написала для «вербуму» статтю про пивні чудеса — за основу взяла старий допис, але додала трошки нових історій. їх, звісно, не стільки, як чудес про вино, але все одно чимало.

і, здається, починає трошки розвиднюватися з роботою, то наступного тижня буде нова голосувалка про тему довгочиту. про що вам загалом було б цікаво почитати? (взагалі не гарантую, що напишу, але раптом зорі правильно стануть).

#вечірнінотатки

читаю дослідження про диявола в середеьовічних екземплах, розділ про диявольські метаморфози. один із сюжетів розповідає про жінку, яка дуже пишалася своєю безгрішністю, тому однієї ночі, коли їй явився прегарний король із осяйним почтом, цілковито повірила, що то ісус. наступної ночі він прийшов до неї вже без почту, зате з цікавими пропозиціями. ще наступної це був уже менш гарний король, потім лицар, потім клірик, селянин, чернець і нарешті вагант (дуже цікава градація, по-моєму) — і десь на цьому місці жінка зрозуміла, що то ніякий не ісус. невдобно вийшло.

але розказую я вам то все не через саму історію, а через те, як її прочитала. дослідження польською, і про гарного короля там написано piękny król. а моя голова вирішила, що це piękny kot, тобто гарний кіт. я згідно покивала — о, який цікавий екземплум, про любов до котиків. на місці з непристойними пропозиціями стало трохи дивно, бо, ну, любов до котиків не зовсім про те. на ваганті я, як і героїня історії, вирішила перевірити, чи точно все правильно зрозуміла.

воістину, хто про що думає.

#вечірнінотатки

допис без звуку, зате з книжкою про життя середньовічного кракова. щоб то не була просто фотографія, ось майже тематичний фактоїд із книжки: винаймаючи помешкання в місті разом з іншими людьми, важливо було прописати в договорі право sedendi versus fornacem — сидіння при печі; інакше сусіди цілком законно могли вас до вогню не пускати.

#вечірнінотатки

антоніна єліч (яку я саме дочитую — і справді тішуся, що взяла цю книжку) розповідає про ректорські суди в кракові:

студенти не підлягали міській юрисдикції. їх судив тільки ректор, і під карою десяти гривень не можна було позивати їх перед іншим судом. […] ці суди першої інстанції, втім, не мали великого авторитету, роззухвалена молодь зазвичай не погоджувалася з вироком ректора й апелювала до інстанції вищої, тобто єпископа. уже 1448 року [єпископові] оленицькому ввірвався терпець, і він написав ректорові, якубу краків'янину, щоб той сам займався всіма цими справами, бо в єпископів є важливіші клопоти.

довели студенти бідолаху 🥺

#вечірнінотатки

до семінару ще не доїхала, але прекрасне вже знайшла.

назву інсталяції можна розгледіти на нижній рамі.

#вечірнінотатки

не знаю, нащо це вам, але «ангелуса» (і трошки понад півтора мільйона гривень) цього року дали не андрієві куркову, а австрійці моніці гелфер за роман «галастра».

а нагороду читацьких симпатій (і письменницьку стипендію у вроцлаві) отримала молдовська авторка татіана цибуляк за роман «скляний сад» (це, наскільки пам'ятаю, її другий переклад польською, я його вже давно купила, тепер треба читати).

цікаво, чи в нас когось із них перекладуть.

#вечірнінотатки

часом середньовічні штуки — як, наприклад, оцей оптичний обман із рукопису xv століття — мене страшенно зворушують.

ви тільки уявіть, як багато любові хтось вклав у цю маленьку примітку. як він, мабуть, радів, коли вимальовував шнурочки на двох боках аркуша, і бганки пергаменту навколо них. як чекав, щоб хтось помітив цю дрібну маргіналію, одну з десятків у 15-кілограмовій книжці, і як тішився, коли вона справляла враження. (яке ж воно чудове навіть через пів тисячоліття).

такі думки не обов'язково повертають віру в людство тут і тепер, але трошки допомагають із загальною перспективою. теж непогано.

#вечірнінотатки

праворуч — недочитані книжки, за які я планувала взятися цих вихідних.

ліворуч — свіжесеньке видання від британської бібліотеки про жіночі образи в середньовічних рукописах, яке приїхало годину тому (це такий подарунок собі самій на день народження страшно середньовічного, трохи завчасний, звісно, але я не готова була чекати з розпаковуванням до неділі).

а тепер поміркуймо: скільки недочитаних книжок цього разу так і лишиться недочитаними?

#вечірнінотатки

дві несподівані речі, які я дізналася про святу олену, матір імператора костянтина й відкопувачку ісусового хреста, із учорашньої книжки:

• у середньовічній англії популярними були перекази про те, що олена — дочка короля коула колчестерського, тобто й сама англійка (а ми ще кепкуємо з галилеї-галичини);

• її вважають покровителькою розлучених.

#вечірнінотатки

останніми днями я трохи нуджу світом і своїми книжковими полицями, із давніше початого якось нічого не дочитується, то вирішила витягти з шафи два дослідження, теми яких вселяють у мене багато надій.

по-перше, la conquistadora емі ременснайдер — про божу маму як покровительку воєн, відвоювань і завоювань у середземномор'ї і в новому світі (мені вона цікава насамперед у контексті святої джавеліни — пам'ятаєте, скільки галасу було через мурал із нею?).

по-друге, magia posthuma даніеля войтуцького — про посмертні суди і страти в сілезії і моравах у xvi–xviii століттях (так, якщо ви вмерли, це ще не причина вас не стратити; чекаю, що буде про чарівників, упирів та інших захопливих повертанців).

обидві ці книжки — то вже сильно пізнє середньовіччя й новий час, але якщо знайду там щось захопливе, ділитимусь. а поки я їх надгризаю, розповідайте, що нині читаєте і що робите із зимовою меланхолією.

#вечірнінотатки