орфей причаровує музикою звірів (і кількох фавнів) у венеційському рукописі xv століття.

#голілюди #звукимузики

малюк із рукопису «про властивості речей» (f. 3v), виготовленого 1475 року, знайшов жабусю й іще не певен, що з нею робити, але передає вітання із середою.

#голілюди

риба-кит жує йонину ногу на маргінесі англійського бревіарію з 1320-х років.

(поки не прочитала опису на сайті бібліотеки, думала, що це мініатюра про збурення пекла, на якій паща пекельна сердиться, що ісус із неї людей забрав, і за це намагається його покусати).

#голілюди #старозавітне

адам і єва з мініатюри кінця xv століття слізно просять змію, щоб злізла нарешті з дерева і дала їм спокійно поїсти яблук.

#райськанасолода #голілюди

діва знайомиться з єдинорогом у рукописі початку xiv століття (f. 51r), і поки що їм обом усе подобається. потім єдиноріг, звісно, дізнається, що голі дівки в лісі просто так не бігають (чи принаймні не з його щастям), але хай собі порадіє, доки може.

#голілюди

двобій на динозаврах на маргінесі фламандського часослова з 1460-х років.

#маргіналії #голілюди

олександр македонський і його військо підозрюють, що їм на цій вечірці не раді, але проїхати повз душа чомусь не лежить. може, таки покличуть, якщо попроситися?

(мініатюра з «роману про олександра» (f. 68r), переписаного на межі хііі й xiv століть).

#голілюди #свояатмосфера

вигнані з раю адам і єва старанно працюють на мініатюрі з біблії кінця хіі століття, бо що ж уже тепер. а як почався ваш тиждень?

#голілюди #робочібудні

британська бібліотека потихеньку оклигує і навіть уже повертає в мережу деякі скани, але поки що — без супровідної інформації. тому я поняття не маю, що відбувається на цій мініатюрі з рукопису xiv століття (f. 16r). але й нехай, усе одно сюди пасують тільки неправильні відповіді.

#голілюди #свояатмосфера

якщо ви бачите в середньовічному рукописі трьох чоловіків, які сплять в одному ліжку голі, зате в коронах, а над ними — янгола із серйозним виразом обличчя, то це історія не про розпусту, а про царів (вони ж волхви), які повертаються додому з візиту в новонародженого ісусика й отримують божественне попередження не заходити до ірода й нічого більше йому не розказувати, бо вже й так достатньо наговорили.

(і в трьох царів сьогодні свято, а їх ніхто не привітав 😔).

мініатюра з псалтиря королеви марії, створеного в 1310-х роках (bl royal ms 2 b.vii, f. 131v).

#новозавітне #голілюди #соннілюди

у когось дискотека, а в когось — умертвіння плоті.

ідеться, звісно, не про вбивання в буквальному сенсі. це така метафора, за якою стоїть, зокрема, теологічний сенс «умирати для гріха, щоб народжуватися для святості» (як на мене, тут має бути саме недоконаний стан — ідеться-бо про процес): ми живемо в цьому світі в тілі й на гріхи здебільшого наражаємося саме через тіло, і якщо загартовувати його всілякими аскетичними практиками, нам буде легше опиратися спокусам.

але то не єдиний сенс аскези. біль і дискомфорт тіла — одна зі справді відчутних речей, які можна пожертвувати богові в цьому світі; як тілесні істоти, ми загалом маємо небагато способів покутувати, не залучаючи тіло безпосередньо. це, до речі, той самий принцип, що стоїть за оргазмічними містичними переживаннями — бо ж уповні відчути насолоду ми так само здатні тільки із залученням тіла, а тіло відповідає на розкіш доторку бога так, як уміє.

і хай яким парадоксальним це здається, коли ми дивимося суто на зовнішні прояви умертвіння, ці практики якраз доволі послідовні для релігії, яка відкидає дуалістичний поділ людини на хорошу душу й погане тіло. ясно, що ставитися до них можна дуже по-різному, але внутрішня логіка тут таки є — середньовічні люди її точно бачили й не мали клопоту з тим, щоби по-всілякому взаємодіяти із сакральним на тілесному рівні.

за нагоду проговорити ці речі дякую манускриптові августинового «граду божого», переписаному близько 1480 року. вважайте це такою передмовою до дивовижних історій із «іконофагів» — дослідження про те, як і чому люди споживали зображення (переважно, звісно, в релігійному контексті).

#голілюди #їхнізвичаї