страшно середньовічне
3.73K subscribers
2.33K photos
1.07K links
дрібнички із середніх віків.

чатик живе тут: @talking_medieval

особисті повідомлення можна писати сюди: @verbava
Download Telegram
красені-євангелісти зі староанглійського євангеліарію хі століття.

із мініатюр це не обов'язково видно, але луку символізує бик, марка — лев, матея — людина або янгол (йоана — орел, але сторінку з йоаном із рукопису якась зараза вирізала).

#новозавітне
їде мавпа на чотириголовому звірі, а назустріч їй — вавилонська блудниця. та й каже блудниця до мавпи:

— слухай, який класний у тебе звір. де взяла і чи там іще такі є? мені на апокаліпсис не завадить.

а мавпа й відповідає:

— у марії примаченко взяла. у неї таких іще багато, недавно якраз кількох від ракет урятували. думаю, вони не відмовляться понести апокаліпсис на загарбницькі голови.

якщо й вам, як вавилонській блудниці, не завадить трохи життєствердного українського мистецтва, його можна роздобути у творчому об'єднанні імені василя симоненка, яке збирає образи й тексти хх століття (там справді є марія примаченко, а крім неї — ще багато цікавого).

#іншілюди
свята марта із французького часослова xv століття приручає дракона, бризкаючи на нього свяченою водою, поки дракон відволікся на жування випадкового перехожого.

#добребутисвятим
свята марта приручила дракона і тепер, як і належить відповідальній власниці домашнього звірятка, регулярно його вигулює — навіть час від часу водить скупатись у місцевому ставочку, як на оцій мініатюрі з «золотої легенди» 1400-х років.

дракон цей, до речі, не просто якась собі випадкова анонімна мацапура: він зветься тараск, живе на гербі французького міста тараскон, а фестиваль, який від 1474 року проводять на його честь (і ще трошки на честь святої марти), нині належить до спадщини юнеско. наші борщ і петриківка — у хорошій компанії.

#добребутисвятим
а от святий бернард із часосолова 1500-х років, приручаючи дракона, потребу його вигулювати не врахував. тож тепер, коли дракон о шостій ранку шкребеться у двері та проситься на вулицю, бернардові лишається хіба закочувати очі в мовчазному «скільки можна?».

(і перш ніж ви поставите мені те саме запитання: це чесно-пречесно останній наразі пост про святих і їхніх нетипових домашніх улюбленців).

#тяжкобутисвятим
навіть серед євангелістів трапляються котики (зазвичай на ім'я марко).

сторінка із символічними портретами євангелістів походить із книги з дарроу — чотириєвангелія, записаного в vii столітті. пергамент уже такий благенький, що довелося підшити його на інший аркуш, чорнило постиралося, але відчуття, що цю книжку робили з великою шаною і любов'ю, досі залишається.

#новозавітне #увастутдірка #котики
знайомтеся: бойовий слон.

так, ви все правильно бачите, це в нього хобот такий.

#бестіарії
вогненний дощ із градом, збентежені люди і депресивні звірі — необхідні складові кожного пристойного апокаліпсису.

(цього разу в нас не рукопис, а інкунабула — «книга доброї смерті», надрукована 1493 року, абсолютний тогочасний бестселер).

#апокаліпсис #бестіарії #котики
клаптик вовняного тіраза із зображенням верблюденятка. зітканий десь у xiii-ix столітті, імовірно, у єгипті. зараз живе в музеї метрополітен.

#бестіарії
жаби в середньовічній культурі зазвичай позначають усіляке неприємне, що й не дивно: у біблії вони то пошестю падають на голови невірним єгиптянам, як на оцій мініатюрі з кінця хіі століття, то лізуть із ротів фальшивих пророків. але навіть жаби можуть виявитися дуже корисні.

бернард із клерво, розповідаючи про чудеса святого малахія ірландського, згадує капличку, яку малахій збудував і в якій діялося чимало оздоровлень. якось уночі в тій капличці молилася жінка, а повз проходив варвар; побачивши, що довкола нікого немає, він спробував згвалтувати молільницю. та вона закликала ім'я слуги божого малахія — і сталося чудо: з-поміж її ніг вилізла отруйна жаба, роздута, слизька й огидна (бернард не шкодує епітетів). варвар жахнувся й утік, а жінка лишилась у капличці, дякуючи богові за спасіння.

чи переслідувала потім жаба варвара і чи відкусила йому що-небудь, бернард не пише. у кожному разі, чудова жабонька, так тримати.

#чудотворення
на початку німецької збірки астрологічних і медичних текстів, укладеної у xv столітті, є дві сторінки з фазами місяця, а одразу за ними — ще дві, на яких хтось із пізніших власників намагався намалювати щось схоже.

#домальоване
бунтівні янголи падають із неба й дорогою в пекло обростають хутром, міжпальцевими мембранами й додатковими писочками в усіх доступних місцях.

мініатюра з ілюстрованої біблії кінця xv століття.

#пащапекельна
#війнавнебесах #біси
перепрошую.

попередній сьогоднішній пост не мав бути пов'язаний із довколишньою реальністю. він здавався дуже далеким від довколишньої реальності, а тому кумедним.

що ж. росіяни знаходять усе нові способи скалічити нашу реальність.

іноді хочеться, щоб пекло було. і щоб біси, які населяють його, були не чарівними середньовічними котиками, а жаскими потворами. і щоб воно було справді вічне.

останнім часом такі дні трапляються занадто часто. сьогодні — ще один.
одна з легенд про чудеса матері божої рокамадурської розповідає про паломника, якого дорогою на прощу перестрів спесивий лицар. лицареві сподобався паломників плащ, і він захотів його купити; та коли подорожній відповів, що не може продати одежину, бо це його єдиний гарантований сховок у далекій дорозі, лицар розлютився і побив його.

паломник закликав божу маму, і гнів її був швидкий: тої самої ночі лицар відчув, як його стопи горять пекельним полум'ям. розуміючи, що щось тут не те, він послав слуг знайти прочанина, але того вже і слід захолов. скоро вогонь перекинувся на литку, і лицар, побоюючись, що згорить усе його тіло, наказав відрізати собі ноги — та й це не допомогло; як каже легенда, «рука господня досі простягається над ним».

на мініатюрі з «божественної комедії» данте з вергілієм спостерігають, як у грішників палають п'яти.

#чудотворення