хтось починає ранок із кави, хтось — із гімнастики, хтось — із читання новин, а свята маргарита антіохійська — із топтання дракона. дракон, звісно, не в захваті, але сам же приповз, його ніхто не кликав, то тепер ніхто й не питає.

#добребутисвятим #тяжкобутисвятим

конрад марбурзький б'є (майбутню) святу єлизавету угорську, принцесу і вдову ландграфа, за те, що вона пропустила його проповідь. мініатюра з псалтиря хііі століття (f. 12r).

узагалі-то в житії святої єлизавети, для якої конрад був духовним наставником, ця ситуація описана трошки по-іншому. коли єлизавета і її служниця пропустили проповідь, конрад наказав роздягти їх обох до білизни й побити, а сам стояв збоку і співав «misere mei deus» («помилуй мене, боже»). художник, мабуть, вирішив не залюднювати сцену й лишити тільки двох головних героїв; а втім, у стосунках єлизавети й конрада було багато насильства, то це зображення запросто може ілюструвати якусь іншу ситуацію, яка в житіє не ввійшла, бо скільки можна про одне й те саме розказувати.

#тяжкобутисвятим

одвічна конкуренція домініканців і францисканців: франциск явився в осяйній хмарі з херувимами, щоб перевірити, як бонавентурі пишеться його житіє, а в двері бонавентуриного офісу ломиться домінік, якому терміново треба щось обговорити. зовсім нема спокою від цих святих, навіть якщо ти сам святий.

детальки мініатюри прекрасні: і стрічка зі словами, що вилазить із домінікового рота (чим не прототип коміксових баблів), і хаотично порозкладані книжки, які займають усі доступні поверхні (прямо як у мене), й астролябія, бо який середньовічний інтелектуал обійдеться без астролябії, і кардинальський капелюх, повішений на стіну замість дипломів у рамочках.

#тяжкобутисвятим #добребутисвятим
#куточокбібліофіла

диявол планував перетворитися на дракона, щоб з'їсти святу маргариту, але, здається, занадто довго дивився відео з котиками на ютубі, то й дракон із нього вийшов котоподібний.

маргарита, м'яко кажучи, збентежена.

#котики #тяжкобутисвятим

диявол в образі юної, але трохи рогатенької діви намагається спокусити святого антонія.

антоній не ведеться. ба більше, з його постави здається, що зараз комусь по рогах прилетить казаном.

#тяжкобутисвятим #свояатмосфера

гарний хлопець із віником із фламандського часослова кінця xv століття — це святий єронім, перекладач біблії. хоча в iv–v століттях, коли він жив, сучасної католицької ієрархії ще не існувало, у «золотій легенді» є анахронічна фраза про те, що єроніма висвятили на кардинала, тож його часто зображають у кардинальських шатах (тут вони висять на дереві) чи принаймні загорнутим у червону тканину.

але на цій картинці погляд приваблює не кардинальське вбрання і навіть не лев, що меланхолійно дивиться на єроніма (про лева — завтра), а майка, у яку вдягнений єронім. це вретище, воно ж волосяниця — аскетична спідня білизна з грубої, колючої вовни. у правій руці святий тримає камінь, яким б'є себе у груди (під вретищем можна розгледіти кров). і віник йому, відповідно, потрібен не для хатньої роботи, а для самобичування.

#тяжкобутисвятим

ісус зустрічає святих кефалофорів фелікса, регулу й екзуперантія на вході в рай. зображення 1506 року з цюрихського храму.

кефалофори — буквально головоносці — це ціла когорта мучеників, які на усталених зображеннях несуть у руках свої стяті голови. найвідоміший — сен дені (діонісій паризький, який пробігав тут учора), а загалом кефалофорів є кількадесят. утім, якщо згадати історії про мучеництво, у яких святих ніщо, крім меча, не бере, бо знаряддя тортур чи розлітаються на друзки (як колесо святої катерини), чи не дають бажаного ефекту (як гриль святого лаврентія), стає навіть дивно, що так мало.

принаймні їм можна не ламати голову над геловінськими костюмами.

#тяжкобутисвятим

святий давид зі вчорашньої історії мучиться морською хворобою по дорозі на святу землю.

сценка вирізьблена на мізерикорді xv століття, розташованому в соборі цього самого святого давида. мізерикорди — то такі спеціальні напів сидіння, на яких священство під час меси могло примостити дупцю, якщо від стояння втомлювалися ноги (бо повноцінних сидінь у середньовічних католицьких храмах не було). а раз вони все одно під задницею, то й сценки на них різьбили смішні, дурні й непристойні.

#тяжкобутисвятим

одного разу, поки святий бенедикт молився в пустелі, його захопили — під диявольським впливом, не інакше, як видно на оцій мініатюрі з німецького рукопису 1414 року, — думки про гарну жінку, яку він колись бачив. бідолашний святий так розпалився бажанням, що мало не вирішив покинути пустелю, але господня благодать допомогла йому отямитися. щоб не спокушатися пристрасними фантазіями, бенедикт роздягнувся й кинувся в зарості будяків і кропиви, які, на щастя, саме росли неподалік, і качався в них, поки його тіло не вкрилося ранами.

і що ви думаєте: це гасіння плотського вогню виявилося таким результативним, що більше солодкі спокуси на бенедикта не нападали.

#тяжкобутисвятим #голілюди

десь на схилку хіі століття святий гілберт семпрингемський, чоловік глибоко в літах (помер він у 104 роки, а описана історія відбулася хіба на кілька десятиліть раніше), мусив донести до своїх підлеглих черниць важливий моральний урок, бо якась із них поклала на гілберта оком і це було зовсім не діло.

тож він зібрав їх усіх, посадив довкола себе й розповів, що є в монастирі діва, яка під впливом диявола запалала до нього пристрастю. озвучивши цю жахливу новину, гілберт скинув туніку, під якою був голий-голісінький, і тричі покрутився, щоб усі могли роздивитися його зморшкувате, пошрамоване тіло. «ось, — показав він на розп’яття, — чоловік, якого має жадати наречена христова. а ось, — показав на себе, — нещасне тіло, заради якого ваша сестра готова була приректи себе на муки пекельні».

після того ніхто вже до гілберта з непристойними натяками не чіплявся. така вона, сила проповіді (і стриптизу).

на ілюстрації, звісно, не гілберт і не черниці, але хтось щось показує, то най буде.

#тяжкобутисвятим #голілюди

свята маргарита топче дракона; до дракона поступово доходить уся скрутність ситуації.

#тяжкобутисвятим

святі панове з молитовника початку xvi століття із усіх сил намагаються робити вигляд, що люблять свою роботу. а ви як почуваєтеся цього сонячного понеділка?

#тяжкобутисвятим

янголи майже нікого не пропускають у фанзону до ісуса на мініатюрі до «божественної комедії» данте з xv століття. пробитися під саму мандорлу вдалося тільки божій мамі з йоаном хрестителем, а за ними — ще кільком відчайдушним святим.

#тяжкобутисвятим

біси прийшли спокушати святого антонія, але він не розгубився, поборов їх, попатрав і пустив на предмети інтер'єру — бо чого добру пропадати. оно який хороший ковричок вийшов.

(цей трохи незвичний — бо не в пустелі — антоній великий походить із савойського часослова середини xv століття. у цьому часослові у всіх пишні гобелени й багате вбрання, то художник, вочевидь, не хотів відходити від загальної концепції).

#тяжкобутисвятим

біси прийшли спокушати святого іларіона, але забули познімати роги, то він не ведеться. (а може, йому просто не дуже цікаві жінки і м'ясо).

мініатюра з рукопису 1463 року.

#тяжкобутисвятим

як зазвичай трапляється зі святими жінками, бригіда кілдерська була дуже вродлива. інша її безумовна чеснота полягала в умінні примножувати їжу, перетворювати воду на пиво чи, наприклад, домовлятися з корівкою, щоб та дала молока тричі за день, коли в гості приїхав єпископ, а годувати його нічим (у неї загалом багато чудес про свійських тварин, то з корівкою бригіду зазвичай і зображають). здобути собі таку дружину було б красиво і корисно, тож до бригіди приходило чимало залицяльників.

почалося все, як каже одне з житій, іще в ранній юності, коли бригіді було тільки дванадцять. батько вирішив видати її заміж, але дівчинка вже давно постановила посвятити себе богові, тому, коли просто прохання на батька не вплинули, вийняла собі око. ясно, що після такого потенційний наречений втратив інтерес, батько погодився віддати бригіду в монастир, а вона зітхнула з полегшенням і вставила око на місце, наче нічого й не було. (загалом спотворення були поширеним способом відігнати від себе мару небажаного шлюбу чи сексуального насильства: наприклад, блаженна ода відрізала собі ніс, а свята вільгефортіс… знаєте, я вам якось окремо розкажу про святу вільгефортіс).

інше житіє теж говорить про прагнення батьків видати бригіду заміж, але наводить менш брутальне чудо з цього приводу. прагнучи присвятити себе богові, дівчина попросила допомоги в місцевого єпископа. коли вона торкнулась у соборі дерев’яної основи вівтаря, під її рукою одразу проросли молоді гілочки з бростю — і всім стало очевидно, що краще лишити бригіду в спокої.

дорослій бригіді теж доводилося відваджувати залицяльників. буду щира, я зовсім не пам’ятаю, де прочитала це чудо, але воно цікаве, то нехай: одного разу до святої прийшов чоловік, який, наслуханий про її надзвичайні таланти й добре серце, вирішив добитися її прихильності. щоб довго з ним не морочитися, бригіда зробила себе потворною в його очах, зате розповіла, що в поблизькому селі живе самотня жінка, яка була б не проти вийти заміж, і поблагословила чоловіка, щоб він тій жінці здався привабливим. (тут, бачте, знову йдеться про силу зовнішності; це одна з тем, які я залюбки подосліджувала б у чудесах, якби мала нескінченний час і доступ до всіх бібліотек. от би домовитися з якоюсь святою про маленьке чудо).

#чудотворення #тяжкобутисвятим #добребутисвятим

свята маграрита вилазить із дракона, у якому всередині, здається, не дуже добре пахло.

#тяжкобутисвятим