святий медард віддає свою туніку сліпому на ілюстрації до «золотої легенди», переписаної близько 1470 року у франції. схоже, у xv столітті читачі без проблем упізнавали сліпого за тим, що в нього є песик-поводир.

#песики

дуже наїжачений їжак із часослова маргарити орлеанської, xv століття.

#бестіарії #маргіналії

вавилонська блудниця з пащею пекельною показують новий акробатичний номер. глядачі ще не знають, що тут усе сплановано, тому страшенно переймаються. зате як потім плескатимуть.

мініатюра з ілюстрованого апокаліпсису з xiv століття.

#апокаліпсис #пащапекельна

природознавці з німецького трактату 1440-х років старанно вдають, що їх цікавить тільки пейзаж, а не жаба, яка в ньому сидить — може, якщо не звертати на неї уваги, вона їх теж проігнорує (але навряд).

#бестіарії

якось паризький священник, складаючи гімн божій мамі, зіткнувся з кризою, після якої не дуже сильні духом поети часом покидають віршування: йому все ніяк не вдавалося знайти риму для однієї строфи. він крутив її і так, і сяк, але зрештою зрозумів, що є тільки одна сила, здатна допомогти — сама діва марія.

священник помолився їй і, звісно ж, одразу відчув у серці риму, якої йому бракувало (альфонсо х кастильський навіть наводить її латиною у своїх піснях про марійні чудеса: «nobile triclinium»). склавши довершений гімн, він найперше пішов до статуї божої мами, яка стояла у храмі, і прочитав їй своє творіння. марії вірш, вочевидь, сподобався, бо статуя схилилася над священником і сказала: «дякую».

люблю такі low-key чудеса, які не про справи життя і смерті, а про нормальні людські стосунки зі святими.

мініатюра, власне, і походить з альфонсових «пісень про діву марію» (f. 187r), 1280-ті роки.

#чудотворення #гарнеякбожамама

сузір'я не зовсім тверезого лева з астрономічного трактату 1320-х років.

схоже, від його подиху аж рамка мініатюри попливла.

#зодіаки