мінімалістичні євангелісти з «дірської книги» — шотландського євангелія з іх століття, на маргінесах якого збереглися найдавніші відомі записи гельською мовою.

#новозавітне

троє волхвів гостюють в ірода в єрусалимі, більше схожому, звісно, на середньовічне італійське місто (штибу неаполя, де цей манускрипт був створений у xiv столітті), ніж на єрусалим початку нашої ери.

ірод і його придворні вчені мужі, яких можна впізнати за анахронічними книжками в руках, уважно слухають розповідь волхвів про зірку, що веде до новонародженого царя-месії; іродові вся ця історія дуже не подобається, але треба тримати покерфейс, щоб гості не запідозрили, що він новому цареві нічого доброго не бажає, і на зворотному шляху поділилися координатами малюка; волхви ж, здається, трохи незручно почуваються в ролі вісників — вони думали, в палаці всі все знають, а от як вийшло. напруга в повітрі густа, хоч ножем ріж.

#новозавітне

троє голих дядьків у ліжку — це не розпуста, а біблійний сюжет про волхвів, які повертаються додому з відвідин святого сімейства.

поки вони сплять у заїзді, до них приходить янгол, який застерігає: варто обійти ірода десятою дорогою, нічого йому про ісуса не розповідати й неодмінно видалити геодані зі зроблених у вифлеємі селфі. бо ірод — не просто так синонім поганця: він задумав позбутися конкуренції в особі новонародженого месії, то треба йому цю справу ускладнити. волхви дослухаються до попереджень, і це рятує малого ісусика, а от купу інших немовлят не рятує, але це історія на інший день.

а голі й у коронах волхви тому, що в середньовіччі зазвичай так і спали: роздягненими, але в головних уборах, щоб тепло через голову не виходило. якщо ж урахувати, що сім'ї та навіть слуги ночували зазвичай тісненько, в одній кімнаті, стає зрозуміло, що середньовічні люди бачили багато голих людей — і не мали з цим проблем.

мініатюра із зальцбурзького месалу (f. 63r).

#новозавітне #голілюди #соннілюди

хрещення в йордані з радісними рибками, рукою бога-отця, що наче впускає на голову ісусові святого духа, і несподіваним хвостатим чоловічком у воді. поняття не маю, хто то — може, символічний образ ув'язненої у гріху людини (але анатомії це все одно не пояснює).

мініатюра з вірменського євангелія 1311 року.

апдейт: чудова читачка підказала, що чоловічок — це дух йордану. у східній іконографії поруч із ним у сценах хрещення ще часом буває друга постать — дух моря (нагадування про те, що червоне море і йордан розступилися на шляху юдеїв, коли це було потрібно).

#глибоківоди #голілюди #новозавітне

цікаві рими між сценою вмивання рук і маргінальними мальовидлами в часослові катерини клевської з 1440-х років.

на маргінесі чоловічок ллє воду в пащеку драконові, як на основній мініатюрі — слуга на руки пилатові. у лисого чоловічка, щоправда, бюджет обмеженіший, тому доводиться обходитися глиняним глечиком, а не латунною акваманіллю. зате драконові не потрібен рушник, то можна, на відміну від пилатового слуги, нічого собі через плече не вішати.

солдати, які привели ісуса, начебто вбрані в обладунки й озброєні, як і має бути, але одразу видно, що то не військо, а якась наволоч: в одного навіть ногавиці повідв’язувались і сповзли до підлоги. через кілька сторінок вони будуть сперечатися за ісусів одяг, чублячись, як оті розкуйовджені півні внизу сторінки.

(як завжди, у нас довколавеликодні історії будуть двічі, за обома обрядами — цікавих мініатюр стільки, що сором не скористатися календарною розбіжністю, поки вона є).

#новозавітне #моднілюди #маргіналії

вітраж із воскресінням, виготовлений у регенсбургу десь у середині xiv століття.

ісус на ньому трохи скидається на рок-зірку — і, в принципі, це не така вже й химерна асоціація, коли подумати про натовпи людей, що збиралися його послухати, про підважування авторитетів і про загальну скандальність його поведінки. тільки етектрогітари бракує.

#порожнійгріб #новозавітне

сатана носить ісуса на ручках на французькому вітражі з 1170-х років. із усіх сил, бідака, старається заради успішної спокуси — а ісус усе одно не вражений.

#новозавітне #біси

на великодній мініатюрі з псалтиря, виготовленого в першій половині хііі століття, гріб святково оздоблений під колір ісусового вбрання, під ноги стелиться гаптований килимок, а стигмати на долонях і стопах ісуса схожі на цьомочки. усе таке барвисте і радісне.

#порожнійгріб #новозавітне

напередодні трійці — зішестя святого духа з українським прапором у рукописі початку хі століття.

#новозавітне

трішки майже реалізму: сцена введення богородиці у храм із розкішного часослова герцога беррійського, зразком храму для якої слугував західний фасад бурзького собору — той самий, про який ішлося вчора. якщо добре придивитися, можна помітити на тимпані над входом і христа у славі, і мертвих, що вилазять із могил, і навіть пащеподібний котел, куди запихають грішників. видно, що мініатюрист добре роздивився собор.

#новозавітне

янголи несуть душу жебрака лазаря в рай, поки дуже мальовничі біси мучать у пеклі багатія, який відмовився допомогти лазареві за життя. принаймні якась сатисфакція, хоча й не те щоб дуже оптимістичний коментар щодо соціальної справедливості тут, на землі.

мініатюра з часослова 1510-х років.

#новозавітне #пекельце #біси #всітамбудемо