у неділю вранці жінки-мироносиці з ефіопського євангелія xiv століття підвели очі кохлем, загорнулись у найгарніші покривала, узяли пляшечки з миром і пішли намастити ісусове тіло — але біля гробу побачили тільки янгола з вогняними крилами і приголомшених заспаних римлян.

а христа не знайшли, бо христос — воскрес.

#порожнійгріб

на середньовічних ілюстраціях пекло часто зображають як велетенську пащеку, яка поглинає грішників.

і саме з цієї пащеки, збуривши пекло, ісус виводить душі між своїми смертю й воскресінням — тобто якраз у передвеликодню суботу. бісам прикро, а от для людей це радісна звістка: навіть у найгустішій пітьмі лишається надія, що про тебе згадають, що по тебе прийдуть, що тебе визволять.

мініатюра з дуже камерним збуренням пекла — із англійського псалтиря кінця хііі століття.

#порожнійгріб #пащапекельна

моя улюблена великодня ілюстрація — із голкгемської біблії в картинках, про зустріч марії магдалини з воскреслим ісусом, який на перший погляд здається їй садівником.

поки ісус у капелюсі, за яким майже не видно німба, жінка його не впізнає. аж ось він відкидає лопату (звідки взялася лопата?) і зсовує капелюха, над його головою розквітає німб, марія магдалина чує своє ім'я — і вже знає, хто перед нею.

як, мабуть, радісно зустрітися з тим, чию смерть оплакувала, а він — воскрес.

#порожнійгріб

христа після воскресіння бачило не так уже й багато людей: спочатку марія магдалина, потім — апостоли й рідня; загалом же вірянам лишається сподіватися на цю зустріч уже після смерті. але якщо вам дуже-дуже треба (і ви, наприклад, король франції), можна влаштувати бодай символічне побачення, як на цій мініатюрі кінця XV століття.

ранок неділі, над землею висить блакитна прохолода, ісус іще здається садівником (вбрання у нього не зовсім відповідне, але ж лопата), та марія магдалина вже підштовхує шарля viii поперед себе, щоб він перший устиг привітатися з богом.

більша хуцпа мені траплялася тільки в одного ілюстратора, про якого буде завтра.

#порожнійгріб #вастутнестояло

ефіопська мініатюра кінця xiv століття з воскреслим христом, по ліву руку якого стоїть архангел михаїл, а по праву — марія магдалина і двоє апостолів.

які ж у них бороди. які вушка.

#порожнійгріб

вітраж із воскресінням, виготовлений у регенсбургу десь у середині xiv століття.

ісус на ньому трохи скидається на рок-зірку — і, в принципі, це не така вже й химерна асоціація, коли подумати про натовпи людей, що збиралися його послухати, про підважування авторитетів і про загальну скандальність його поведінки. тільки етектрогітари бракує.

#порожнійгріб #новозавітне

на великодній мініатюрі з псалтиря, виготовленого в першій половині хііі століття, гріб святково оздоблений під колір ісусового вбрання, під ноги стелиться гаптований килимок, а стигмати на долонях і стопах ісуса схожі на цьомочки. усе таке барвисте і радісне.

#порожнійгріб #новозавітне

різдво в православної церкви в україні й у греко-католиків вже припадає на той самий день, що й у римо-католиків, а от великдень — досі на різні.

якщо дуже коротко, то справа в тому, що ми перейшли не на григоріанський календар (який, як підказує назва, вигадав папа римський григорій хііі, тому деякі православні спільноти вирішили, що цур йому й пек), а на новоюліанський (який, теоретично, навіть трошки точніший, але до 2800 року все одно повністю збігатиметься з григоріанським, то це не сьогоднішня проблема), залишившись при юліанському способі обрахування дати великодня. отже, зафіксовані на певний день року свята (різдво, благовіщення, миколая) в нас тепер збігаються з європейськими, а рухомі (великдень, п'ятидесятниця) залишаються розсинхронізованими: у якісь роки на тиждень, в інші — на півтора місяця. маленька різниця була минулого року, а майже півторамісячна трапиться цього.

одне слово, завтра великдень за григоріанським календарем, то настав час першої порції довколавеликодніх мініатюр (їх багато, вони прекрасні, шкода втрачати нагоду). і сьогодні, як і належить у велику суботу, коли ісус іще не встав із гробу, а завершує свої справи в потойбіччі, — сцена збурення пекла з дуже задовбаною з вигляду пащею пекельною і плюшевим ведмедиком у ролі біса.

#пащапекельна #біси #порожнійгріб

великодній комікс із французького рукопису xv століття.

спершу три марії приходять до гробу, щоб намастити ісусове тіло, а янгол їм каже, що тут нікого немає; римські солдати, розуміючи, що після такого на роботу вже можна й не поспішати, далі собі дрімають — усе-таки неділя, колись на цей день і так призначать вихідний. та марія, котра магдалина, від розпуки навіть розпускає тюрбан, який уранці ретельно завивала, щоби прийти до померлого христа якнайврочистіше вбраною; і коли вона вже вирішує, що сьогодні — а може, й узагалі — більше нічого важливого не станеться, то зустрічає в саду воскреслого ісуса. бачте, янгол таки казав правду.

а над усім цим плетуться барвисті аканти.

#порожнійгріб

ісус прийшов збурювати пекло з цілим оркестром, бо свято все-таки. голенькі душі радісно так радісно біжать йому назустріч, що навіть не помічають, як топчуться по бісові, який, бідака, не витримав їхнього натиску. (а паща пекельна, мабуть, тішиться, що нарешті позбудеться своїх пасажирів і зможе записатися до стоматолога лікувати карієси).

#пащапекельна #голілюди #порожнійгріб

великодня мініатюра з вірменського євангелія, яке наприкінці xvi століття переписав і оздобив якоб із нової джульфи: три марії зранечку приходять до гробу намастити ісусове тіло, але юний янгол із круглими щічками (аж здається, що це в нього перше таке відповідальне завдання) каже їм, що тут нікого немає — адже в гробах лежать мертві, а ісус воскрес. оно тільки обмотки на підлозі полишалися.

(і мене завжди захоплює, як солодко, глибоко сплять на мініатюрах із цим сюжетом римські воїни. ну бо справді, куди їм тепер поспішати).

#порожнійгріб #соннілюди