рибини мрії: ліворуч — картина марії примаченко зі збірки національного музею імені андрея шептицького, праворуч — мініатюра з єврейського манускрипту межі хііі—xiv століть.
ми з журналом @tyktor вирішили, що відтепер і довіку жовтень буде місяцем українського модернізму, то запрошуємо долучатися: читати модерністів (щоб було веселіше, ми вигадали книжковий челендж), дивитися модерністів, думати про модерністів, писати про модерністів, одне слово, жити з мистецтвом, яке всілякі покидьки уже понад століття намагаються винищити — і не можуть (бо, схоже, у нього в серці таки є те, що не вмирає).
#примаченконамінімалках #рими #місяцьукраїнськогомодернізму
ми з журналом @tyktor вирішили, що відтепер і довіку жовтень буде місяцем українського модернізму, то запрошуємо долучатися: читати модерністів (щоб було веселіше, ми вигадали книжковий челендж), дивитися модерністів, думати про модерністів, писати про модерністів, одне слово, жити з мистецтвом, яке всілякі покидьки уже понад століття намагаються винищити — і не можуть (бо, схоже, у нього в серці таки є те, що не вмирає).
#примаченконамінімалках #рими #місяцьукраїнськогомодернізму
жовтень — це місяць не тільки виноробства (як підказують календарі із середньовічних часословів) і мінливої погоди, а й українського модернізму; ми так минулого року вирішили, то тепер пізно відступати. тому наприкінці жовтня страшно середньовічний книжковий клуб зустрінеться, щоби поговорити не тільки про середні віки, а й про українську літературу початку хх століття.
обговорювати будемо повість, яку написала наталена королева — вихованка іспанських католицьких монахинь і київського інституту благородних дівиць, графиня, єгиптологиня, укладачка словників, акторка й авторка. текст зветься «1313», і дія його розгортається — саме так — у xiv столітті, коли німецький францисканець бертольд шварц під час алхімічних експериментів (випадково) винаходить порох. королева белетризує історію шварца у творі, повному, за словами галицького літературного критика з 1930-х, «антирахітичних й антиневротичних вітамін духа», і мене ця характеристика трохи лякає, але й заворожує.
«1313» є у вільному доступі на «діаспоріані». говорити про книжку збираємося онлайн увечері в понеділок, 30 жовтня; на честь середньовічної справи місяця можна — варто — прихопити смачного вина.
приєднуйтеся, буде цікаво.
#місяцьукраїнськогомодернізму #робочібудні
обговорювати будемо повість, яку написала наталена королева — вихованка іспанських католицьких монахинь і київського інституту благородних дівиць, графиня, єгиптологиня, укладачка словників, акторка й авторка. текст зветься «1313», і дія його розгортається — саме так — у xiv столітті, коли німецький францисканець бертольд шварц під час алхімічних експериментів (випадково) винаходить порох. королева белетризує історію шварца у творі, повному, за словами галицького літературного критика з 1930-х, «антирахітичних й антиневротичних вітамін духа», і мене ця характеристика трохи лякає, але й заворожує.
«1313» є у вільному доступі на «діаспоріані». говорити про книжку збираємося онлайн увечері в понеділок, 30 жовтня; на честь середньовічної справи місяця можна — варто — прихопити смачного вина.
приєднуйтеся, буде цікаво.
#місяцьукраїнськогомодернізму #робочібудні
найближчого понеділка, 30 жовтня, майже на геловін, ми збираємося на обговорення страшно середньовічного тексту — написаної в 1930-х роках повісті наталени королевої «1313», де є ченці й алхіміки, пошуки істини та звинувачення у відьмацтві, райські видіння і (можливо) сам диявол.
зустрічаємося онлайн за оцим посиланням о восьмій вечора. повість невеличка, на 130 сторінок, є у вільному доступі, тож її цілковито можна встигнути прочитати за вихідні. а навіть якщо не дочитаєте — все одно приходьте, буде весело. (і можете прихопити смачного вина, жовтень усе-таки).
#місяцьукраїнськогомодернізму
зустрічаємося онлайн за оцим посиланням о восьмій вечора. повість невеличка, на 130 сторінок, є у вільному доступі, тож її цілковито можна встигнути прочитати за вихідні. а навіть якщо не дочитаєте — все одно приходьте, буде весело. (і можете прихопити смачного вина, жовтень усе-таки).
#місяцьукраїнськогомодернізму
• що означає злучити долю з чортом?
• що гірше — розважатися на турнірах чи шукати істини в монастирі?
• на що схожий аристократичний підлітковий бунт у середні віки?
• і чи було воно все того варте?
— це кілька з питань, які ми, мабуть, зачепимо сьогодні ввечері, обговорюючи повість наталени королевої «1313».
збираємося о восьмій вечора онлайн, за оцим посиланням. чернець із черницею з рукопису 1348 року вдають, що вже все прочитали, і всіх запрошують приєднуватися. то справді, приходьте.
#місяцьукраїнськогомодернізму
• що гірше — розважатися на турнірах чи шукати істини в монастирі?
• на що схожий аристократичний підлітковий бунт у середні віки?
• і чи було воно все того варте?
— це кілька з питань, які ми, мабуть, зачепимо сьогодні ввечері, обговорюючи повість наталени королевої «1313».
збираємося о восьмій вечора онлайн, за оцим посиланням. чернець із черницею з рукопису 1348 року вдають, що вже все прочитали, і всіх запрошують приєднуватися. то справді, приходьте.
#місяцьукраїнськогомодернізму
«1313» — це трошки анахронічна повість наталени королевої про те, як юний аристократ константин анклітцен виріс у європейського (пере)винахідника пороху бертольда шварца і що з цього вийшло. спойлер (у в цьому дописі загалом буде чимало спойлерів): нічого хорошого.
уперше ми знайомимося з константином, коли йому неповні сімнадцять, він сидить у вежі, обкладений мудрими книжками, і всіляко опирається батьковим спробам витягти його на гулянку. і хоча я цілком погоджуюся, що книжки — то ліпше за гулянки з людьми, які в тебе не викликають ані найменшого ентузіазму, батьків усе-таки час від часу теж треба слухатися.
утім, із цією тезою константин не погоджується й тікає з дому (теж цілковито зрозуміло: хто з нас у шістнадцять не мріяв утекти з дому), щоб поселитися в сусідньому місті під вигаданим іменем; відтепер він зватиметься конрадом. щоправда, із самого початку щось іде не так, і замість запланованого нюрнберга конрад приїздить у фрейбург, але наталена королева — авторка милосердна, тож там юнак швиденько знаходить товариство й навіть алхіміка, до якого можна влаштуватися підмайстром. є тільки маленька проблема: батько шукає свою кровиночку, блудного сина і продовжувача роду, і що далі шукає, то лютіший стає (чи принаймні такі чутки долітають до конрада). і десь у той момент, коли пошуки підходять упритул до фрейбурга, починається виразне перетворення похмурого самовпевненого тінейджера на, гм, відверто козлуватого тінейджера. виявляється, читання мудрих книжок не обов’язково допомагає здобувати базові навички соціалізації.
щоб остаточно втекти від батьківського контролю, конрад, якому щойно стукнуло вісімнадцять, іде в орден до францисканців, де може вдосталь читати, думати й винаходити і навіть не мусить сильно багато молитися. відтепер він — брат бертольд (що цікаво, це ім’я можна перекласти як «світла сила»; яка іронія). але брати в монастирі занадто добрі, щоби вчасно настукати йому по рогах, тому з козлуватого тінейджера виростає нормальний собі такий двадцятирічний козел. і коли в монастир приходить (імовірно) диявол з копитами, вони миттю знаходять одне одного.
бертольд із першого погляду й по самісінькі вуха вклепується в заїжджого ченця й за сумісництвом (імовірно) сатану, образ якого знає з попереднього життя: портрет цього ченця пророкував занепад цілого роду анклітценів, тому батько наказав його сховати, але костантин, як і належить бунтівним тінейджерам, витяг полотно на білий світ і проводив цілі дні за його спогляданням. (із другого боку, він також днями вдивлявся в портрет своєї рано померлої матері, але коли зустрів схожу на цей портрет жінку в реальному житті, то не прикипів до неї серцем; значить, дія мистецтва на героя все-таки обмежена). та замість того, щоб зайнятися тим, що зазвичай роблять закохані, бертольд і його новий друг вирішують здобувати славу, завойовувати владу й (пере)винайти порох, і це закінчується феєрверком, але, на жаль, не оргазмічним.
стосунки із (імовірно) дияволом і виростання людини в козла наталена королева описує дуже майстерно, творячи характери найдрібнішими детальками: наприклад, коли бертольд відмахується від брата, який намагається поділитися з ним реально корисною інформацією, зверхнім «чесно кажучи, у мене зараз нема на це часу», і тому братові стає боляче — але не через зверхність, а через те, що він, дурень такий балакучий, відволік бертольда від чогось важливого (насправді ні). другорядні персонажі в неї теж виходять цікаві, особливо — паяц і за сумісництвом фармацевт лекерле, який може бути або не бути підступним сірим кардиналом за лаштунками всього цього сюжету. а ще видно, що з монастирськими звичаями королева знайома на практиці — і що ці звичаї від xiv до хх століття мало змінилися.
а вам як читалося?
#місяцьукраїнськогомодернізму
уперше ми знайомимося з константином, коли йому неповні сімнадцять, він сидить у вежі, обкладений мудрими книжками, і всіляко опирається батьковим спробам витягти його на гулянку. і хоча я цілком погоджуюся, що книжки — то ліпше за гулянки з людьми, які в тебе не викликають ані найменшого ентузіазму, батьків усе-таки час від часу теж треба слухатися.
утім, із цією тезою константин не погоджується й тікає з дому (теж цілковито зрозуміло: хто з нас у шістнадцять не мріяв утекти з дому), щоб поселитися в сусідньому місті під вигаданим іменем; відтепер він зватиметься конрадом. щоправда, із самого початку щось іде не так, і замість запланованого нюрнберга конрад приїздить у фрейбург, але наталена королева — авторка милосердна, тож там юнак швиденько знаходить товариство й навіть алхіміка, до якого можна влаштуватися підмайстром. є тільки маленька проблема: батько шукає свою кровиночку, блудного сина і продовжувача роду, і що далі шукає, то лютіший стає (чи принаймні такі чутки долітають до конрада). і десь у той момент, коли пошуки підходять упритул до фрейбурга, починається виразне перетворення похмурого самовпевненого тінейджера на, гм, відверто козлуватого тінейджера. виявляється, читання мудрих книжок не обов’язково допомагає здобувати базові навички соціалізації.
щоб остаточно втекти від батьківського контролю, конрад, якому щойно стукнуло вісімнадцять, іде в орден до францисканців, де може вдосталь читати, думати й винаходити і навіть не мусить сильно багато молитися. відтепер він — брат бертольд (що цікаво, це ім’я можна перекласти як «світла сила»; яка іронія). але брати в монастирі занадто добрі, щоби вчасно настукати йому по рогах, тому з козлуватого тінейджера виростає нормальний собі такий двадцятирічний козел. і коли в монастир приходить (імовірно) диявол з копитами, вони миттю знаходять одне одного.
бертольд із першого погляду й по самісінькі вуха вклепується в заїжджого ченця й за сумісництвом (імовірно) сатану, образ якого знає з попереднього життя: портрет цього ченця пророкував занепад цілого роду анклітценів, тому батько наказав його сховати, але костантин, як і належить бунтівним тінейджерам, витяг полотно на білий світ і проводив цілі дні за його спогляданням. (із другого боку, він також днями вдивлявся в портрет своєї рано померлої матері, але коли зустрів схожу на цей портрет жінку в реальному житті, то не прикипів до неї серцем; значить, дія мистецтва на героя все-таки обмежена). та замість того, щоб зайнятися тим, що зазвичай роблять закохані, бертольд і його новий друг вирішують здобувати славу, завойовувати владу й (пере)винайти порох, і це закінчується феєрверком, але, на жаль, не оргазмічним.
стосунки із (імовірно) дияволом і виростання людини в козла наталена королева описує дуже майстерно, творячи характери найдрібнішими детальками: наприклад, коли бертольд відмахується від брата, який намагається поділитися з ним реально корисною інформацією, зверхнім «чесно кажучи, у мене зараз нема на це часу», і тому братові стає боляче — але не через зверхність, а через те, що він, дурень такий балакучий, відволік бертольда від чогось важливого (насправді ні). другорядні персонажі в неї теж виходять цікаві, особливо — паяц і за сумісництвом фармацевт лекерле, який може бути або не бути підступним сірим кардиналом за лаштунками всього цього сюжету. а ще видно, що з монастирськими звичаями королева знайома на практиці — і що ці звичаї від xiv до хх століття мало змінилися.
а вам як читалося?
#місяцьукраїнськогомодернізму