адам і єва наминають яблучка на мініатюрі з рукопису 1440-х років. художник, здається, вирішив їм помститися за всі поневіряння людства, відколи воно було вигнане з раю (або це в нього просто мистецьке бачення таке).

#райськанасолода #голілюди

душі приходять на страшний суд одразу з паперами, щоб не трапилося ніяких непорозумінь, на мініатюрі з ілюстрованого апокаліпсису 1330-х років (bl add ms 17333).

книжечки в їхніх (і божих) руках — це таки важливі документи: одкровення кілька разів згадує про книгу життя, записані в яку потраплять у царство небесне, а ті, кого там немає, будуть, наприклад, вкинуті «в озеро вогню». це серйозніша ситуація, ніж не знайти себе у списках на виборчій дільниці, тому не дивно, що люди по-всякому намагалися (і намагаються) завчасу впевнитися, що вони в тій книзі є.

можна сприйняти це як метафору і дбати про запис добрими вчинками, справами милосердя й усяким таким. а можна поставитися до тексту буквальніше — і завести спеціальну книжку. багато середньовічних монастирів мали томи, які буквально звалися «liber vitae», тобто «книга життя»: там нотували імена покровителів і жертводавців. в ідеалі їх усіх мали б згадувати під час служб, але в популярних монастирях це перетворилося б на багатогодинний потік імен (скажімо, одна клюнійська «книга життя», яка трохи помандрувала між монастирями, містила десять тисяч записів), тому книжку під час меси клали на головному вівтарі, а в євхаристійній молитві просто вказували на всіх, хто там записаний.

(не знаю, як це працює зараз. щойно подумала, що можу ж напряму попитати ченців, але лишу то на потім. а якщо хтось із вас знайомий із сучасними монастирськими меморативними практиками — розкажіть, будь ласка, у коментарях).

#апокаліпсис #всітамбудемо #голілюди #пащапекельна

купальники насолоджуються мінеральними джерелами в італійському містечку поццуолі. вода тепла, сонечко світить, пташки співають — одне слово, курорт.

мініатюра походить із поеми «про купелі поццуолі» — по суті, це такий рекламний буклет, написаний наприкінці хіі століття і напрочуд популярний у всій європі: він дійшов до наших днів у кількох рукописах і 12 разів виходив друком за xv–xvi століття. (мені здається, ілюстрації тут відіграли чималу роль).

#голілюди #вмитілюди

змія в образі сирени розповідає єві про користь свіжих фруктів у німецькому «дзерцалі людського спасіння» з xiv століття.

#райськанасолода #голілюди

ісус прийшов збурювати пекло з цілим оркестром, бо свято все-таки. голенькі душі радісно так радісно біжать йому назустріч, що навіть не помічають, як топчуться по бісові, який, бідака, не витримав їхнього натиску. (а паща пекельна, мабуть, тішиться, що нарешті позбудеться своїх пасажирів і зможе записатися до стоматолога лікувати карієси).

#пащапекельна #голілюди #порожнійгріб

сатир із бестіарію початку хііі століття знайшов великого льодяника і тішиться. у когось уже вдалий день.

#голілюди

чоловічки з псалтиря 1190-х років (f. 30v) позаплутувалися в пагонах довкола літери b, а всілякі кусючі звірі цим користуються. та музики в куточках не припиняють грати — суто на той випадок, якщо потерпати під музику таки приємніше, ніж без неї.

#голілюди #гарнібукви

«мийся так часто, як цього потребуєш і хочеш, і пери свої речі. адже бруд ніколи не був милий богові», — радить анахореткам «ancrene wisse» (8, 29) — устав, написаний у хііі столітті. пізньосередньовічні вельможі відлюдницями не були, але часом до цієї поради теж дослухалися: скажімо, владислав ягелло, що правив польщею наприкінці xiv століття, мив усе тіло раз на три дні, а іноді й частіше. звісно, йому було з цим легко, йому забезпечували ванну слуги. а от якщо для кожного миття вам треба наносити води, нагріти її, налити в балію й тільки потім купатися, «часто» набуває інших значень — або доводиться шукати додаткових можливостей для миття.

для містян таку додаткову можливість становили громадські лазні (втім, у деяких більших селах їх також облаштовували). у пізньосередньовічному парижі лазень було 32, у франкфурті й відні — по 29, у лондоні — 18, у нюрнбергу і кракові — по 12. власники краківських лазень платили містові податки за водопостачання й водовідведення, а додатково мали дбати про водопроводи — тобто носити воду на собі їм принаймні не доводилося.

чоловіки й жінки ходили до тих самих лазень, але те, чи вони там перетиналися, різнилося від міста до міста: десь були свої дні для кожної статі, десь — окремі кімнати; у кракові чоловічу й жіночу частину зазвичай відділяла тонка дерев’яна перегородка, що не сягала стелі й мала дверцята, через які міг ходити персонал; іноді взагалі пишуть про спільне миття чоловіків і жінок. (на ілюстрації з єнського кодексу, яку я вже тут колись показувала, лазня, щоправда, суто чоловіча — жінки там не миються, а працюють).

у лазню можна було просто прийти й помитися, сидячи в балії або діжці. можна було відпаритися в сауні й отримати масаж віником. штатний цирульник у разі потреби забезпечував гоління, стрижки, виривання зубів чи кровопускання. але цим функції лазень не обмежувалися: там ще можна було поїсти, випити, послухати музик, відпочити з повіями. краківський уряд час від часу видавав постанови, якими забороняв відвідувачам дебошувати в лазнях чи платити людям, які там розважають публіку, але регулярність постанов підказує, що містяни не дуже на них зважали.

у xiv столітті у кракові модними стали передшлюбні купелі — мені здається, свого роду предтечі холостяцьких вечірок. наречений і наречена, порізно, зате кожне зі своєю компанією, у переддень весілля ішли в лазню — і це іноді бувало так гучно й весело, що міській раді доводилося прописувати обмеження ще й спеціально для таких випадків. за наказом, виданим 1336 року, наречена могла привести з собою не більш ніж 10 осіб; а в xv столітті цю кількість обмежили до восьми для кожного з молодят.

та, звісно, в лазнях не тільки розважалися, там справді насамперед просто милися. а для людей, які належали до краківських цехів, це був навіть обов’язок: цехові правила наказували митися щонайменше раз на два тижні. учителі парафіяльних шкіл мусили час від часу водити в лазню своїх учнів. у деяких гільдіях миття сприймали як робочий обов’язок, тому відводили на нього робочі години (але за занадто тривалі купелі могли й оштрафувати).

одне слово, середньовічні люди вміли й любили митися. а потім щось пішло не так. по-перше, трапилася чорна смерть, яка не раз поверталася в європу вбивчими хвилями; медики вірили, що купання відкриває пори й робить людей вразливішими до хвороби, тому радили від нього утримуватися. 1526 року еразм роттердамський писав: «чверть століття тому в брабанті не було нічого моднішого за публічні лазні. сьогодні їх немає; нова чума навчила нас обходитися без них». по-друге, міста росли, ліси навколо за ними не встигали, деревину доводилося привозити з усе віддаленіших місць, тож утримання лазень ставало дедалі дорожчим задоволенням (а на тлі знеохочення клієнтів — тим паче). по-третє, уявлення про мораль і те, наскільки суворо треба дотримуватися її принципів, у часи реформації теж трохи змінилося — і світоглядного місця на веселі лазні раптом стало значно менше. але то вже не наш період, то й нехай.

#їхнізвичаї #вмитілюди

єва зі змією-спокусницею в кігурумі нетерпляче шепочуться, бо їм уже хтось обмовився, що за пів години тут буде цікавезний (і дуже тематичний) анонс.

#райськанасолода #голілюди

погода така, що тільки й купатися, то хлопці з рукопису xiv століття цим і займаються. а один — мудрий — ще й шапочку надягнув, щоб сонце в голову не напекло, якщо раптом доведеться з-під дашка вилізти.

#голілюди #вмитілюди

веселі п'ятничні людиська з перського манускрипту про чудеса світу, переписаного в xvii столітті. імовірно, цілком схожі на тих, яких середньовічні ченці могли зустріти у своїх далеких мандрах. (це я так натякаю на те, що скоро, здається, нарешті матиму час і натхнення написати про морські пригоди, які давно вам пообіцяла).

#голілюди #різнілюди

орфей причаровує музикою звірів (і кількох фавнів) у венеційському рукописі xv століття.

#голілюди #звукимузики

малюк із рукопису «про властивості речей» (f. 3v), виготовленого 1475 року, знайшов жабусю й іще не певен, що з нею робити, але передає вітання із середою.

#голілюди

риба-кит жує йонину ногу на маргінесі англійського бревіарію з 1320-х років.

(поки не прочитала опису на сайті бібліотеки, думала, що це мініатюра про збурення пекла, на якій паща пекельна сердиться, що ісус із неї людей забрав, і за це намагається його покусати).

#голілюди #старозавітне

адам і єва з мініатюри кінця xv століття слізно просять змію, щоб злізла нарешті з дерева і дала їм спокійно поїсти яблук.

#райськанасолода #голілюди