалітарна інституція. заслужили — горіть, і байдуже, чи у вас триповерховий білий капелюх, чи одноповерховий червоний, чи корона з хрестами.

біси, схоже, справді насолоджуються своєю роботою. от би нам усім так.

#пекельце

мені не вдалося знайти, із якого саме часослова походить ця мініатюра, на якій михаїл боре біса, але в біса такий вираз писка, що не можу не поділитися. здається, це надія, що плавно переходить у розчарування.

(а завтра буде суботня казочка про котика і півника).

#біси

олександр македонський був дуже популярним героєм у середні віки. а що середньовіччя було не менше схильне до складання фанфіків, ніж сучасність, то в історії його життя весь час з’являлися якісь нові пригоди й дивовижні деталі. власне, з цих фанфіків і походить сюжет про олександра, котика і півника (і песика). і дуже прикро, та котик із півником (і песик) у ньому — не головні герої.

отже, коли олександр завоював усе, до чого дотягнувся, і дослідив усе, що міг розвідати на землі, він вирішив, що треба іти глибше. у буквальному сенсі — під воду. для цього найкращі тодішні інженери сконструювали для нього скляну кулю, у якій можна було б опуститися на чималу глибину й роздивитися, що там діється. вони, втім, розуміли, що для такої експедиції не завадить спеціальне обладнання, тому посадили з олександром у кулю ще кота, півня й собаку.

кіт був для того, щоб очищати повітря (наступного разу побачите своїх котів — почухайте їх за цей нетривіальний талант). півень — звісно ж, аби відстежувати час. а пес — перепрошую за цю деталь — щоб у разі чого аварійно випливти на поверхню, бо ж усі ми знаємо, що чиста вода не терпить мертвих собак і виштовхує їх із себе.

у якихось рукописах ця пригода закінчується спокійно: олександр крізь стіну свого батискафа помічає рибу-меч і, натхнений цим образом, згодом засновує традицію лицарських турнірів. та є й інші версії сюжету, із додатковим поворотом: олександрова коханка, що лишилася на кораблі доглядати за ланцюгом, яким закріплена скляна куля, вирішує втекти з іншим чоловіком, тому просто відчеплює батискаф і пливе собі до нових стосунків. невдовзі олександр помічає, що півень накукурікав уже забагато часу, а кіт аж притомився очищувати повітря — і розуміє, що доведеться все-таки використати собаку за призначенням, бо щось пішло сильно не так. зрештою він таки дістається берега, засновує лицарські турніри й живе недовго, але щасливо, та в тій історії котиків з півниками вже зовсім не згадують, то й покиньмо її.

#глибоківоди

бог понастворював усякого — і тішиться: трава м'якенька, можна босим ходити, вода якраз достатньо прохолодна, щоб у неї приємно було мочити ноги, світло з темрявою відділилися, але не занадто. ну скажіть же, яке добре.

мініатюра з рукопису 1417 року.

#райськанасолода