у всіх понеділок, а в татарського хана — бенкет із дискотекою. може собі дозволити.
(узагалі-то цей генуезький манускрипт 1330-х років розповідає про вади і чесноти, а конкретно ця ілюстрація мала б засуджувати ненажерливість. але й хан здається умиротвореним, і песики в нього радісні, то, може, не так усе і страшно).
#увсіхпонеділок #звукимузики #песики #ситілюди

у всіх понеділок, а мінезингер фрідріх фон гаузен вдягнув улюбленого плаща і поїхав на екскурсію — дивитися морських бісів.
#увсіхпонеділок #глибоківоди

у всіх понеділок, а в римлян — падіння імперії, тож можна не заморочуватись і бодай потанцювати, поки не зовсім усе попадало.
#увсіхпонеділок #голілюди

у всіх понеділок, а в мінезингера гуґо фон вербенваґа — обіймашки. правильний початок робочого року.
#увсіхпонеділок

у всіх понеділок, однак античний художник зевксіс любить свою роботу й нічого проти понеділка не має. а от його натурниці, мабуть, уже й не раді, що погодилися на цю халтурку.
#увсіхпонеділок #голілюди

у всіх понеділок, а в чеській лазні пропонують масаж голови (і, мабуть, інших частин тіла).

#увсіхпонеділок #голілюди #вмитілюди

у всіх понеділок, а в раю — нескінченна корпоративна вечірка з ангельським оркестром. і всі ніби справді раді одне одного бачити. дивовижа.

#увсіхпонеділок #добребутисвятим #звукимузики

у всіх понеділок, а в бісів — показ свіженької колекції спецодягу.

хтось у цій конторі серйозно ставиться до ідеї dress for the job you want.

#увсіхпонеділок #біси

у всіх не просто понеділок, а ще й святого валентина, і прекрасним дамам із пітерборозького псалтиря доводиться відбиватися від залицяльників букетами.

#увсіхпонеділок #свояатмосфера #отівсялюбов

у всіх понеділок, а в лондонців — розвага: до них заїхала похоронна процесія річарда ІІ. найкращі люди міста повиходили на вулиці, бо ж коли ще буде нагода побачити живого спражнього короля?

#увсіхпонеділок #усітамбудемо

сонечко з місяченьком не можуть сказати нічого хорошого про ранок понеділка. воно й не дивно. (але в їхній книжці принаймні скоро буде апокаліпсис, то вже недовго банувати лишилося).

#увсіхпонеділок

«мийся так часто, як цього потребуєш і хочеш, і пери свої речі. адже бруд ніколи не був милий богові», — радить анахореткам «ancrene wisse» (8, 29) — устав, написаний у хііі столітті. пізньосередньовічні вельможі відлюдницями не були, але часом до цієї поради теж дослухалися: скажімо, владислав ягелло, що правив польщею наприкінці xiv століття, мив усе тіло раз на три дні, а іноді й частіше. звісно, йому було з цим легко, йому забезпечували ванну слуги. а от якщо для кожного миття вам треба наносити води, нагріти її, налити в балію й тільки потім купатися, «часто» набуває інших значень — або доводиться шукати додаткових можливостей для миття.

для містян таку додаткову можливість становили громадські лазні (втім, у деяких більших селах їх також облаштовували). у пізньосередньовічному парижі лазень було 32, у франкфурті й відні — по 29, у лондоні — 18, у нюрнбергу і кракові — по 12. власники краківських лазень платили містові податки за водопостачання й водовідведення, а додатково мали дбати про водопроводи — тобто носити воду на собі їм принаймні не доводилося.

чоловіки й жінки ходили до тих самих лазень, але те, чи вони там перетиналися, різнилося від міста до міста: десь були свої дні для кожної статі, десь — окремі кімнати; у кракові чоловічу й жіночу частину зазвичай відділяла тонка дерев’яна перегородка, що не сягала стелі й мала дверцята, через які міг ходити персонал; іноді взагалі пишуть про спільне миття чоловіків і жінок. (на ілюстрації з єнського кодексу, яку я вже тут колись показувала, лазня, щоправда, суто чоловіча — жінки там не миються, а працюють).

у лазню можна було просто прийти й помитися, сидячи в балії або діжці. можна було відпаритися в сауні й отримати масаж віником. штатний цирульник у разі потреби забезпечував гоління, стрижки, виривання зубів чи кровопускання. але цим функції лазень не обмежувалися: там ще можна було поїсти, випити, послухати музик, відпочити з повіями. краківський уряд час від часу видавав постанови, якими забороняв відвідувачам дебошувати в лазнях чи платити людям, які там розважають публіку, але регулярність постанов підказує, що містяни не дуже на них зважали.

у xiv столітті у кракові модними стали передшлюбні купелі — мені здається, свого роду предтечі холостяцьких вечірок. наречений і наречена, порізно, зате кожне зі своєю компанією, у переддень весілля ішли в лазню — і це іноді бувало так гучно й весело, що міській раді доводилося прописувати обмеження ще й спеціально для таких випадків. за наказом, виданим 1336 року, наречена могла привести з собою не більш ніж 10 осіб; а в xv столітті цю кількість обмежили до восьми для кожного з молодят.

та, звісно, в лазнях не тільки розважалися, там справді насамперед просто милися. а для людей, які належали до краківських цехів, це був навіть обов’язок: цехові правила наказували митися щонайменше раз на два тижні. учителі парафіяльних шкіл мусили час від часу водити в лазню своїх учнів. у деяких гільдіях миття сприймали як робочий обов’язок, тому відводили на нього робочі години (але за занадто тривалі купелі могли й оштрафувати).

одне слово, середньовічні люди вміли й любили митися. а потім щось пішло не так. по-перше, трапилася чорна смерть, яка не раз поверталася в європу вбивчими хвилями; медики вірили, що купання відкриває пори й робить людей вразливішими до хвороби, тому радили від нього утримуватися. 1526 року еразм роттердамський писав: «чверть століття тому в брабанті не було нічого моднішого за публічні лазні. сьогодні їх немає; нова чума навчила нас обходитися без них». по-друге, міста росли, ліси навколо за ними не встигали, деревину доводилося привозити з усе віддаленіших місць, тож утримання лазень ставало дедалі дорожчим задоволенням (а на тлі знеохочення клієнтів — тим паче). по-третє, уявлення про мораль і те, наскільки суворо треба дотримуватися її принципів, у часи реформації теж трохи змінилося — і світоглядного місця на веселі лазні раптом стало значно менше. але то вже не наш період, то й нехай.

#їхнізвичаї #вмитілюди