серпень — це місяць не тільки жнив і молотіння (про що нагадують середньовічні календарі), а й читання перекладних жінок. ця ініціатива, звісно, не така давня, як польові роботи, їй пішов усього-на-всього десятий рік, але вона добряче розширює читацькі горизонти, надто якщо братися за переклади з не дуже знайомих мов і культур.
зазвичай я серпневі книжки читаю сама, але нас тут уже достатньо багато, щоб спробувати формат книжкового клубу. що скажете на те, щоб узяти переклад якогось середньовічного жіночого тексту, прочитати його за серпень, а наприкінці місяця обговорити?
єдина проблема в тому, що українських перекладів немає. тому на вибір можу запропонувати хіба англомовні варіанти — зате які.
по-перше, вкрай куртуазні оповідки марії французької (хіі століття), із яких стає зрозуміло, що коли знайомляться лицар і дама, благородніших за яких світ не бачив, то до сексу між ними лишається години зо дві (книжку можна позичити в онлайн-бібліотеці / купити / скачати у вільному доступі, але у віршованому перекладі).
по-друге, латинські драми гросвіти гандерсгаймської (х століття), де є розкаяні розпусниці, відважні мучениці, які не бояться найбрутальніших (і дуже видовищних) тортур, роздуми про математику і навіть трошки некрофілії (переклад є у вільному доступі).
по-третє, алегорична «книга про град жіночий» христини пізанської (xv століття), у якій авторка на історичних і міфологічних прикладах (і, здається, з дуже втомленим виразом обличчя) пояснює, що жінки — теж люди (можна позичити онлайн один із трьох примірників: 1, 2, 3 / купити).
під цим дописом буде голосувалка. у п’ятницю зроблю пост про книжку, яка переможе, і закріплю його, щоб у коментарях можна було складати цитати / враження / запитання. а ввечері 30 серпня зберемося онлайн із людьми, які підпишуться на цю авантюру, і поговоримо про чудових середньовічних жінок.
приєднуйтеся, буде весело.
#місяцьперекладнихжінок
зазвичай я серпневі книжки читаю сама, але нас тут уже достатньо багато, щоб спробувати формат книжкового клубу. що скажете на те, щоб узяти переклад якогось середньовічного жіночого тексту, прочитати його за серпень, а наприкінці місяця обговорити?
єдина проблема в тому, що українських перекладів немає. тому на вибір можу запропонувати хіба англомовні варіанти — зате які.
по-перше, вкрай куртуазні оповідки марії французької (хіі століття), із яких стає зрозуміло, що коли знайомляться лицар і дама, благородніших за яких світ не бачив, то до сексу між ними лишається години зо дві (книжку можна позичити в онлайн-бібліотеці / купити / скачати у вільному доступі, але у віршованому перекладі).
по-друге, латинські драми гросвіти гандерсгаймської (х століття), де є розкаяні розпусниці, відважні мучениці, які не бояться найбрутальніших (і дуже видовищних) тортур, роздуми про математику і навіть трошки некрофілії (переклад є у вільному доступі).
по-третє, алегорична «книга про град жіночий» христини пізанської (xv століття), у якій авторка на історичних і міфологічних прикладах (і, здається, з дуже втомленим виразом обличчя) пояснює, що жінки — теж люди (можна позичити онлайн один із трьох примірників: 1, 2, 3 / купити).
під цим дописом буде голосувалка. у п’ятницю зроблю пост про книжку, яка переможе, і закріплю його, щоб у коментарях можна було складати цитати / враження / запитання. а ввечері 30 серпня зберемося онлайн із людьми, які підпишуться на цю авантюру, і поговоримо про чудових середньовічних жінок.
приєднуйтеся, буде весело.
#місяцьперекладнихжінок
у голосуванні з невеличким відривом перемогла гросвіта, то в серпні ми читатимемо її. утім, христина і марія не дуже відстали, то можна буде продовжити ними книжковий клуб, якщо перша зустріч виявиться достатньо феєрична.
гросвіта була німецькою черницею і прожила не дуже довге (приблизно з 935 до 973 року), але творчо насичене життя: писала латиною, була першою німецькою поеткою, першою історичкою з нам відомих (це якщо прив’язуватися до статі) і загалом авторкою найперших драм у постантичній європі.
ми знаємо, із якими намірами писала гросвіта, бо вона, як відповідальна авторка, полишала передмови для своїх текстів. за драми вона взялася, щоб говорити на релігійні теми, здебільшого про «гідні похвали чесноти християнок», у популярній серед читачів формі (тут авторка покликається на драми теренція, який писав, зокрема, про «безсоромні вчинки хтивих жінок»). у гросвітиних руках ці не дуже захопливі теми стають дивні, навіть дикі, тож на нас чекають шість коротеньких чудернацьких п’єс.
відскановане видання 1923 року лежить отут; скачати його ж, але в гнучкіших форматах, можна отут. мініатюра зі святою маргаритою, топтальницею дракона, розповідає зовсім іншу історію, але натякає на те, чого чекати, тому хай буде.
#місяцьперекладнихжінок
гросвіта була німецькою черницею і прожила не дуже довге (приблизно з 935 до 973 року), але творчо насичене життя: писала латиною, була першою німецькою поеткою, першою історичкою з нам відомих (це якщо прив’язуватися до статі) і загалом авторкою найперших драм у постантичній європі.
ми знаємо, із якими намірами писала гросвіта, бо вона, як відповідальна авторка, полишала передмови для своїх текстів. за драми вона взялася, щоб говорити на релігійні теми, здебільшого про «гідні похвали чесноти християнок», у популярній серед читачів формі (тут авторка покликається на драми теренція, який писав, зокрема, про «безсоромні вчинки хтивих жінок»). у гросвітиних руках ці не дуже захопливі теми стають дивні, навіть дикі, тож на нас чекають шість коротеньких чудернацьких п’єс.
відскановане видання 1923 року лежить отут; скачати його ж, але в гнучкіших форматах, можна отут. мініатюра зі святою маргаритою, топтальницею дракона, розповідає зовсім іншу історію, але натякає на те, чого чекати, тому хай буде.
#місяцьперекладнихжінок
святі юліана з християною і їхній домашній улюбленець біс нагадують, що вже найближчої середи (30 серпня) ми збираємося поговорити про драми гросвіти гандерсгаймської в англійських перекладах. якщо ви ще не встигли дістатися до тексту, не переймайтеся: п'єси коротенькі, разом із передмовами ледве 30 тисяч слів, то чи за вихідні, чи навіть за вечір вівторка їх цілковито можна подолати (надто якщо пропускати монологи про математику). скачати можна отут або отут.
обговорення почнеться о сьомій вечора і триватиме, доки нам не набридне. зустрічаємося в гугл.міті. приєднуйтеся, буде весело.
#місяцьперекладнихжінок
#страшнийкнижковийклуб
обговорення почнеться о сьомій вечора і триватиме, доки нам не набридне. зустрічаємося в гугл.міті. приєднуйтеся, буде весело.
#місяцьперекладнихжінок
#страшнийкнижковийклуб
імператор діоклетіан хоче видати трьох сестер — агапе, хіонію та ірену — заміж за своїх придворних, бо дуже вже вони гарні представниці свого чистого і знатного роду (євгеніка в дії). але спершу дівчатам треба відмовитися від нової християнської віри й повернутися до нормального традиційного язичництва. сестри не дуже вражені пропозицією і відповідають, що радше погодяться бути виданими на тортури. тому діоклетіан кидає їх до в’язниці й наказує управителеві дульсітусу з ними розібратися.
управитель бачить дівчат і одразу в них закохується; йому кажуть, що тут солодкі слова не спрацюють, тож він вирішує застосувати інший безпрограшний спосіб змусити їх себе полюбити — катування (звісно). дульсітус намагається увійти до них у в’язницю, але бог робить чудо — і він, промахшувшись дверима, потрапляє на кухню, де починає обійматися із закіптюженими горщиками, думаючи, що це сестри. вимазюкується, звісно, по самі вуха (це, здається, перший блекфейс, зафіксований у європейській літературі) — так, що ні солдати, ні слуги його не впізнають. коли він нарешті — далеко не одразу — розуміє, що трапилося, то гучно тупає ногами й обіцяє знищити сестер.
діоклетіан посилає на підмогу дульсітусу ще одного ката, сісінніуса. той спершу намагається вмовити старших сестер скласти жертву богам, а коли це не вдається, страчує їх і наказує привести наймолодшу, ірену. ірена, звісно, виявляється ще переконанішою християнкою, ніж агапе й хіронія. сісінніус наказує солдатам відвести її в бордель, але з цим планом знову щось іде не так. зрештою ірену таки страчують — але вже після того, як вона каже зі сцени останні слова про славу божу.
і це за жанровим визначенням — комедія. не в тому сенсі, що смішно, а в тому, що все в ній закінчується добре. а написала її феєрична, дивовижна гросвіта гандерсгаймська, про яку ми будемо спілкуватися онлайн уже сьогодні ввечері, о сьомій. якщо ви почитали її п’єси й хочете про них поговорити — приходьте. та якщо не почитали, все одно приходьте, буде весело.
#місяцьперекладнихжінок
управитель бачить дівчат і одразу в них закохується; йому кажуть, що тут солодкі слова не спрацюють, тож він вирішує застосувати інший безпрограшний спосіб змусити їх себе полюбити — катування (звісно). дульсітус намагається увійти до них у в’язницю, але бог робить чудо — і він, промахшувшись дверима, потрапляє на кухню, де починає обійматися із закіптюженими горщиками, думаючи, що це сестри. вимазюкується, звісно, по самі вуха (це, здається, перший блекфейс, зафіксований у європейській літературі) — так, що ні солдати, ні слуги його не впізнають. коли він нарешті — далеко не одразу — розуміє, що трапилося, то гучно тупає ногами й обіцяє знищити сестер.
діоклетіан посилає на підмогу дульсітусу ще одного ката, сісінніуса. той спершу намагається вмовити старших сестер скласти жертву богам, а коли це не вдається, страчує їх і наказує привести наймолодшу, ірену. ірена, звісно, виявляється ще переконанішою християнкою, ніж агапе й хіронія. сісінніус наказує солдатам відвести її в бордель, але з цим планом знову щось іде не так. зрештою ірену таки страчують — але вже після того, як вона каже зі сцени останні слова про славу божу.
і це за жанровим визначенням — комедія. не в тому сенсі, що смішно, а в тому, що все в ній закінчується добре. а написала її феєрична, дивовижна гросвіта гандерсгаймська, про яку ми будемо спілкуватися онлайн уже сьогодні ввечері, о сьомій. якщо ви почитали її п’єси й хочете про них поговорити — приходьте. та якщо не почитали, все одно приходьте, буде весело.
#місяцьперекладнихжінок
із тієї кількості драконоборців, розповіді про яких дійшли до наших днів, можна припустити, що дракони нападали на ранньосередньовічну європу, як та сарана, і знадобилися великі об’єми дусту й серйозні зусилля, щоб їх вивести. і нині я розкажу вам ще одну (не дуже відому) драконоборчу історію, але спочатку — преамбула.
серпень — то для мене вже традиційно #місяцьперекладнихжінок, коли я, як і підказує тег, читаю переклади текстів жіночого авторства. започаткували це свято літературного розмаїття в англомовному середовищі десять років тому, щоб якось наголосити на тому, що перекладних книжок на англомовному ринку — аж три відсотки, а перекладів із жінок — іще непропорційно менше. і виходять вони часто в сильно нішевих видавництвах, а значить, більшість читачів і не здогадується, що є якісь інші уявлення про світ і способи його осмислювати, крім виплеканих в англомовному середовищі. і якщо вас, наприклад, колись вибішувало те, що вестерни пишуть про нашу війну, ви легко можете зрозуміти, що це таки трохи проблема.
одне слово, з нагоди серпня я нарешті добралася до «чуда» вікторії мас — прегарної сумної історії про марійні об’явлення і руйнацію, яку залишає по собі надприродне, коли втручається в людське життя. драконоборство (чи й середньовіччя) взагалі не стосується сюжету — просто герої йдуть повз церкву, на стіні якої зображена фреска зі святим павлом авреліаном, і розповідь про нього займає пів сторінки — але книжка занадто хороша, щоб не скористатися нагодою її згадати.
сам же павло авреліан жив у vi столітті й був одним із перших бретанських єпископів і святих. драконоборство — імовірно, найвідоміше з його чудес, а потоптаний дракон із невдоволеним виразом писка є на більшості скульптур зі святим, хоча цей образ трошки розходиться із самою легендою. оці фігурки з лавки із собору в сен-поль-де-леоні, вирізьблені десь у xvi столітті, краще відповідають чудові, бо павло дракона не топтав — він його викинув.
а було так. якось на іль-де-ба (острові, де в наші дні розгортаються події «чуда») завівся дракон, який лякав — і, ймовірно, під’їдав — місцевих мешканців. щоб розправитися з ним, люди покликали павла авреліана, тоді ще просто священника, який недавно саме прибув сюди з вельсу. той пішов на бестію практично голіруч — ні меча, ні списа, ні зубочистки навіть — але бог учинив чудо, і павлові вдалося зв’язати дракона столою. після цього він потягнув збентежену тварюку над урвище — і звідти зіпхнув у море. більше на острові дракона не бачили, але чули: подейкують, під час шторму досі можна вловити, як він реве та стогне десь там під скелями.
іще про павла розповідають, що він був вегетаріанцем і помер у 140 років, переживши трьох своїх єпископів-помічників. на думку дослідників, це свідчить про те, що легенда зібрала в одну постать трьох різних павлів, але то якась нудна версія (вони, либонь, іще й дракона обзивають вигадкою).
#чудотворення
серпень — то для мене вже традиційно #місяцьперекладнихжінок, коли я, як і підказує тег, читаю переклади текстів жіночого авторства. започаткували це свято літературного розмаїття в англомовному середовищі десять років тому, щоб якось наголосити на тому, що перекладних книжок на англомовному ринку — аж три відсотки, а перекладів із жінок — іще непропорційно менше. і виходять вони часто в сильно нішевих видавництвах, а значить, більшість читачів і не здогадується, що є якісь інші уявлення про світ і способи його осмислювати, крім виплеканих в англомовному середовищі. і якщо вас, наприклад, колись вибішувало те, що вестерни пишуть про нашу війну, ви легко можете зрозуміти, що це таки трохи проблема.
одне слово, з нагоди серпня я нарешті добралася до «чуда» вікторії мас — прегарної сумної історії про марійні об’явлення і руйнацію, яку залишає по собі надприродне, коли втручається в людське життя. драконоборство (чи й середньовіччя) взагалі не стосується сюжету — просто герої йдуть повз церкву, на стіні якої зображена фреска зі святим павлом авреліаном, і розповідь про нього займає пів сторінки — але книжка занадто хороша, щоб не скористатися нагодою її згадати.
сам же павло авреліан жив у vi столітті й був одним із перших бретанських єпископів і святих. драконоборство — імовірно, найвідоміше з його чудес, а потоптаний дракон із невдоволеним виразом писка є на більшості скульптур зі святим, хоча цей образ трошки розходиться із самою легендою. оці фігурки з лавки із собору в сен-поль-де-леоні, вирізьблені десь у xvi столітті, краще відповідають чудові, бо павло дракона не топтав — він його викинув.
а було так. якось на іль-де-ба (острові, де в наші дні розгортаються події «чуда») завівся дракон, який лякав — і, ймовірно, під’їдав — місцевих мешканців. щоб розправитися з ним, люди покликали павла авреліана, тоді ще просто священника, який недавно саме прибув сюди з вельсу. той пішов на бестію практично голіруч — ні меча, ні списа, ні зубочистки навіть — але бог учинив чудо, і павлові вдалося зв’язати дракона столою. після цього він потягнув збентежену тварюку над урвище — і звідти зіпхнув у море. більше на острові дракона не бачили, але чули: подейкують, під час шторму досі можна вловити, як він реве та стогне десь там під скелями.
іще про павла розповідають, що він був вегетаріанцем і помер у 140 років, переживши трьох своїх єпископів-помічників. на думку дослідників, це свідчить про те, що легенда зібрала в одну постать трьох різних павлів, але то якась нудна версія (вони, либонь, іще й дракона обзивають вигадкою).
#чудотворення