у всіх понеділок, а мінезингер фрідріх фон гаузен вдягнув улюбленого плаща і поїхав на екскурсію — дивитися морських бісів.
#увсіхпонеділок #глибоківоди

ноїв ковчег на ілюстрації з повчального трактату 1290-х років скидається на перший в історії капсульний готель — от тільки перегородки, схоже, зроблені з поганеньких матеріалів: усе чути, усе пахне, спати неможливо.

кабанчикам поки що весело, але сови з котиками вже ошаліло перезираються, дракон на нижньому поверсі згорнувся клубочком і вдає, що його тут нема, та й на людських обличчях ентузіазму не видко. до кінця мандрівки залишилося пів року.

#глибоківоди

мойсей із «золотої гаґґади» меланхолійно спостерігає, як горять танки тонуть колісниці, і мугикає собі під ніс «let my people go». але хто коли слухав пророків.

#глибоківоди

ной і його дружина на ілюстрації до «історичного дзерцала» з 1396 року осмислюють усі принади життя з ріднею в обмеженому просторі. у дуже-дуже обмеженому просторі, із якого тікати хіба під воду.

а ми, слабаки, думали, що на карантині / в екзилі з родичами тяжко.

#глибоківоди #похмурілюди #старозавітне

бог зі «світової хроніки» хііі століття нагадує морським почварам, що варто поводитися пристойно й не заважати жити іншим, бо ж він їх як створив, так і порозтворювати може.

судячи з того, що нині біологія таких риб не знає, на почварок боже попередження не вплинуло.

#райськанасолода #глибоківоди #перстгосподній

ноїв ковчег зі вдоволеним котиком і збентеженим песиком.

мініатюра з рукопису 1290-х років.

#котики #песики #глибоківоди

знаки апокаліпсису з «виноградника нашого господа», рукопис 1460-х років:

коли надійдуть останні дні, моря піднімуться так високо, що спершу затоплять усю землю, а потім і взагалі вийдуть у небо, і не землі більше не буде морів, і тільки морські потвори, кити, сирени й інші фантастичні риби залишаться, щоб нарікати і стогнати, кожне відповідно до своєї природи, бо в цьому балагані погубили гумки до волосся й тепер мусять стрічати кінець світу розкуйовджені.

ну гаразд, остання фраза — не зовсім із «виноградника». але настрій передає.

#глибоківоди #апокаліпсис

хрещення в йордані з радісними рибками, рукою бога-отця, що наче впускає на голову ісусові святого духа, і несподіваним хвостатим чоловічком у воді. поняття не маю, хто то — може, символічний образ ув'язненої у гріху людини (але анатомії це все одно не пояснює).

мініатюра з вірменського євангелія 1311 року.

апдейт: чудова читачка підказала, що чоловічок — це дух йордану. у східній іконографії поруч із ним у сценах хрещення ще часом буває друга постать — дух моря (нагадування про те, що червоне море і йордан розступилися на шляху юдеїв, коли це було потрібно).

#глибоківоди #голілюди #новозавітне

ісус просить бурю вспокоїтися на мініатюрі з білінгвальної біблії хііі століття. апостоли трохи супляться, бо в них так домовитися з бурею ніколи не виходило.

#життяісуса #глибоківоди

ноїв ковчег, схожий на великий волоський горіх, на мініатюрі з паризької ілюстрованої біблії з кінця xiv століття. здається, деякі пасажири вже усвідомлюють, що плавання буде довге. дуже довге.

#глибоківоди

ноїв ковчег у вигляді позамиканої ззовні тумби на ніжках ширяє над результатами всесвітнього потопу. навіть качечки постраждали, бідолахи.

унизу сторінки видно чиїсь спроби скопіювати одного з потопельців. мабуть, як у хаті немає іншого паперу, то й біблія viii століття для малювання підходить.

#глибоківоди #домальоване

звірі ниньки сильно проспали, тому чимдуж біжать на ковчег, щоб ной не замкнув двері їм перед носом. хтось, вочевидь, занадто рвучко випив ранкову каву, а хтось точно забув вимкнути праску, але вже й не страшно.

мініатюра з біблії хііі століття.

#глибоківоди #всебудеок

олександр македонський був дуже популярним героєм у середні віки. а що середньовіччя було не менше схильне до складання фанфіків, ніж сучасність, то в історії його життя весь час з’являлися якісь нові пригоди й дивовижні деталі. власне, з цих фанфіків і походить сюжет про олександра, котика і півника (і песика). і дуже прикро, та котик із півником (і песик) у ньому — не головні герої.

отже, коли олександр завоював усе, до чого дотягнувся, і дослідив усе, що міг розвідати на землі, він вирішив, що треба іти глибше. у буквальному сенсі — під воду. для цього найкращі тодішні інженери сконструювали для нього скляну кулю, у якій можна було б опуститися на чималу глибину й роздивитися, що там діється. вони, втім, розуміли, що для такої експедиції не завадить спеціальне обладнання, тому посадили з олександром у кулю ще кота, півня й собаку.

кіт був для того, щоб очищати повітря (наступного разу побачите своїх котів — почухайте їх за цей нетривіальний талант). півень — звісно ж, аби відстежувати час. а пес — перепрошую за цю деталь — щоб у разі чого аварійно випливти на поверхню, бо ж усі ми знаємо, що чиста вода не терпить мертвих собак і виштовхує їх із себе.

у якихось рукописах ця пригода закінчується спокійно: олександр крізь стіну свого батискафа помічає рибу-меч і, натхнений цим образом, згодом засновує традицію лицарських турнірів. та є й інші версії сюжету, із додатковим поворотом: олександрова коханка, що лишилася на кораблі доглядати за ланцюгом, яким закріплена скляна куля, вирішує втекти з іншим чоловіком, тому просто відчеплює батискаф і пливе собі до нових стосунків. невдовзі олександр помічає, що півень накукурікав уже забагато часу, а кіт аж притомився очищувати повітря — і розуміє, що доведеться все-таки використати собаку за призначенням, бо щось пішло сильно не так. зрештою він таки дістається берега, засновує лицарські турніри й живе недовго, але щасливо, та в тій історії котиків з півниками вже зовсім не згадують, то й покиньмо її.

#глибоківоди

у переліку семи смертних гріхів є acedia — щось посередині між знеохоченням, зневірою і відчаєм; нині її просто перекладають як лінощі, але все-таки це не про приємне лежання під ковдрочкою попри дедлайни, а про прикру нездатність за будь-що взятися, бо який сенс. коли цей список тільки розробляли в пізній античності, там була ще восьма tristitia — глибокий смуток; потім папа григорій і об’єднав трістіцію з ацедією, переставив ще кілька гріхів — і ми отримали стандартний набір.

але деяким пізньосередньовічним авторам семи смертних гріхів не вистачало, тому вони вирішили повернути трістіцію як окрему самостійну сутність. ну бо що ви ото сумуєте, коли можна просто не сумувати? і якщо в хіі столітті гільдегарда бінгенська, мудра жінка, шукала рецептів, як на фізичному рівні зарадити меланхолії, то в xiv столітті поети застерігали, що треба взяти себе в руки, бо:

коли ви розгнівані, насуплені й занурені в думки,
вам легко втратити своє місце в раю;
а коли повні радості й запалу
й остерігаєтеся інших гріхів,
то справді можете здобути рай.

(звідки саме походить уривок, сказати не можу, бо режін перну в «блиску середньовіччя» цитує його без посилання; імовірно, це фрагмент із есташа дешана, якого вона на тій самій сторінці згадує. прикметно, що дослідниця, яка пише в 1940-х, у настанові на старанну радість бачить самі переваги).

отака токсична позитивність: не журися, бо потрапиш у пекло.

персонажі з мініатюри до «роману про трістана й ізольду», переписаного 1463 року, винайняли човник і попливли подалі від усіляких поетів, щоби трохи посумувати у спокої.

#глибоківоди #повнабентега

звірята купаються на мініатюрі з іспанського рукопису xiv століття, і люди теж хочуть, але соромляться при всіх роздягатися. часом суспільні умовності аж дуже дошкуляють.

#глибоківоди