євангелістові матеєві з недавнього допису заважає читати маленький кітик, а пророкові амосові на мініатюрі з рукопису 1250-х років (bl harley ms 3244, f. 61r) — цілий здоровенний кит. мабуть, вигулюватися хоче.

#бестіарії

у вірші, написаному на смерть горобчика пилипа (phyllyp sparowe) десь на межі xv й xvi століть, англійський поет джон скелтон проклинає кота, який цим горобчиком, власне, і пообідав:

нехай язикаті дракони
отруять тобі печінку й легені!
нехай гірські мантикори
поживляться твоїм мозком!

пташечку, звісно, шкода, та й вірш чудовий, але треба констатувати, що скелтон помиляється: мантикори харчуються не котами, а людьми. он навіть назва їхня, якщо перекласти з перської (бо вони звуться перською, хоч і водяться в індії), означає «людожер».

утім, скелтонові можна пробачити: попри античне коріння й популярність образу, який поруч із драконами часто селився на храмових рельєфах і фресках, далеко не всі середньовічні бестіарії згадують про мантикор, а ті, що таки згадують, містять обмаль інформації — і навіть нічого моралізаторського, що трохи несподівано, бо ж фішка жанру полягала в тому, щоб не просто розказати про тварину (чи каменюку. чи пророка амоса), а й доповнити це висновками про духовне життя; скидається на те, що укладачі бестіаріїв дивилися на опис мантикори — і розуміли, що він цілковито самодостатній і висновків не потребує.

то що ми знаємо про цю людожерицю? вона має дуже потужне, здатне перескакувати найвищі перешкоди лев’яче тіло, людське обличчя (принаймні поки не всміхається і не показує трьох рядів своїх зубів) і гострий скорпіонячий хвіст, із якого вміє стріляти отруйними колючками. ще в неї блакитні очі, маленькі вуха і схожий на сопілку голос, але це трохи менш нагальна інформація, то її часто пропускають. улюблений мантикорячий спосіб полювання на смачне людське м’ясо — це залягти у високій траві, щоб було видно тільки обличчя, і не всміхатися; дурненькі люди думають, що це хтось їхній, підходять близько — а тоді мантикора хапає їх і відносить ласувати у свою глибоку нору, вправно замітаючи сліди. просто ганятися за людьми їй, утім, теж подобається.

попри не дуже хорошу репутацію, мантикора зрідка навіть з’являється в пізньосередньовічній геральдиці — як і її молодший (бо, схоже, без античних фундаментів) колега мантигр. мантигри устатковані майже так само, як і мантикори, тільки замість лев’ячих тіл у них — ви правильно здогадалися — тигрячі, на головах, наче зубів замало, ростуть ще й роги, а лапи можуть бути перепончасті, як, цитую, у гусей або драконів (але тигрячі теж бувають; мабуть, це від батьків залежить).

упевнена в собі багатозуба мантикора з бестіарію хіі століття всім нам бажає чудової п'ятниці. кусь.

#бестіарії

ящерик із учорашнього допису наробився, бідолаха, то в нього сьогодні навіть не лапки, а просто фостик. а фостики, звісно, ні до яких робіт не пристосовані.

мініатюра з природничого рукопису xv століття (f. 129v).

#бестіарії

радісна інкська лама, виготовлена десь у xv столітті. малесенька, всього п'ять сантиметрів заввишки. у музейному описі зазначають, що відлита вона у два етапи — щоб у різних частин тіла були різні фактура і колір.

#бестіарії #манюнє

чесно-пречесно слон (бачите, він там вгорі навіть підписаний) зі збірки епічних історій, укладеної на початку xiv століття.

#бестіарії

крокодил із полум'яним поглядом із рукопису xvi століття (bl ms or. 3714, f. 394r).

#бестіарії

вишуканий кінь від іранського художника хабібалли із сави. намальований аж у 1600-х роках, але заради такого зграбного можна час від часу розширювати хронологічні межі цього каналу (ну й тойво, недарма ле гофф писав про довге середньовіччя).

#бестіарії #требабільшезолота

на компенсацію вчорашнього випадання із таймлайну — іще один коник, цього разу китайський, десь із середини viii століття, із трошки іншими канонами конячої краси.

#бестіарії

кізлики, єдинороги й один вухобровий слон із німецької тори xiv століття.

#бестіарії

святий гелайм (гелейн? гугл знаходить згадки про нього тільки на сайті французької бібліотеки, поза кількома французькими манускриптами цієї постаті, здається, не існує) перепливає річку на крокодилі в рукописі 1463 року.

історія, проілюстрована цією мініатюрою, воістину трагічна. одного разу гелайм зустрів ченців, які не могли служити недільну месу, бо не було серед них священника. гелайм запропонував привести якого-небудь, але на перешкоді йому (як і всім ченцям цієї спільноти, які вирушали раніше зі схожою місією) стала річка, де жив страхітливий людожерний крокодил. порядні крокодили, кажуть бестіарії, принаймні шкодують про те, що їдять людей, і тому жують і плачуть, а цей узагалі не мучився докорами сумління, коли наминав слуг божих, які підходили заблизько до річки.

утім, гелайм був не просто ченцем, а святим, тому, коли тварюка підпливла до берега з виразним наміром підживитися, просто помолився — і крокодил одразу посумирнішав настільки, що дав на себе стати і спокійно поплив через річку. на іншому березі гелайм знайшов священника і покликав його їхати до ченців. коли той зауважив, що не бачить жодного транспорту, яким це можна було би зробити, гелайм відповів: «не переймайся», — і викликав крокодила.

священникові такий човен, звісно, не дуже сподобався, то він чемно подякував за пропозицію і вшився подалі. (я майже чую, як у цей момент гелайм розчаровано зітхає). довелося святому їхати назад без другого пасажира. прибувши до берега, він сказав крокодилові: «краще тобі вмерти, ніж чинити стільки зла», — і той миттю сконав. а шкода, така барвиста звірина була, та й приручена вже, ченцям би на господарстві, мабуть, знадобилася.

(що там далі було з недільними месами, чудо не розповідає, бо, погодьмося, на тлі крокодилячих пригод це не так уже й принципово).

#чудотворення #бестіарії

змій із бестіарію хіі століття помітив, що ви дивитеся, як він порпається хвостом у вусі, то тепер усім своїм виразом писка показує, що йому байдужа суспільна думка (і поради отоларингологів).

#бестіарії

хутряний звір саламандра (про якого тут уже колись була історія) аж похекує від задоволення, гріючи животик, на мініатюрі з бестіарію хіі століття.

#бестіарії

дикі люди і дракони з неправильним прикусом прийшли знайомитися з олександром македонським у рукописі xiv століття.

#голілюди #бестіарії