якщо у вас є повна бібліотека смачних і поживних пергаментів, миші можуть стати справжньою бідою. тому котики в середньовічних скрипторіях були не менш важливими працівниками, ніж самі переписувачі — але часом між одними і другими виникали конфлікти.

у рукописі з 1420-х років, який сфотографував медієвіст тейс порк, якраз такий конфлікт зафіксований. скриптор пояснює, чому сторінка напів порожня: «тут нічого не бракує, просто вночі сюди насцяв кіт. прокляття на паскудного кота, який одної девентерської ночі обісцяв цю книжку, і на всіх інших теж. будьте уважні й не лишайте книжок розгорнутими вночі, коли до них можуть прийти коти».

довершує картину скрипторського розпачу портрет зловмисника.

#котики #плітки

учора було про збитошних котиків — але радості від них усе одно більше, ніж клопоту.

по-перше, вони красиві. а по-друге, захищають від шкідників не тільки бібліотеки, а й харчі, одяг і навіть самого бога, як на ілюстрації до бестіарію з кінця хіі століття. миша гризе гостії (хліб для причастя), а котики готуються гризти мишу. так їй і треба.

#котики #бестіарії

прекрасне створіння з англійського бестіарію 1230-х років — це іпотамус, тобто гіпопотам.

в «етимологіях» ісидора севільського пояснено, що «гіпопотам так зветься, бо скидається на коня спиною, гривою та іржанням; його писок курносий, зуби схожі на кабанячі, а хвіст — закручений. удень він сидить у воді, а ночами пасеться на збіжжі». про вушка й копитця ісидор нічого не пише, але, як на мене, вони заслуговують усілякого захвату.

#бестіарії

просто заєць їде на полювання верхи на хорті, примостивши собі на рукавичку равлика замість сокола.

#маргіналії #свояатмосфера

у всіх понеділок, а в лондонців — розвага: до них заїхала похоронна процесія річарда ІІ. найкращі люди міста повиходили на вулиці, бо ж коли ще буде нагода побачити живого спражнього короля?

#увсіхпонеділок #усітамбудемо

цар давид із рутландського псалтиря 1260-х років намагається зберігати спокій і співати псалми, однак і в нього нерви не залізні.

бережіть себе.

#серцепроситьспокою #звукимузики

навіть якщо середньовічні люди не знали слова «вигорання», вони розуміли, що вигорання трапляється — і що з ним треба щось робити. ось як, наприклад, давали собі раду англійські ченці наприкінці хііі століття:

«іноді братам трапляється занедужати чи від виснажного життя в монастирі, чи від довгого мовчання, […] чи від безсоння, чи від надмірної праці. […] ті, кого мучить ця недуга, не можуть ні читати, ні співати, ні виконувати інших обов’язків, яких вимагає устав. якщо таке з кимось трапилося, його не належить посилати в лазарет, бо він потребує не ліків, а відпочинку й затишку. із дозволу настоятеля він може гуляти у винограднику, в саду чи на березі річки, […] трапезувати з братами, які спочивають після кровопускання, і якийсь час ухилятися від співу в хорі й навчання, щоб завдяки дієті й відпочинку повернутися до звичного здоров’я».

підглянуто в «як жити по-чернечому» даніель цибульскі. черниця і її котик — із маастрихтського часослова.

#серцепроситьспокою #домашнійзатишок
#котики #робочібудні

одного не дуже прекрасного дня під стінами шартра з’явилися вікінги з наміром сплюндрувати місто. відчуваючи, що без серйозної підтримки не обійтися, єпископ узяв у соборі реліквію — сорочку божої мами (деякі перекази наполягають, що ту саму, у якій марія була під час благовіщення), підняв її на спис, як хоругву, і так на чолі міської процесії вийшов назустріч ворогам.

вікінги, мабуть, трохи здивувалися з такої територіальної оборони, та скоро їм стало не смішно, бо кожен із них, поглянувши на маріїну сорочку, одразу сліпнув. містяни запросто переловили осліплених ворогів (як каже легенда, когось на викуп, когось — убити) і повернулися до шартра, радісно прославляючи марію, яка того дня їх утішила й захистила.

картинка, на якій божа мама гамселить сатану, насправді ілюструє інше чудо, але цей образ, по-моєму, вічно актуальний, то нехай буде.

#гарнеякбожамама #захисницягрішників #дрібкасвятості

на мініатюрі з італійського молитовника 1460-х років архангел михаїл бореться із силами зла. падаючи з неба, ці сили ще цілком собі тримаються ангельської подоби, але щойно до них добирається подих геєнни вогненної, стає добре видно їхні роги, лапи і хвости.

отаке зовні ніби нормальне, а як пошкребти — нечисть із копитами.

#пекельце #війнавнебесах

лицарі думали, що зараз наловлять зайців і буде смачний гуляш, але в норах виявилися ні разу не зайці.

папуга на маргінесі, здається, спостерігає за сценою не без сатисфакції: ну вас же попереджали, що не треба лізти, ну.

#хрумхрум

ілюстратор книги одкровення (а ще держспецзв'язку) нагадує, що варто дбати про інформаційну гігієну і фільтрувати медіа, із яких лізуть відверті жаби.

#апокаліпсис

узагалі-то проклинати — недобре. але коли наприкінці х століття монастир святого марціала спробували загарбати, на чистих аркушах біблії ченці записали багато щирих побажань для нападників. наприклад:

«хай будуть вони прокляті у своїх будинках і за їх межами. хай будуть вони прокляті, коли стоять і коли сидять, коли лежать і коли ходять. […] хай господь кине їхні тіла на поталу пташкам і звірам. хай господь ударить їх від п'ят до потилиці. хай спустошаться їхні будинки і вже ніхто там не оселиться. хай вони втратять те, що мають, і не здобудуть того, чого не мають. хай меч знищить їх іззовні, а страх — ізсередини. […] хай господь пошле на них страшні пошесті й нездоланні хвороби, якщо вони не звернуть із неправого шляху. […] хай пам'ять про них буде стерта повік-віків».

невідомо, чи спрацювали прокляття, але імен загарбників ми не знаємо, а монастир собі простояв іще 800 років.

на мініатюрі з манесського кодексу, щоправда, замок, а не монастир, але й там нападникам непереливки.

#силаслова