боротьба за душу у франкомовному збірнику марійних чудес із другої половини xv століття.
демони прийшли з моргенштернами, зате янголи принесли сувій із психологічною зброєю (цікаво, яка там мелодія).
#біси #голілюди #чудотворення
демони прийшли з моргенштернами, зате янголи принесли сувій із психологічною зброєю (цікаво, яка там мелодія).
#біси #голілюди #чудотворення
герард валлійський розповідає про священника, який, мандруючи ірландією, одного разу спинився на ночівлю посеред лісу. щойно він розклав багаття, як із хащів вийшов вовк — і промовив людським голосом: «не бійся! не тривожся! тобі нічого боятися».
не те щоб це сильно заспокоїло чоловіка, тому вовк іще трохи поговорив про бога; зрештою священник зрозумів, що це таки свої, і запитав, як вийшло, що звір говорить людською мовою. вовк відповів, що насправді він — людина і походить із місцевості, мешканців якої колись прокляв святий абат наталіс (тут у мене виникає кілька питань щодо святості цього поважного чоловіка, але герард ніяк ситуацію не коментує, то йому, вочевидь, норм). прокляття полягає в тому, що кожні сім років чоловік і жінка з тієї місцевості стають вовкулаками й мусять тікати до лісу. якщо вони виживають, то повертаються до людської форми, коли надходить черга наступної пари; якщо не виживають — що ж, халепа.
власне, у таку халепу й потрапила вовкова супутниця. і прийшов він до священника просити про передсмертні таїнства для неї, бо, хоч у них і вийшов такий незручний трапунок зі святим, вони не безбожники які-небудь.
священник не захотів перевіряти, що станеться в разі відмови, і пішов за перевертнем до печери, де лежала вовчиця, що теж уміла говорити. він її висповідав, намастив єлеєм, а от причащати не схотів — ну бо раптом це все якийсь підступний план абощо. на палке прохання вовчиці причаститися він відповів, що дуже перепрошує, та якраз зараз не має із собою гостій. але вовк вказав на мішечок із пресвятими дарами, який, за місцевим звичаєм, священник носив на шиї, і попросив не клеїти дурня. а щоб точно переконати священника, що вони — люди, вовк натягнув шкіру вовчиці, під якою справді показалися обриси жіночого тіла.
священник причастив вовчицю — знову ж, більше зі страху, ніж із якихось гуманістичних міркувань — і вона зі спокійним серцем померла. на подяку за це вовк провів священника через ліс і пообіцяв колись віддячити по-справжньому, якщо бог захоче відновити його людську форму. утім, на цьому історія закінчується, то ми й не знаємо, чи вдалося вовкові повернутися з вигнання.
у переписаній на початку хііі століття «ірландській топографії» ця історія проілюстрована аж трьома мініатюрами — схоже, художник був під враженням.
#святітакісвяті #чудотворення #бестіарії
не те щоб це сильно заспокоїло чоловіка, тому вовк іще трохи поговорив про бога; зрештою священник зрозумів, що це таки свої, і запитав, як вийшло, що звір говорить людською мовою. вовк відповів, що насправді він — людина і походить із місцевості, мешканців якої колись прокляв святий абат наталіс (тут у мене виникає кілька питань щодо святості цього поважного чоловіка, але герард ніяк ситуацію не коментує, то йому, вочевидь, норм). прокляття полягає в тому, що кожні сім років чоловік і жінка з тієї місцевості стають вовкулаками й мусять тікати до лісу. якщо вони виживають, то повертаються до людської форми, коли надходить черга наступної пари; якщо не виживають — що ж, халепа.
власне, у таку халепу й потрапила вовкова супутниця. і прийшов він до священника просити про передсмертні таїнства для неї, бо, хоч у них і вийшов такий незручний трапунок зі святим, вони не безбожники які-небудь.
священник не захотів перевіряти, що станеться в разі відмови, і пішов за перевертнем до печери, де лежала вовчиця, що теж уміла говорити. він її висповідав, намастив єлеєм, а от причащати не схотів — ну бо раптом це все якийсь підступний план абощо. на палке прохання вовчиці причаститися він відповів, що дуже перепрошує, та якраз зараз не має із собою гостій. але вовк вказав на мішечок із пресвятими дарами, який, за місцевим звичаєм, священник носив на шиї, і попросив не клеїти дурня. а щоб точно переконати священника, що вони — люди, вовк натягнув шкіру вовчиці, під якою справді показалися обриси жіночого тіла.
священник причастив вовчицю — знову ж, більше зі страху, ніж із якихось гуманістичних міркувань — і вона зі спокійним серцем померла. на подяку за це вовк провів священника через ліс і пообіцяв колись віддячити по-справжньому, якщо бог захоче відновити його людську форму. утім, на цьому історія закінчується, то ми й не знаємо, чи вдалося вовкові повернутися з вигнання.
у переписаній на початку хііі століття «ірландській топографії» ця історія проілюстрована аж трьома мініатюрами — схоже, художник був під враженням.
#святітакісвяті #чудотворення #бестіарії
жив собі художник, який, оздоблюючи храми, завжди малював диявола дуже потворним. одного разу диявол не витримав і прийшов до нього з питанням: «нащо ти мене таким страшком перед усіма людьми показуєш?»
художник відповів, що, власне, як є, так і показує, щоб люди одразу розуміли, що з цією бридотою не треба мати справи. диявола ці слова розлютили, а про ефект стрейзанд він не знав, тож вирішив убити чоловіка.
і скоро нагода випала. коли художник поліз високо на риштування, щоб намалювати прегарну божу маму, диявол викликав страшну бурю. вітер розчахнув двері церкви й перекинув платформу, на якій стояв чоловік. але художник помолився діві марії — і вона прийшла на допомогу, підхопивши його в польоті й ніжно приземливши.
риштування завалилися так гучно, що люди з довколишніх будинків збіглися подивитися, що сталося, — і встигли помітити, як диявол тікає з храму. а фрески полишалися — і гарні, і страшнючі.
ілюстрації до історії — з рукопису початку xv століття.
#чудотворення #гарнеякбожамама
художник відповів, що, власне, як є, так і показує, щоб люди одразу розуміли, що з цією бридотою не треба мати справи. диявола ці слова розлютили, а про ефект стрейзанд він не знав, тож вирішив убити чоловіка.
і скоро нагода випала. коли художник поліз високо на риштування, щоб намалювати прегарну божу маму, диявол викликав страшну бурю. вітер розчахнув двері церкви й перекинув платформу, на якій стояв чоловік. але художник помолився діві марії — і вона прийшла на допомогу, підхопивши його в польоті й ніжно приземливши.
риштування завалилися так гучно, що люди з довколишніх будинків збіглися подивитися, що сталося, — і встигли помітити, як диявол тікає з храму. а фрески полишалися — і гарні, і страшнючі.
ілюстрації до історії — з рукопису початку xv століття.
#чудотворення #гарнеякбожамама
десь 1170 року вбога жінка приїхала в шартр купити вовни, але спершу пішла на могилу святого ґільдвіна помолитися — зокрема про те, щоб того дня їй добре торгувалося. одну монетку вона пожертвувала святому, ще одну віддала жебракові; та коли дійшла на ринок, виявилося, що якраз цих грошей їй забракло на покупку. утім, зазирнувши в гаманець іще раз, вона побачила, що там значно більше грошей, ніж потрібно на вовну, тож змогла вповні розрахуватись і врешті-решт залишилася з тою самою сумою, із якою прийшла спочатку.
розповідь про це чудо завершується прекрасною, дуже логічною реакцією жінки: «о, якби я віддала богові й святому більше, мені напевно більше дісталося б від них!»
на мініатюрі з рукопису середини xv століття пілігрим мандрує собі, сподіваючись, що і йому щось приємне дістанеться.
#чудотворення
розповідь про це чудо завершується прекрасною, дуже логічною реакцією жінки: «о, якби я віддала богові й святому більше, мені напевно більше дісталося б від них!»
на мініатюрі з рукопису середини xv століття пілігрим мандрує собі, сподіваючись, що і йому щось приємне дістанеться.
#чудотворення
святий антоній і його вудильня у гравюрі до «золотої легенди», надрукованої 1486 року у франції.
у самій «легенді» немає нічого, що можна було би пов'язати з відрубаними кінцівками й задоволеним кабанчиком. зате в коментарях читач підказує:
«Колись святий Антоній почув, що один хлоп розповідає, буцімто копнув свою матір так сильно, що та впала і забилася. Святий промимрив, що рука чи нога, яка вдарила матір чи батька, заслуговує бути відрубаною.
Хлоп це почув, встидився, пішов додому, взяв сокиру і відрубав собі ногу. І дуже каявся перед матірʼю за цей вчинок.
Антоній дізнався про це через декілька днів, прийшов до того хлопа і поблагословив ногу, яка на той час вже почала гнити, бо ж була відрубана. Нога одразу зцілилася і приросла назад до хлопа».
#чудотворення
у самій «легенді» немає нічого, що можна було би пов'язати з відрубаними кінцівками й задоволеним кабанчиком. зате в коментарях читач підказує:
«Колись святий Антоній почув, що один хлоп розповідає, буцімто копнув свою матір так сильно, що та впала і забилася. Святий промимрив, що рука чи нога, яка вдарила матір чи батька, заслуговує бути відрубаною.
Хлоп це почув, встидився, пішов додому, взяв сокиру і відрубав собі ногу. І дуже каявся перед матірʼю за цей вчинок.
Антоній дізнався про це через декілька днів, прийшов до того хлопа і поблагословив ногу, яка на той час вже почала гнити, бо ж була відрубана. Нога одразу зцілилася і приросла назад до хлопа».
#чудотворення
каталонська вівтарна панель із хііі століття, по якій чудово видно, кого з архангелів люблять найбільше: на рафаїла з гавриїлом разом відвели однісіньке віконечко, а на михаїла — аж три. але ангели популярністю ніби не переймаються, то й не образяться. мабуть.
два з михаїлових сюжетів — поборення зла під час війни в небесах і зважування душ, аби визначити, куди вони підуть по смерті, — дуже поширені. а от третій, із корівкою — значно рідкісніший, хоча й виглядає епічно: де ви ще натрапите на чудо про стрілу в оці. то завтра буде історія про нього.
#чудотворення
два з михаїлових сюжетів — поборення зла під час війни в небесах і зважування душ, аби визначити, куди вони підуть по смерті, — дуже поширені. а от третій, із корівкою — значно рідкісніший, хоча й виглядає епічно: де ви ще натрапите на чудо про стрілу в оці. то завтра буде історія про нього.
#чудотворення
одного сонячного дня 492 року від стада, що паслося на околицях італійського міста сіпонто біля гори гаргано, відбилася корівка — і сховалася в печері неподалік. пастух, сподіваючись її налякати, вистрелив у печеру з лука, проте стріла зненацька повернулася прямо йому в обличчя. утім, життєво важливих органів вона не зачепила, і пастух зміг не тільки повернутися додому, а й потрапити на авдієнцію до місцевого єпископа, щоб розказати йому про дивовижний трапунок.
єпископ порадив молитися і постувати, щоб розпізнати значення події. він навіть сам приєднався до молитов, і рецепт таки спрацював: на третій день йому явився архангел михаїл, який пояснив, що гора гаргано — священна, перебуває під його особистим захистом і стане місцем численних чудес, якщо там збудувати храм, а випадок із корівкою і стрілою в оці був способом на це натякнути. ну бо люди, які приходитимуть туди молитися, будуть захищені від диявола, як корівка була захищена від стріли.
ця проста й очевидна логіка, щоправда, не зовсім переконала єпископа. поки він роздумував, будувати церкву чи все-таки не обов'язково, на сіпонто напала армія неапольських язичників. і знову на третій день молитви й посту єпископові явився михаїл, який пообіцяв містянам перемогу (в обмін на храм). архангел побив язичників громом і скалічив землетрусами, і цього разу йому все збудували так, як він просив. бо хто його зна, який натяк був би наступний.
а про те, що трапилося з пастухом (і корівкою), історія мовчить.
(ілюстрація — з німецького молитовника середини хі століття).
#чудотворення
єпископ порадив молитися і постувати, щоб розпізнати значення події. він навіть сам приєднався до молитов, і рецепт таки спрацював: на третій день йому явився архангел михаїл, який пояснив, що гора гаргано — священна, перебуває під його особистим захистом і стане місцем численних чудес, якщо там збудувати храм, а випадок із корівкою і стрілою в оці був способом на це натякнути. ну бо люди, які приходитимуть туди молитися, будуть захищені від диявола, як корівка була захищена від стріли.
ця проста й очевидна логіка, щоправда, не зовсім переконала єпископа. поки він роздумував, будувати церкву чи все-таки не обов'язково, на сіпонто напала армія неапольських язичників. і знову на третій день молитви й посту єпископові явився михаїл, який пообіцяв містянам перемогу (в обмін на храм). архангел побив язичників громом і скалічив землетрусами, і цього разу йому все збудували так, як він просив. бо хто його зна, який натяк був би наступний.
а про те, що трапилося з пастухом (і корівкою), історія мовчить.
(ілюстрація — з німецького молитовника середини хі століття).
#чудотворення
одна з найвідоміших історій про святого миколая розповідає, як він воскресив трьох пошинкованих на рагу хлопчаків — але тією трійкою миколаєва здатність воскрешати не обмежилася.
«золота легенда» згадує про чоловіка, який із любові до свого сина щороку пишно святкував спомин святого миколая. якось він скликав на гостину численних знайомих, і саме того вечора диявол вдався до підступів: перекинувся на паломника й постукав у двері, просячи милостині. чоловік, щоб не відволікатися від соціалізації, послав видати милостиню сина, але той побачив, що паломник уже відійшов, і побіг його наздоганяти. а коли вони опинилися подалі від дому, диявол узяв і задушив хлопця. дізнавшись про це, батько закричав, звертаючись до миколая: «серйозно, це така подяка за шану, якою я тебе оточував?» на що миколай відповів: «oops, my bad», — і вчинив чудо: син миттю воскрес.
то це, не соромтеся нагадувати про себе миколаєві. надто якщо цього року були хорошими.
#чудотворення #святітакісвяті
«золота легенда» згадує про чоловіка, який із любові до свого сина щороку пишно святкував спомин святого миколая. якось він скликав на гостину численних знайомих, і саме того вечора диявол вдався до підступів: перекинувся на паломника й постукав у двері, просячи милостині. чоловік, щоб не відволікатися від соціалізації, послав видати милостиню сина, але той побачив, що паломник уже відійшов, і побіг його наздоганяти. а коли вони опинилися подалі від дому, диявол узяв і задушив хлопця. дізнавшись про це, батько закричав, звертаючись до миколая: «серйозно, це така подяка за шану, якою я тебе оточував?» на що миколай відповів: «oops, my bad», — і вчинив чудо: син миттю воскрес.
то це, не соромтеся нагадувати про себе миколаєві. надто якщо цього року були хорошими.
#чудотворення #святітакісвяті
здається, мені трапилася друга (тобто загалом серед усіх досі бачених рукописів друга) ілюстрація до маловідомої легенди про святого антонія падуанського, покровителя ппо. у кожному разі, сценка дуже схожа, то вважаймо, що це вона. походить мініатюра з хроніки xv століття (с. 195). а саму історію я вже колись розповідала, але якщо вас тут не було минулого квітня, то ось короткий переказ.
антоній був популярним і, що важливіше, ефективним проповідником, і це неабияк засмучувало пекельні сили. тож одного разу вони вирішили розігнати його слухачів градом і нагнали хмар. але антоній зрозумів, до чого йдеться, помолився — і хмари розступилися, показавши бісів, які втямили, що їм тут ловити нічого, і присоромлено повтікали. жодна градина до слухачів не долетіла.
#чудотворення #добребутисвятим
антоній був популярним і, що важливіше, ефективним проповідником, і це неабияк засмучувало пекельні сили. тож одного разу вони вирішили розігнати його слухачів градом і нагнали хмар. але антоній зрозумів, до чого йдеться, помолився — і хмари розступилися, показавши бісів, які втямили, що їм тут ловити нічого, і присоромлено повтікали. жодна градина до слухачів не долетіла.
#чудотворення #добребутисвятим
минулого тижня боротьба між гусьми й пивом виявилася така запекла, що перемогли обоє. історії про пиво лишімо на п’ятницю, а сьогодні будуть гуси. і не самі, а зі святою вербургою — абатисою, що жила в vii столітті.
одного дня на поля її монастиря налетіла ціла зграя диких гусей. черниці почали перейматися, щоб вони там всього не з’їли й не витоптали. тому вербурга покликала селянина, який служив при монастирі, і сказала йому зігнати гусей у загорожку, наче свійських. селянин трохи здивувався з цього наказу — невже пані не знають, що дикі гуси одразу розлітаються, якщо до них підійти? — але абатиса порадила покликати пташок від її імені. і, звісно ж, гуси послухалися і з покірно схиленими шиями, «мов полонені грішники», прийшли в монастир — на виховний таймаут.
щоб відсвяткувати успішно виконане завдання, селянин узяв одну з гусок і зготував із неї собі на вечерю смачну печеню. наступного дня вербурга прийшла випустити пташок, слушно вважаючи, що вони вже цілком встигли усвідомити, що провинилися, але ті відмовилися виходити без своєї зниклої супутниці. вербурга зрозуміла, про що йдеться, зайшла в гості до селянина, зібрала залишки кісток і пір’я — і з цих фрагментів воскресила гуску (яка, мабуть, потім могла багато цікавого розказати супутникам).
після того зграя здійнялася в небо й покинула монастир. деякі версії легенди додають, що насамкінець вербурга ще попросила гусей ніколи не повертатися на монастирські поля, але мені здається, що вони й самі до цього додумалися. а чудо виявилося таке популярне, що вербургу стали зображати з гусьми — вони є навіть на її паломницьких значках.
гуси з рукопису хііі століття зовсім не хочуть дізнаватися, як виглядає гусяче потойбіччя — навіть якщо їм обіцяти, що опісля добра свята їх воскресить.
#чудотворення
одного дня на поля її монастиря налетіла ціла зграя диких гусей. черниці почали перейматися, щоб вони там всього не з’їли й не витоптали. тому вербурга покликала селянина, який служив при монастирі, і сказала йому зігнати гусей у загорожку, наче свійських. селянин трохи здивувався з цього наказу — невже пані не знають, що дикі гуси одразу розлітаються, якщо до них підійти? — але абатиса порадила покликати пташок від її імені. і, звісно ж, гуси послухалися і з покірно схиленими шиями, «мов полонені грішники», прийшли в монастир — на виховний таймаут.
щоб відсвяткувати успішно виконане завдання, селянин узяв одну з гусок і зготував із неї собі на вечерю смачну печеню. наступного дня вербурга прийшла випустити пташок, слушно вважаючи, що вони вже цілком встигли усвідомити, що провинилися, але ті відмовилися виходити без своєї зниклої супутниці. вербурга зрозуміла, про що йдеться, зайшла в гості до селянина, зібрала залишки кісток і пір’я — і з цих фрагментів воскресила гуску (яка, мабуть, потім могла багато цікавого розказати супутникам).
після того зграя здійнялася в небо й покинула монастир. деякі версії легенди додають, що насамкінець вербурга ще попросила гусей ніколи не повертатися на монастирські поля, але мені здається, що вони й самі до цього додумалися. а чудо виявилося таке популярне, що вербургу стали зображати з гусьми — вони є навіть на її паломницьких значках.
гуси з рукопису хііі століття зовсім не хочуть дізнаватися, як виглядає гусяче потойбіччя — навіть якщо їм обіцяти, що опісля добра свята їх воскресить.
#чудотворення