один чернець (як розповідає салімбене з парми, францисканець із хііі століття) славив собі бога, сидячи у вбиральні з природної потреби. і поки він так собі випорожнювався й молився, з вічка виліз демон і спитав: «якого біса? нужник — то взагалі не те місце, звідки доречно й гідно звертатися до бога». а чернець йому й відповів: «я так звик співати славу господові, що не можу припинити. у біблії я прочитав, що бог перебуває повсюди; отже, і славити його доречно всюди. то я не бачу проблеми в тому, щоб молитися, спорожнюючи кишки».

через три століття після салімбене меланхтон переповідає схожу історію про святого бернарда. одного разу той сидів собі у вбиральні зі вбиральняними справами, аж тут йому явився диявол і теж спитав, як можна молитися на лятрині. і почув у відповідь: «те, що виходить вгору з мого рота, я віддаю богові; а те, що падає донизу з мого черева, — тобі жерти!»

тобто якщо у вас колись виникали сумніви щодо того, чи можна молитися під час туалетних процесів, то ось і католицька, і реформаторська відповіді: чом би й ні. а якщо якийсь біс вилізе з каналізації розпитувати, чому це ви не шануєте ідей абеляра про те, що бог не перебуває в брудних місцях, просто скажіть йому жувати лайно. та й по теологічній дискусії.

(майже все, що знаю про середньовічне ставлення до екскрементів, — зокрема й ці історії — я дізналася з книжки марти байлесс «гріх і бруд у середньовічній культурі. диявол у нужнику». і навіть мініатюру з «декамерона» в неї підгледіла. фантастичне дослідження, дуже раджу).

#їхнізвичаї

вигадливий ініціал «а» з молитовника кінця xv століття. таку криву дровиняку, мабуть, не дуже зручно нести — надто коли на ній балансує лелека.

#гарнібукви #робочібудні

лицарський турнір у перевернутому світі на маргінесі часослова карла сміливого з 1469 року.

#маргіналії #перевернутийсвіт

адам із євою тестують нововинайдені дизайни одягу в рукописі xv століття. здається, працює не все.

#райськанасолода

у францисканській збірці екземплів, укладеній у хііі столітті, аби забезпечити братів сюжетами для проповідей, є чудова історія про бертольда регенсбурзького і силу слова.

екземплум розповідає про те, як під час бертольдової проповіді одна містянка навернулася, розкаялася й попросила про сповідь — але не встигла визнати гріхів, бо прямо там на місці вмерла. на прохання публіки бертольд перервав проповідь, щоби помолитися за душу покійної, і сталося чудо: жінка ожила й розповіла про те, що бачила в потойбіччі.

а бачила вона, звісно, страшне. за словами жінки, тієї миті, що й вона, померло і стало перед судом шістдесят тисяч людей, і майже всі з них виявилися приречені на пекло; тільки оце жінці сказали, щоби поверталася й закінчилася покуту, і двох світських людей із їхнім сповідником-францисканцем пропустили до раю.

на цьому екземплум закінчується, і про те, чи довго жінка барилася з покутою, перш ніж назад померти, ми не дізнаємося; зате точно дізнаємося, що вже середньовічні францисканці вміли в маркетинг.

на мініатюрі зі збірки проповідей, списаної в 1440-х роках, беротльд так переконливо щось розповідає, що дух святий одразу сходить на слухачів (біси від цього, схоже, нервуються), а якийсь домініканець тут же просить бертольдових братів позичити йому збірочку екземплів.

#чудотворення

радісний біс із біблії в картинках, переписаної в xv столітті, вихваляється своєю пащею пекельною, обладнаною всім, що потрібне, аби цікаво провести час. заходьте в гості, каже.

#біси #пащапекельна

погода така, що тільки й купатися, то хлопці з рукопису xiv століття цим і займаються. а один — мудрий — ще й шапочку надягнув, щоб сонце в голову не напекло, якщо раптом доведеться з-під дашка вилізти.

#голілюди #вмитілюди