1407 року дівчина на ім’я агнеса накерер, мешканка йорка, зустріла хлопця, джона кента; вони закохалися й одружилися. якби це була звичайна пара, ми про неї нічого й не дізналися б; але агнеса походила з поважаної в місті родини, а джон був жонглером, себто скоморохом, й одружилися вони таємно, без відома — і тим більше без згоди — агнесиних батьків.

батьки були шоковані, але швиденько вигадали план порятунку: видати дочку натомість за якого-небудь доречнішого джона. тобто навряд чи його обирали саме за іменем, але вийшло так, що агнесі, попри її спротив, підшукали нового нареченого, якого звали джон торп.

кент, утім, так просто не здався, і вони з торпом пішли судитися (най славляться судові реєстри — джерело пречудових середньовічних історій). під час процесу родина агнеси наполягала на тому, що джон кент — жонглер, який «часто й безсоромно займається спортом і показує своє тіло заради прибутку», а його свідки, теж мандрівні артисти, — то знеславлені перед законом волоцюги; отже, наміри їхні нечисті, свідчення нечесні, а шлюб недійсний. але суд постановив, що згода обох наречених була, консумація була, то й шлюб цілком був.

записи завершуються тим, що агнеса залишається зі своїм коханим жонглером; подальші події канули в лету незафіксованості в писаних джерелах. але можна сподіватися, що молодятам було не менш приємно разом, ніж закоханим із маастрихтського часослова.

#отівсялюбов

до вчорашньої історії — двійко яскраво вбраних жонглерів із коментаря до апокаліпсису з кінця хі століття. ну серйозно, як на таких не звернути уваги?

#моднілюди

у середньовічних людей були дуже довірливі стосунки з античними авторами. от сказав геродот, що на дальньому кордоні скіфії живуть одноокі люди (але не прості циклопи, а, по-скіфському, арімаспи), а зими тривають по вісім місяців — значить, так воно і є.

зараз ми трохи занадто багато знаємо, щоб вестися на все, що каже геродот, тож мусимо обходитися без грифонів і кентаврів; але реалістична історія все одно цікава, надто якщо вміти її розповідати. і, скажімо, люди, які роблять «колиску» — канал про давню історію україни — розповідати вміють. на відміну від геродота, вони знають, про що пишуть, а це вже дає нам безмежну перевагу перед читачами, наприклад, «таємниць природної історії», із яких походить оця чудова й дуже насичена мініатюра про скіфію.

звісно, на @kolyska_ukraine немає ні андрофагів, ні змієхвостих дів (але будуть: мені обіцяли андрофагів!), зате є добре написані тексти про наше глибинне коріння. то заходьте почитати.

#іншілюди #свояатмосфера

доставка душ на небо в часослові 1500-х років (цікаво, якою кур'єрською службою вони користуються).

#голілюди #всітамбудемо

арабський котик із хііі століття слухає, як крук розповідає байку про кота, соловейка і зайця. (у байці кіт усіх з'їдає, то не дивно, що крук старається триматися на віддалі).

градієнти на рослинах чудові.

#котики #бестіарії

ілюстроване прислів'я з руенського часослова xv століття нагадує, що не варто викликати вовка з лісу — або, в оригіналі, будити кота, поки спить.

героїня мініатюри так і каже про свій легковажний учинок: «je reveille le chat qui dort». та ще й патичком — жодного інстинкту самозбереження.

#котики

на продовження звіриної теми — облога заячої фортеці з маргінесу французького молитовника 1300-х років.

#песики #зайчики #маргіналії