пишучи про середньовічний краків, антоніна єліч згадує епізод запеклої дружби францисканців із домініканцями, що відбувся за казимира великого (себто десь у середині xiv століття).
одного дня ордени посварилися через те, чий монастир має право першим дзвонити на утреню. домініканці наполягали на тому, що вони тут давніше; францисканці, як пише єліч, «висували аргументи правничо-теологічної природи» (на жаль, вона не уточнює, про що саме йшлося, то доведеться так і лишити це — без деталей). справа дійшла навіть до короля, якому, звісно, не дуже хотілося віддавати перевагу якомусь із орденів, і так би вони й далі лаялися, якби не проста ідея чоловіка, якого вважали місцевим блазнем: він запропонував, щоб першими дзвонив той монастир, який першим прокинеться. так і постановили. історія мовчить про те, що відбувалося далі, то, ймовірно, вердикт більш-менш удовільнив усіх.
ченці з рукопису хііі століття (codex zwettlensis 400) надзвонилися, то тепер співають.
#плітки #червеньізєліч
одного дня ордени посварилися через те, чий монастир має право першим дзвонити на утреню. домініканці наполягали на тому, що вони тут давніше; францисканці, як пише єліч, «висували аргументи правничо-теологічної природи» (на жаль, вона не уточнює, про що саме йшлося, то доведеться так і лишити це — без деталей). справа дійшла навіть до короля, якому, звісно, не дуже хотілося віддавати перевагу якомусь із орденів, і так би вони й далі лаялися, якби не проста ідея чоловіка, якого вважали місцевим блазнем: він запропонував, щоб першими дзвонив той монастир, який першим прокинеться. так і постановили. історія мовчить про те, що відбувалося далі, то, ймовірно, вердикт більш-менш удовільнив усіх.
ченці з рукопису хііі століття (codex zwettlensis 400) надзвонилися, то тепер співають.
#плітки #червеньізєліч
за кількістю закладок (і тим, що серед них немає жодної червоної, як прапорець) можна зробити висновок, що «повсякденне життя в середньовічному кракові» антоніни єліч мені сподобалося.
книжка вийшла 1966 року, і це вже дуже близько до того, як я уявляю собі хороші історичні нонфіки (мої уявлення, звісно, теж зумовлені часопростором і текстами, на яких були виплекані):
• із сухим гумором, але без оціночних суджень;
• ніхто не намагається висновки про всю епоху на основі двох локальних документів;
• ширші контексти проілюстровано конкретними історіями — і авторка не припускає, що всі й так знають, про що їй ідеться.
покликань, звісно, могло би бути більше: єліч ставить їх тільки там, де когось безпосередньо цитує, тому не можна просто подивитися, звідки походять історії, які вона переказує. утім, це більше популярна, ніж наукова книжка, і зараз теж усі так роблять. якщо вже дуже хочеться закопатись у кролячу нору окремого сюжету, наприкінці є розкладений за розділами список літератури (дуже хороший; додам його в коментарях), то шукати можна там.
текст багатий на чарівні сюжети, і я ще неодмінно їх сюди приноситиму (наприклад, завтра). саме видання теж цікаве: воно походить із того ж 1966 року та, крім звичайних надрукованих чорно-білих фотовставок, містить дві сторінки з наклеєними кольоровими ілюстраціями — у сімдесятих такого вже не робили. із фотографії не особливо ясно, але отой кольоровий пан (вертепний йосиф із монастиря кларисок) приклеєний до сторінки тільки лівим краєм.
на інших фотографіях — експресивний біс зі сцени страшного суду в маріацькому храмі, каблучки, ключі й монети із запасників краківських музеїв (подивіться, який пречудовий будиночок на номері 71 — єврейській обручці з xv століття; здається, там навіть котик на підвіконні сидить) і мініатюра про людвисарництво з хроніки бальтазара бегема.
якщо матимете нагоду десь роздобути цю книжку за не дуже багато грошей, цілком варто, вона чудова.
#червеньізєліч #рікчитання
книжка вийшла 1966 року, і це вже дуже близько до того, як я уявляю собі хороші історичні нонфіки (мої уявлення, звісно, теж зумовлені часопростором і текстами, на яких були виплекані):
• із сухим гумором, але без оціночних суджень;
• ніхто не намагається висновки про всю епоху на основі двох локальних документів;
• ширші контексти проілюстровано конкретними історіями — і авторка не припускає, що всі й так знають, про що їй ідеться.
покликань, звісно, могло би бути більше: єліч ставить їх тільки там, де когось безпосередньо цитує, тому не можна просто подивитися, звідки походять історії, які вона переказує. утім, це більше популярна, ніж наукова книжка, і зараз теж усі так роблять. якщо вже дуже хочеться закопатись у кролячу нору окремого сюжету, наприкінці є розкладений за розділами список літератури (дуже хороший; додам його в коментарях), то шукати можна там.
текст багатий на чарівні сюжети, і я ще неодмінно їх сюди приноситиму (наприклад, завтра). саме видання теж цікаве: воно походить із того ж 1966 року та, крім звичайних надрукованих чорно-білих фотовставок, містить дві сторінки з наклеєними кольоровими ілюстраціями — у сімдесятих такого вже не робили. із фотографії не особливо ясно, але отой кольоровий пан (вертепний йосиф із монастиря кларисок) приклеєний до сторінки тільки лівим краєм.
на інших фотографіях — експресивний біс зі сцени страшного суду в маріацькому храмі, каблучки, ключі й монети із запасників краківських музеїв (подивіться, який пречудовий будиночок на номері 71 — єврейській обручці з xv століття; здається, там навіть котик на підвіконні сидить) і мініатюра про людвисарництво з хроніки бальтазара бегема.
якщо матимете нагоду десь роздобути цю книжку за не дуже багато грошей, цілком варто, вона чудова.
#червеньізєліч #рікчитання