був собі чернець, який не тільки недбало ставився до своїх монастирських обов’язків, а ще й регулярно ходив до повій. єдине, що про нього доброго можна сказати, — перед кожним таким походом він щиро молився «радуйся, маріє».

і якось дорогою до повії чернець упав у воду й утонув. коли над його душею зійшлися біси й ангели, біси переконливо пояснили, що це їхній клієнт. ангели вже хотіли повертатися на небеса з порожніми руками, аж тут з’явилася божа мама і сказала, що безпутний чернець належить їй, тому ратиці геть.

звісно, навіть у чистилище нерозкаяного грішника не впустили б, тож марія його просто реанімувала. оживши, чернець зрозумів, якої небезпеки уникнув, навернувся й більше не грішив.

одне слово, якщо шанувати божу маму, вона віддячить. а якщо спробувати її надурити, то м’яко нагадає, що так робити не треба. і про це буде завтрашній довгочит.

зайчик у рукописі 1300-х років (f. 119r) дивиться, як марія відвойовує в біса душу, і радіє, що він — не біс.

#чудотворення #гарнеякбожамама

осяйна божа мама зі своїми догматичними атрибутами: короною і янголами, що вказують на вознесіння, і півмісяцем, який нагадує про непорочне зачаття.

мініатюра з молитовника 1500-х років.

#гарнеякбожамама

божій мамі заважають читати у французькому молитовнику 1492 року, а в неї ж стільки книжок, які треба встигнути закінчити для книжкових клубів.

#гарнеякбожамама #куточокбібліофіла

жив собі художник, який, оздоблюючи храми, завжди малював диявола дуже потворним. одного разу диявол не витримав і прийшов до нього з питанням: «нащо ти мене таким страшком перед усіма людьми показуєш?»

художник відповів, що, власне, як є, так і показує, щоб люди одразу розуміли, що з цією бридотою не треба мати справи. диявола ці слова розлютили, а про ефект стрейзанд він не знав, тож вирішив убити чоловіка.

і скоро нагода випала. коли художник поліз високо на риштування, щоб намалювати прегарну божу маму, диявол викликав страшну бурю. вітер розчахнув двері церкви й перекинув платформу, на якій стояв чоловік. але художник помолився діві марії — і вона прийшла на допомогу, підхопивши його в польоті й ніжно приземливши.

риштування завалилися так гучно, що люди з довколишніх будинків збіглися подивитися, що сталося, — і встигли помітити, як диявол тікає з храму. а фрески полишалися — і гарні, і страшнючі.

ілюстрації до історії — з рукопису початку xv століття.

#чудотворення #гарнеякбожамама

коронація богородиці, з нагоди якої навіть ангели вдягли гаптовані шати, хоча насправді більше люблять світлий льон.

(робота італійського художника джентіле да фабріано, приблизно 1420 рік).

#гарнеякбожамама #требабільшезолота

діва марія з ісусиком насолоджуються літнім ранком: вона щойно вибрала собі соковите яблуко погризти, він просить іще раз прочитати історію з улюбленої дитячої книжки, подушка на лавці зручна, сонце тепле і лагідне.

німецька скульптура з 1440-х років.

#гарнеякбожамама

мадонна милосердя — чи, по-нашому, покрова — з французького часослова початку xv століття.

зі святом нас усіх. і дяка захисникам і захисницям, завдяки яким ми тут узагалі можемо святкувати.

#гарнеякбожамама

нічне благовіщення із фламандського часослова кінця xv століття.

спонсор допису — пісня з останнього альбому леонарда коена, яка напрочуд добре перегукується з біблійними мініатюрами.

#гарнеякбожамама

у пару до вчорашньої мініатюри — іще одне темне благовіщення. це знову часослов, теж фламандський із кінця xv століття, але цього разу за пітьму відповідає не гризайль, а сам пергамент, забарвлений у чорне. таке фарбування було люто корозивне, а літери на сторінках трималися хіба срібні й золоті, але тим вишуканіші й унікальніші виходили книжки.

#гарнеякбожамама #требабільшезолота

візантійська ікона vi століття з божою мамою, пухкеньким ісусиком, святими теодором і георгієм і дуже, дуже експресивними янголами.

фото з виставки «африка і візантія» в музеї метрополітен.

#гарнеякбожамама #перстгосподній

невиспана божа мама годує ісусика на мініатюрі з часослова 1420-х років. янголи ніби й крутяться довкола, але допомоги від них якось небагато (f. 61v).

#гарнеякбожамама

благовіщення з котиком (і чудовим краєвидом) із часослова початку xvi століття.

#гарнеякбожамама #котики

ось вона вже крізь блакить
майорить,
довгождана, нездоланна...
ось вона — блакитна панна.

спонсор сьогоднішнього допису — пісня «пирога і батога» на слова миколи вороного. (і загалом весь альбом «замордовані» абсолютно прекрасний, дуже раджу).

#гарнеякбожамама

коли в міській драмі з xv століття трійця посилає гавриїла з місією благовіщення, святий дух пояснює: маріїне тіло наповниться таким блаженством, що вона не сумніватиметься в істинності архангелових слів. і справді, щойно дух святий входить у неї, марія вигукує: «не можу передати, яку втіху, яке блаженство зараз відчуваю в тілі» (I cannot telle what joy, what blysse, / Now I fele in my body!).

народна драма — то, звісно, не теологічний трактат, але в цих рядках видно важливу річ: марія впізнає, що завагітніла, за насолодою, яка розливається її тілом. і це відчуття цілком вкладається в середньовічні уявлення про зачаття, за якими зародок складається і з чоловічого, і з жіночого сімені, а значить, для вагітності необхідний і чоловічий, і жіночий оргазм. (були, звісно, усілякі томи аквінські, які, покликаючись на арістотеля, наполягали, що жінка активної участі в зачатті не бере і просто носить у собі сперму, з якої виростає людина, але зараз не про них).

отже, питання про те, чи стався в божої мами оргазм, цілковито недаремне в очах середньовічних теологів: якщо ісус був уповні людиною, то й зачатий мав бути так, як людина, тобто з очікуваною реакцією маріїного організму. якби нині в нас було таке саме захоплено-прагматичне ставлення до віри, ми могли б, наприклад, замислюватися, звідки в ісуса взялася y-хромосома. «бо бог учинив чудо» — нудна відповідь, якої богословам у середні віки не вистачало.

але оргазм — це ж (пошепки) про секс, а божа мама — про непорочність, тому дехто взагалі намагався відійти від звичайної схеми людського запліднення і запропонувати альтернативу. он бобри, як ми пам’ятаємо, самозароджуються в річках від зоряного світла — чому б ісусові не самозародитися? або візьмімо горностаїв: «фізіолог» каже, що самичка вагітніє, набравши сімені самця в рот, а народжує малят через вухо; логос, слово, рот, вухо — цілком логічний ряд, то, може, щось таке й у випадку благовіщення відбулося? утім, більшість богословів таки сходилася на тому, що ісус мало схожий на бобра, а його людське тіло мусило бути збудоване з людського матеріалу, якому ніде було взятися, крім як із божої мами; як пише гуго сен-вікторський, «якби вона не зачала плоті, то й не народила би плоті; якщо ж вона народила плоть, то й зачала плоть». а щоб марія могла цей матеріал забезпечити, їй потрібне було задоволення.

і тому гільдегарда бінгенська в хіі столітті пише: «осяйна діво маріє, пронизана світлом господа, ти сповнилася словом божим, твоє тіло розквітло, коли дух божий ввійшов у нього». її сучасник амадей лозанський у проповіді описує, як маріїне лоно «стрепенулося й набубнявіло від дотику святого духа, і дух її зрадів, і лоно її розквітло» від «божественного вливання». на початку xv століття ніколас лав розповідає: «діва наповнилася й запалала святим духом, і в любові божій горіла ще більше, ніж доти, і відчувши, що зачала, стала навколішки й подякувала богу».

щоправда, після всіх цих евфемізмів теологи зазвичай додають примітку: насолода божої мами була не така, як зазвичай у людей, а очищена від гріха божим полум’ям. у такому (ну, не зовсім такому, бо без зачаття) полум’ї після марії згоратимуть іще численні містички (і трохи містиків) — усе-таки відчути екстаз ми можемо тільки за участі тіла, а воно має свій набір насолод.

більше про те, як у середньовіччі давали собі раду з тілесністю божої мами, пише емма меггі сольберг у прекрасному дослідженні «діва курва» (цитати в цьому дописі — саме звідти). додатково вартує уваги «єдина зі своєї статі» маріни ворнер — епічний огляд уявлень про марію від часів ранньої церкви й досі.

і ще я зрозуміла, що важливі теологічні питання не можна лишати без відповідей, тому в наступні п’ятниці голосувалок за нові теми не буде, а будуть дописи про інші дві проблеми — сексу в храмі й молитви у вбиральні. приходьте почитати.

#гарнеякбожамама

божа мама з каламарем і вертлявим ісусиком, написана на горіховій дошці десь у 1430-х роках.

коментар на сайті берлінського музею пояснює, що чорнильниця й пенал із письмовим приладдям, що звисає в марії із зап'ястя, — це візуальна метафора про неї як матір логосу, тобто втіленого слова. а те, що марія тримає і дитинку, і чорнило, вказує на її участь у ділі відкуплення. то навіть не знаю, що мені тут більше подобається: тихий теологічний символізм чи абсолютно чарівний малючок.

пишуть, що такі марії з каламарями з'явилися у франції в xiv столітті, але оце мені вперше трапилася. шукатиму ще.

#гарнеякбожамама

благовіщення з вигадливими німбами й босоногим янголом у псалтирі 1240-х років.

#гарнеякбожамама

несподівана різдвяна мініатюра з месалу 1406 року, на якій ісус іще не народився, але всі вже чекають. деталі — розкішні:
• закамуфльовані янголи, які, мов нінджі, крадуться з неба;
• книжка, яку взяла із собою в мандрівку марія, бо як же їхати кудись без книжки;
• пастух із підкрученим вусом, який помітив, що тут щось цікаве коїться, і вирішив лишитися глянути;
• смугастий матрацик, наче з мого дитинства.

#гарнеякбожамама #дитятковяслах

весілля в кані галилейській із вишукано вбраними гістьми (тільки ісус, помітьте, босий), яким кожному видали подушку з китичками, щоб не було затвердо сидіти на лавці. китички, звісно, на м'якість не впливають, але мені подобається ця ніжна деталька.

мініатюра з німецької біблії 1420-х років.

#новозавітне #ситілюди #моднілюди #гарнеякбожамама

черниця на смертному одрі з повним антуражем бісів, які чекають, коли ж можна буде вхопити її душу за якісь задавнені гріхи. але божа мама теж прийшла, то в черниці є всі шанси на таксі до раю.

(мініатюра з рукопису 1500-х років).

#гарнеякбожамама #всітамбудемо