просуваюся потихеньку києво-печерським патериком (дуже гарне видання від «а-ба-би», всіляко раджу), а там чи не в кожному епізоді — прекрасне.

наприклад, слово п'яте, про двох друзів, івана й сергія, які побраталися під лаврською іконою божої мами. іван, помираючи, лишив сергієві грошей для свого сина, як той виросте, але сергій, звісно, за роки до цих грошей звик і зрештою (під впливом диявола, ага-ага) відмовився їх віддавати. аж спробував загазлайтити юнака, що батько насправді нічого не лишив. то син йому й каже: «раз так, піди й поклянися на іконі, під якою з батьком братався, що не брешеш».

звісно, сергій спробував — і нічого в нього не вийшло, і всім стало ясно, що божа мама не любить, коли її кличуть засвідчувати брехню. але не це найліпше у слові, а висновок, який зробили місцеві монахи. цитую: «і страх обійняв усіх; і відтоді нікому не давали присягатись на тій іконі святої богородиці». ну бо нащо нам тут зайві чудеса і пристрасті.

#вечірнінотатки #чудотворення #рікчитанння