десь на схилку хіі століття святий гілберт семпрингемський, чоловік глибоко в літах (помер він у 104 роки, а описана історія відбулася хіба на кілька десятиліть раніше), мусив донести до своїх підлеглих черниць важливий моральний урок, бо якась із них поклала на гілберта оком і це було зовсім не діло.
тож він зібрав їх усіх, посадив довкола себе й розповів, що є в монастирі діва, яка під впливом диявола запалала до нього пристрастю. озвучивши цю жахливу новину, гілберт скинув туніку, під якою був голий-голісінький, і тричі покрутився, щоб усі могли роздивитися його зморшкувате, пошрамоване тіло. «ось, — показав він на розп’яття, — чоловік, якого має жадати наречена христова. а ось, — показав на себе, — нещасне тіло, заради якого ваша сестра готова була приректи себе на муки пекельні».
після того ніхто вже до гілберта з непристойними натяками не чіплявся. така вона, сила проповіді (і стриптизу).
на ілюстрації, звісно, не гілберт і не черниці, але хтось щось показує, то най буде.
#тяжкобутисвятим #голілюди
тож він зібрав їх усіх, посадив довкола себе й розповів, що є в монастирі діва, яка під впливом диявола запалала до нього пристрастю. озвучивши цю жахливу новину, гілберт скинув туніку, під якою був голий-голісінький, і тричі покрутився, щоб усі могли роздивитися його зморшкувате, пошрамоване тіло. «ось, — показав він на розп’яття, — чоловік, якого має жадати наречена христова. а ось, — показав на себе, — нещасне тіло, заради якого ваша сестра готова була приректи себе на муки пекельні».
після того ніхто вже до гілберта з непристойними натяками не чіплявся. така вона, сила проповіді (і стриптизу).
на ілюстрації, звісно, не гілберт і не черниці, але хтось щось показує, то най буде.
#тяжкобутисвятим #голілюди
свята маргарита топче дракона; до дракона поступово доходить уся скрутність ситуації.
#тяжкобутисвятим
#тяжкобутисвятим
святі панове з молитовника початку xvi століття із усіх сил намагаються робити вигляд, що люблять свою роботу. а ви як почуваєтеся цього сонячного понеділка?
#тяжкобутисвятим
#тяжкобутисвятим
янголи майже нікого не пропускають у фанзону до ісуса на мініатюрі до «божественної комедії» данте з xv століття. пробитися під саму мандорлу вдалося тільки божій мамі з йоаном хрестителем, а за ними — ще кільком відчайдушним святим.
#тяжкобутисвятим
#тяжкобутисвятим
біси прийшли спокушати святого антонія, але він не розгубився, поборов їх, попатрав і пустив на предмети інтер'єру — бо чого добру пропадати. оно який хороший ковричок вийшов.
(цей трохи незвичний — бо не в пустелі — антоній великий походить із савойського часослова середини xv століття. у цьому часослові у всіх пишні гобелени й багате вбрання, то художник, вочевидь, не хотів відходити від загальної концепції).
#тяжкобутисвятим
(цей трохи незвичний — бо не в пустелі — антоній великий походить із савойського часослова середини xv століття. у цьому часослові у всіх пишні гобелени й багате вбрання, то художник, вочевидь, не хотів відходити від загальної концепції).
#тяжкобутисвятим
біси прийшли спокушати святого іларіона, але забули познімати роги, то він не ведеться. (а може, йому просто не дуже цікаві жінки і м'ясо).
мініатюра з рукопису 1463 року.
#тяжкобутисвятим
мініатюра з рукопису 1463 року.
#тяжкобутисвятим
як зазвичай трапляється зі святими жінками, бригіда кілдерська була дуже вродлива. інша її безумовна чеснота полягала в умінні примножувати їжу, перетворювати воду на пиво чи, наприклад, домовлятися з корівкою, щоб та дала молока тричі за день, коли в гості приїхав єпископ, а годувати його нічим (у неї загалом багато чудес про свійських тварин, то з корівкою бригіду зазвичай і зображають). здобути собі таку дружину було б красиво і корисно, тож до бригіди приходило чимало залицяльників.
почалося все, як каже одне з житій, іще в ранній юності, коли бригіді було тільки дванадцять. батько вирішив видати її заміж, але дівчинка вже давно постановила посвятити себе богові, тому, коли просто прохання на батька не вплинули, вийняла собі око. ясно, що після такого потенційний наречений втратив інтерес, батько погодився віддати бригіду в монастир, а вона зітхнула з полегшенням і вставила око на місце, наче нічого й не було. (загалом спотворення були поширеним способом відігнати від себе мару небажаного шлюбу чи сексуального насильства: наприклад, блаженна ода відрізала собі ніс, а свята вільгефортіс… знаєте, я вам якось окремо розкажу про святу вільгефортіс).
інше житіє теж говорить про прагнення батьків видати бригіду заміж, але наводить менш брутальне чудо з цього приводу. прагнучи присвятити себе богові, дівчина попросила допомоги в місцевого єпископа. коли вона торкнулась у соборі дерев’яної основи вівтаря, під її рукою одразу проросли молоді гілочки з бростю — і всім стало очевидно, що краще лишити бригіду в спокої.
дорослій бригіді теж доводилося відваджувати залицяльників. буду щира, я зовсім не пам’ятаю, де прочитала це чудо, але воно цікаве, то нехай: одного разу до святої прийшов чоловік, який, наслуханий про її надзвичайні таланти й добре серце, вирішив добитися її прихильності. щоб довго з ним не морочитися, бригіда зробила себе потворною в його очах, зате розповіла, що в поблизькому селі живе самотня жінка, яка була б не проти вийти заміж, і поблагословила чоловіка, щоб він тій жінці здався привабливим. (тут, бачте, знову йдеться про силу зовнішності; це одна з тем, які я залюбки подосліджувала б у чудесах, якби мала нескінченний час і доступ до всіх бібліотек. от би домовитися з якоюсь святою про маленьке чудо).
#чудотворення #тяжкобутисвятим #добребутисвятим
почалося все, як каже одне з житій, іще в ранній юності, коли бригіді було тільки дванадцять. батько вирішив видати її заміж, але дівчинка вже давно постановила посвятити себе богові, тому, коли просто прохання на батька не вплинули, вийняла собі око. ясно, що після такого потенційний наречений втратив інтерес, батько погодився віддати бригіду в монастир, а вона зітхнула з полегшенням і вставила око на місце, наче нічого й не було. (загалом спотворення були поширеним способом відігнати від себе мару небажаного шлюбу чи сексуального насильства: наприклад, блаженна ода відрізала собі ніс, а свята вільгефортіс… знаєте, я вам якось окремо розкажу про святу вільгефортіс).
інше житіє теж говорить про прагнення батьків видати бригіду заміж, але наводить менш брутальне чудо з цього приводу. прагнучи присвятити себе богові, дівчина попросила допомоги в місцевого єпископа. коли вона торкнулась у соборі дерев’яної основи вівтаря, під її рукою одразу проросли молоді гілочки з бростю — і всім стало очевидно, що краще лишити бригіду в спокої.
дорослій бригіді теж доводилося відваджувати залицяльників. буду щира, я зовсім не пам’ятаю, де прочитала це чудо, але воно цікаве, то нехай: одного разу до святої прийшов чоловік, який, наслуханий про її надзвичайні таланти й добре серце, вирішив добитися її прихильності. щоб довго з ним не морочитися, бригіда зробила себе потворною в його очах, зате розповіла, що в поблизькому селі живе самотня жінка, яка була б не проти вийти заміж, і поблагословила чоловіка, щоб він тій жінці здався привабливим. (тут, бачте, знову йдеться про силу зовнішності; це одна з тем, які я залюбки подосліджувала б у чудесах, якби мала нескінченний час і доступ до всіх бібліотек. от би домовитися з якоюсь святою про маленьке чудо).
#чудотворення #тяжкобутисвятим #добребутисвятим
свята маграрита вилазить із дракона, у якому всередині, здається, не дуже добре пахло.
#тяжкобутисвятим
#тяжкобутисвятим
свята женев'єва із французького часослова 1480-х років тримає свічку, за яку змагаються сили земні й небесні: ангел із кресалом і біс із ковальськими міхами. читати в такому освітленні, звісно, не дуже просто.
#тяжкобутисвятим
#тяжкобутисвятим
сьогодні #вечірнінотатки — знову з києво-печерського патерика. у слові восьмому, тобто житії святого теодосія, яке записав нестор, ми дізнаємося насамперед про те, що теодосія в дитинстві страшенно била мати. але, по-перше, це й так був божий план, по-друге, сам теодосій з цього приводу тішився, бо то ж покута, а по-третє, мати його всілякими чеснотами славилась і лупила сина суто тому, що любила його дуже, то, може, не так воно й страшно 🙄.
цитати:
• тринадцятилітній теодосій ходить працювати в поле із селянами: «мати ж його утримувала від такої роботи й забороняла йому так чинити, благаючи вбратись в одяг чистий і йти гратися з однолітками. [...] та він не слухав її, тож вона не раз, вельми лютуючи, гнівалась на нього й била його — була-бо тілом міцна й дужа»;
• трошки старший теодосій вирішує втекти у прощу, але не в той бік, який запланував для нього бог: «довго вона гналась, перш ніж наздогнала його, і з люті й гніву великого схопила його за волосся, й повалила на землю, й почала топтати ногами. [...] і так вона гнівом сповнилася, що вдома била його аж до знемоги» (а потім на два дні замкнула в кімнаті без їжі, але зрештою змилувалася й випустила надвір — тільки в кайданах на ногах, щоб він ніде не втікав);
• згодом теодосій вирішує умертвляти себе, носячи на поясі ланцюг, який ранить його до крові: «вона, пильно дивлячись на нього, побачила на сорочці кров і зрозуміла, що то кров від ран, натертих залізом. і, розгнівавшись і розлютившись, розірвала на ньому сорочку і, б'ючи, зірвала ланцюг із тіла його».
зрештою теодосій іде до києва, як бог для нього й запланував, і там йому вдається сховатися, а коли мати його таки знаходить — домовитися з нею без побоїв. але воістину, #тяжкобутисвятим.
цитати:
• тринадцятилітній теодосій ходить працювати в поле із селянами: «мати ж його утримувала від такої роботи й забороняла йому так чинити, благаючи вбратись в одяг чистий і йти гратися з однолітками. [...] та він не слухав її, тож вона не раз, вельми лютуючи, гнівалась на нього й била його — була-бо тілом міцна й дужа»;
• трошки старший теодосій вирішує втекти у прощу, але не в той бік, який запланував для нього бог: «довго вона гналась, перш ніж наздогнала його, і з люті й гніву великого схопила його за волосся, й повалила на землю, й почала топтати ногами. [...] і так вона гнівом сповнилася, що вдома била його аж до знемоги» (а потім на два дні замкнула в кімнаті без їжі, але зрештою змилувалася й випустила надвір — тільки в кайданах на ногах, щоб він ніде не втікав);
• згодом теодосій вирішує умертвляти себе, носячи на поясі ланцюг, який ранить його до крові: «вона, пильно дивлячись на нього, побачила на сорочці кров і зрозуміла, що то кров від ран, натертих залізом. і, розгнівавшись і розлютившись, розірвала на ньому сорочку і, б'ючи, зірвала ланцюг із тіла його».
зрештою теодосій іде до києва, як бог для нього й запланував, і там йому вдається сховатися, а коли мати його таки знаходить — домовитися з нею без побоїв. але воістину, #тяжкобутисвятим.
усі ми знаємо цю історію: є прекрасна діва, яка змалку присвятила себе богові; є її батько, який планує прилаштувати дочку в політично вигідний шлюб, або місцевий володар, який кидає на неї оком; є палка відмова дівчини; нарешті, є видовищна сцена мучеництва, покликана показати жорстокість язичників і побожність героїні. історія святої вільгефортіс, покровительки дівчат, які не хочуть заміж, нещасливо заміжніх жінок (зокрема тих, які хочуть перестати бути заміжніми) і — зненацька — свійських тварин, теж цілком уписується в цю канву.
вільгефортіс була португальською принцесою, яку батько-язичник вирішив видати за короля сицилії. коли вона відмовила, кажучи, що вже має нареченого (та ще й на небі), батько розлютився й кинув її в підземелля. дівчина довго молилася, щоб бог спотворив її, роблячи непривабливою для потенційного чоловіка, й отримала те, чого хотіла, — пухнасту бороду. як на мене, це не така уже й трагедія, бороди бувають дуже гарні; але португальський король, побачивши новий імідж дочки, жахнувся, бо середньовічні канони краси до такого не були готові. на питання, що з нею трапилося, вільгефортіс відповіла, що то їй подарував небесний наречений. батько розлютився: мовляв, у такому разі помри так само, як він, — і наказав розіп’яти дочку. цей момент мучеництва ми найчастіше й бачимо на зображеннях вільгефортіс — наприклад, оцьому, із часослова марії бургундської.
одне слово, загалом усе класично. от тільки є дві дрібні деталі.
по-перше, вільгефортіс — унікальна свята, відома в різних землях не просто під локальними варіаціями одного імені, як лаврентій-вавжинець, а під цілковито різними іменами: куммерніс, ліберата, анкамбер (як бачите, цим іменам притаманний мотив звільнення, про яке до вільгефортіс і молилися).
а по-друге, її не існувало.
тобто не те щоб неіснування якихось святих було великою перешкодою для побожності. он віра, надія, любов і мати їхня софія, найімовірніше, зродилися з алегорії, проте не тільки мали спільний культ, а й стали героїнями одної з перших німецьких християнських драм. а брак будь-яких історичних свідчень щодо існування святої варвари, 1969 року виселеної з цього приводу із загального римського календаря разом із купою інших мучеників і мучениць, ніяк не заважає її реліквіям чудово почуватися в києві, а самій святій — у локальних католицьких календарях. і навіть із молитвами до святих, яких насправді не було, якщо людина щиро вірить у їхнє заступництво, нема проблеми, бо ж джерело благодаті — це все одно бог; а ще існує цікава математика скарбнички добрих справ. але нині не про це — а про те, що бородата свята на хресті, та ще й схильна звільняти жінок від нещасливих шлюбів, почала знічувати освічених теологів задовго до 1969-го, тож її культ цілеспрямовано розвінчували; тільки де-не-де в центральній європі він протримався до хіх століття. утім, якщо свята вам подобається, то її спомин припадає на 20 липня ;)
ми навіть знаємо, звідки в цього образу можуть рости ноги (чи то пак борода). дослідники вважають, що вільгефортіс — це інтерпретація нетипового для західної церкви образу розіп’ятого христа-короля, вбраного в пишні шати. імовірно, джерелом плутанини був святий лик із лукки, який возили в турне європою і охоче копіювали — а згодом джерело цієї постаті в сукенці забулося, зате хороша історія лишилася. спадковість засвідчує ще й чудо про скрипаля і черевичок, спільне для святого лику й вільгефортіс, але у мене скоро закінчиться ліміт знаків, а чудо чарівне й заслуговує власної ілюстрації (зі скрипалем і черевичком, звісно), то лишімо його на потім.
вільгефортіс, до речі, була не єдиною бородатою святою. григорій великий переповідає історію ґалли, римської аристократки з vi століття, — звісно ж, багатої, вродливої і дуже побожної. вона, щоправда, один раз вийшла заміж, але дуже скоро овдовіла й вирішила далі лишатися вірною христові, хоча медики й наполягали на тому, що без скорого заміжжя в неї виросте борода. «ну й ок», — відповіла ґалла. і точно так і сталося: борода виросла, а ґаллі було цілковито ок.
#тяжкобутисвятим
вільгефортіс була португальською принцесою, яку батько-язичник вирішив видати за короля сицилії. коли вона відмовила, кажучи, що вже має нареченого (та ще й на небі), батько розлютився й кинув її в підземелля. дівчина довго молилася, щоб бог спотворив її, роблячи непривабливою для потенційного чоловіка, й отримала те, чого хотіла, — пухнасту бороду. як на мене, це не така уже й трагедія, бороди бувають дуже гарні; але португальський король, побачивши новий імідж дочки, жахнувся, бо середньовічні канони краси до такого не були готові. на питання, що з нею трапилося, вільгефортіс відповіла, що то їй подарував небесний наречений. батько розлютився: мовляв, у такому разі помри так само, як він, — і наказав розіп’яти дочку. цей момент мучеництва ми найчастіше й бачимо на зображеннях вільгефортіс — наприклад, оцьому, із часослова марії бургундської.
одне слово, загалом усе класично. от тільки є дві дрібні деталі.
по-перше, вільгефортіс — унікальна свята, відома в різних землях не просто під локальними варіаціями одного імені, як лаврентій-вавжинець, а під цілковито різними іменами: куммерніс, ліберата, анкамбер (як бачите, цим іменам притаманний мотив звільнення, про яке до вільгефортіс і молилися).
а по-друге, її не існувало.
тобто не те щоб неіснування якихось святих було великою перешкодою для побожності. он віра, надія, любов і мати їхня софія, найімовірніше, зродилися з алегорії, проте не тільки мали спільний культ, а й стали героїнями одної з перших німецьких християнських драм. а брак будь-яких історичних свідчень щодо існування святої варвари, 1969 року виселеної з цього приводу із загального римського календаря разом із купою інших мучеників і мучениць, ніяк не заважає її реліквіям чудово почуватися в києві, а самій святій — у локальних католицьких календарях. і навіть із молитвами до святих, яких насправді не було, якщо людина щиро вірить у їхнє заступництво, нема проблеми, бо ж джерело благодаті — це все одно бог; а ще існує цікава математика скарбнички добрих справ. але нині не про це — а про те, що бородата свята на хресті, та ще й схильна звільняти жінок від нещасливих шлюбів, почала знічувати освічених теологів задовго до 1969-го, тож її культ цілеспрямовано розвінчували; тільки де-не-де в центральній європі він протримався до хіх століття. утім, якщо свята вам подобається, то її спомин припадає на 20 липня ;)
ми навіть знаємо, звідки в цього образу можуть рости ноги (чи то пак борода). дослідники вважають, що вільгефортіс — це інтерпретація нетипового для західної церкви образу розіп’ятого христа-короля, вбраного в пишні шати. імовірно, джерелом плутанини був святий лик із лукки, який возили в турне європою і охоче копіювали — а згодом джерело цієї постаті в сукенці забулося, зате хороша історія лишилася. спадковість засвідчує ще й чудо про скрипаля і черевичок, спільне для святого лику й вільгефортіс, але у мене скоро закінчиться ліміт знаків, а чудо чарівне й заслуговує власної ілюстрації (зі скрипалем і черевичком, звісно), то лишімо його на потім.
вільгефортіс, до речі, була не єдиною бородатою святою. григорій великий переповідає історію ґалли, римської аристократки з vi століття, — звісно ж, багатої, вродливої і дуже побожної. вона, щоправда, один раз вийшла заміж, але дуже скоро овдовіла й вирішила далі лишатися вірною христові, хоча медики й наполягали на тому, що без скорого заміжжя в неї виросте борода. «ну й ок», — відповіла ґалла. і точно так і сталося: борода виросла, а ґаллі було цілковито ок.
#тяжкобутисвятим
десь у v–vіi століттях жив у бретані юнак на ім’я мауд, якому судилося згодом стати видатним абатом. але його батьки про це не знали, тому, як зазвичай буває у батьків, мріяли одружити сина з порядною дівчиною — і навіть знайшли кандидатку, із сім’єю якої почали перемовини. але сам мауд одружуватися не хотів, бо планував зберегти свою цноту для бога (прикро, що в якийсь момент на чоловічій цноті для бога перестали наголошувати в агіографіях; цікаво було б дослідити, коли саме, бо навіть у пізній «золотій легенді» якова ворагінського ще трапляються згадки про те, що оцей і оцей святий були незайманими).
тож мауд почав молитися — точнісінько як бригіда чи вільгефортіс — щоб господь послав йому недугу чи потворність, яка допомогла б уникнути шлюбу. і бог учинив чудо: дуже скоро юнак почав, емм, пахнути так сильно, що підійти до нього стало неможливо. звісно, потенційна наречена одразу розхотіла заміж, та і її батьки вирішили, що іще мають час пошукати кращу партію. що подумали маудові батьки, легенда не каже; утім, коли запах минув разом із ризиком шлюбу, вони більше не намагалися одружити сина, тому, ймовірно, були достатньо вражені чудом, щоб не хотіти його повторення.
мініатюри самого мауда я не знайшла, то тримайте замість нього абата джона беркамстеда, який жив аж у хііі столітті та, як каже підпис до цього портрета, «нічого вартого згадки в житті не зробив». зате от тепер після смерті проілюстрував веселу історію, вже непогано.
#тяжкобутисвятим
тож мауд почав молитися — точнісінько як бригіда чи вільгефортіс — щоб господь послав йому недугу чи потворність, яка допомогла б уникнути шлюбу. і бог учинив чудо: дуже скоро юнак почав, емм, пахнути так сильно, що підійти до нього стало неможливо. звісно, потенційна наречена одразу розхотіла заміж, та і її батьки вирішили, що іще мають час пошукати кращу партію. що подумали маудові батьки, легенда не каже; утім, коли запах минув разом із ризиком шлюбу, вони більше не намагалися одружити сина, тому, ймовірно, були достатньо вражені чудом, щоб не хотіти його повторення.
мініатюри самого мауда я не знайшла, то тримайте замість нього абата джона беркамстеда, який жив аж у хііі столітті та, як каже підпис до цього портрета, «нічого вартого згадки в житті не зробив». зате от тепер після смерті проілюстрував веселу історію, вже непогано.
#тяжкобутисвятим
боса і гарна маргарита топче сатану на ілюстрації з йоркширського молитовного сувою 1500-х років.
#тяжкобутисвятим
#тяжкобутисвятим