знаки апокаліпсису з «виноградника нашого господа», рукопис 1460-х років:

коли надійдуть останні дні, моря піднімуться так високо, що спершу затоплять усю землю, а потім і взагалі вийдуть у небо, і не землі більше не буде морів, і тільки морські потвори, кити, сирени й інші фантастичні риби залишаться, щоб нарікати і стогнати, кожне відповідно до своєї природи, бо в цьому балагані погубили гумки до волосся й тепер мусять стрічати кінець світу розкуйовджені.

ну гаразд, остання фраза — не зовсім із «виноградника». але настрій передає.

#глибоківоди #апокаліпсис

багатоповерхова вечірка з шахами й вишуканими дамами в «романі про олександра» (середина xiv століття).

#грайливілюди #звукимузики

в одному монастирі жив чернець, який дуже любив божу маму (що плюс) і випити (що менший плюс). одного разу він роздобув ключі від монастирського погреба й нализався до чортиків. у буквальному сенсі до чортиків: біси вирішили, що тепер це легка здобич, і почали нападати на нього, спершу у вигляді бика, потім — мавра, а далі — лева (зубатого й червоноокого, як на цій мініатюрі з французької збірки чудес xvi століття). проте божа мама прийшла на захист своєму вірному слузі та, поки він, ледве в’яжучи лико, молився, відганяла від нього бісів підручними засобами.

утім, хоча сили зла ченця не взяли, голова наступного ранку в нього боліла пекельно — бо навіть чудеса мають якусь межу.

#гарнеякбожамама #захисницягрішників

художник, який у xiv столітті працював над рукописом «історії сімох мудреців» (це така збірка оповідок у спільному обрамленні — щось типу «тисячі й однієї ночі», тільки зосереджена насамперед на жіночих підступах), накреслив силуети й навіть намастив клаєм ті місця, де мала бути позолота. але потім чи не встиг, чи — ймовірніше, бо на наступних сторінках із мініатюрами все гаразд — забув, і тепер у нас є рідкісний зразок чернетки для мініатюри.

#робочібудні