наш намір полягає в тому, щоб накреслити образ литовської міфології, спираючись на автентичні джерела, без фантастичних домішок і з додаванням необхідних пояснень; заразом ми відмовляємося узагальнювати те, що джерела кажуть про одне плем'я в один період, на всі; ми не накидаємо якоїсь цілісної литовської міфології — адже про це, з огляду на стан наших джерел, і мови бути не може; ми зіставляємо й вилущуємо відомості, які вдалося зібрати про кожне окреме литовське плем'я, і тільки потім переходимо до загальних висновків. а що міфологія — це тільки одна з рис народного життя, ми не обмежуємося суто віруваннями, а зважаємо також на інші буттєві аспекти,

— пише у книжці 1904 року німецько-польський філолог александер брюкнер, народжений у тернополі й вивчений у львові. схоже, нормальні науковці вже 120 років тому вміли робити нормальні дослідження, не натягуючи сову одної згадки на глобус цілої епохи.

(розгорнувши цю книжку на випадковій сторінці, я побачила щось про пиво, то вважатиму це за додаткове знамення насолоди від тексту).

#вечірнінотатки

мавпа, равлик і жаба насолоджуються середою на мініатюрі з часослова 1500-х років.

(якщо жаби приносять втіху вашому серцю не тільки в середу, зазирніть на @zhaby, там їх багато).

#маргіналії

душі приходять на страшний суд одразу з паперами, щоб не трапилося ніяких непорозумінь, на мініатюрі з ілюстрованого апокаліпсису 1330-х років (bl add ms 17333).

книжечки в їхніх (і божих) руках — це таки важливі документи: одкровення кілька разів згадує про книгу життя, записані в яку потраплять у царство небесне, а ті, кого там немає, будуть, наприклад, вкинуті «в озеро вогню». це серйозніша ситуація, ніж не знайти себе у списках на виборчій дільниці, тому не дивно, що люди по-всякому намагалися (і намагаються) завчасу впевнитися, що вони в тій книзі є.

можна сприйняти це як метафору і дбати про запис добрими вчинками, справами милосердя й усяким таким. а можна поставитися до тексту буквальніше — і завести спеціальну книжку. багато середньовічних монастирів мали томи, які буквально звалися «liber vitae», тобто «книга життя»: там нотували імена покровителів і жертводавців. в ідеалі їх усіх мали б згадувати під час служб, але в популярних монастирях це перетворилося б на багатогодинний потік імен (скажімо, одна клюнійська «книга життя», яка трохи помандрувала між монастирями, містила десять тисяч записів), тому книжку під час меси клали на головному вівтарі, а в євхаристійній молитві просто вказували на всіх, хто там записаний.

(не знаю, як це працює зараз. щойно подумала, що можу ж напряму попитати ченців, але лишу то на потім. а якщо хтось із вас знайомий із сучасними монастирськими меморативними практиками — розкажіть, будь ласка, у коментарях).

#апокаліпсис #всітамбудемо #голілюди #пащапекельна

свята маргарита з рукопису 1520-х років топче дракона, а художник докладає всіх зусиль, щоб читачі зрозуміли, що драконові від цього сильно погано.

#добребутисвятим

у левиків сьогодні пізній сніданок консервою. ну а чого воно тут прийшло і валяється?

(мініатюра з теймауського часослова, bl yates thompson ms 13).

#котики #хрумхрум

атака бджіл-мутантів на мініатюрі з англійського бестіарію кінця хіі століття. сам текст, щоправда, розповідає про цілком нормальних бджіл і пасіки, то, може, в ілюстратора був якийсь особливо прикрий особистий досвід.

#бестіарії

вдоволені жабуськи з коментованої книги одкровення з хі століття всіх вітають із тим, що ми, попри серйозні заявки на апокаліпсис, дотрималися до ще однієї середи.

(більше жаб живе на @avocadifrog, це маленький канал, але затишний).

#апокаліпсис

повернулася до читання на сон марійних кантик альфонса х кастильського — і тішуся з того, яке там трапляється щире золото.

наприклад, кантика 214, «як марія допомогла лицареві виграти церкву, яку він їй обіцяв», розповідає про запеклу гру в кості. один із гравців був заможний, а другий — бідний: він тільки й мав власності, що церкву, яка дісталась йому у спадок (і, каже кантика, приносила трохи зарібку). передбачувано, що в розпалі гри, коли багатій кинув на стіл жменю монет, бідняк відповів на його ставку церквою: мовляв, якщо бог схоче, щоб ти виграв, забереш її в мене.

його супротивник кинув кості, і на всіх трьох йому випали шістки. у цей момент убогий гравець зрозумів, що десь прорахувався, але не втратив надії і звернувся до божої мами, обіцяючи присвятити їй церкву, якщо вона порятує його з цієї незручної ситуації. довіряючи діві марії, він кинув кості — і на двох йому випали шістки, а одна розкололася й лягла догори одразу двома поверхнями: шісткою і одиничкою. так божа мама дала знати, що не відмовиться від пропозиції.

у цій історії мене бентежать щонайменше дві речі. по-перше, церква ж від початку була комусь присвячена, чи ті інші святий або свята не образилися, що їх посунули? по-друге, там лунали слова про божу волю, після яких випали три шістки, — то що, божа воля полягала в тому, щоб бідний програв храм, а потім прийшла марія і все скасувала? суцільні загадки.

(персонажі з маргінесу «роману про олександра», схоже, грають у кості на роздягання — до застави нерухомості ще не дійшло).

#чудотворення