у всіх понеділок і так собі погода, а якоб фон варт, швейцарський мінезингер, на сторінках манесського кодексу живе своїм найкращим життям. і, мабуть, дуже непогано пахне.
#увсіхпонеділок #вмитілюди

у всіх понеділок, а в чеській лазні пропонують масаж голови (і, мабуть, інших частин тіла).

#увсіхпонеділок #голілюди #вмитілюди

ванна маленька, а охочих купатися багато, тому на маргінесах французького часослова з xv століття коїться якесь казна-що. та всі наче задоволені, то й гаразд.

#голілюди #вмитілюди #маргіналії

купальниця з відерцем і віником прямує до лазні на маргінесі чеської біблії 1390-х років. (дослідники пишуть, що вона туди не просто митися йде, а, ммм, на роботу).

#вмитілюди

голі дівки купаються цілою компанією, бо разом — веселіше.

я ото часом публікую дивні картинки і трохи переймаюся, що поняття не маю, про що вони (і що, наприклад, треба було старанніше вчити латину); але тут моє серце спокійне, бо це сторінка з манускрипту войнича, там ніхто точно не знає, про що йдеться.

#голілюди #вмитілюди

купальники насолоджуються мінеральними джерелами в італійському містечку поццуолі. вода тепла, сонечко світить, пташки співають — одне слово, курорт.

мініатюра походить із поеми «про купелі поццуолі» — по суті, це такий рекламний буклет, написаний наприкінці хіі століття і напрочуд популярний у всій європі: він дійшов до наших днів у кількох рукописах і 12 разів виходив друком за xv–xvi століття. (мені здається, ілюстрації тут відіграли чималу роль).

#голілюди #вмитілюди

«мийся так часто, як цього потребуєш і хочеш, і пери свої речі. адже бруд ніколи не був милий богові», — радить анахореткам «ancrene wisse» (8, 29) — устав, написаний у хііі столітті. пізньосередньовічні вельможі відлюдницями не були, але часом до цієї поради теж дослухалися: скажімо, владислав ягелло, що правив польщею наприкінці xiv століття, мив усе тіло раз на три дні, а іноді й частіше. звісно, йому було з цим легко, йому забезпечували ванну слуги. а от якщо для кожного миття вам треба наносити води, нагріти її, налити в балію й тільки потім купатися, «часто» набуває інших значень — або доводиться шукати додаткових можливостей для миття.

для містян таку додаткову можливість становили громадські лазні (втім, у деяких більших селах їх також облаштовували). у пізньосередньовічному парижі лазень було 32, у франкфурті й відні — по 29, у лондоні — 18, у нюрнбергу і кракові — по 12. власники краківських лазень платили містові податки за водопостачання й водовідведення, а додатково мали дбати про водопроводи — тобто носити воду на собі їм принаймні не доводилося.

чоловіки й жінки ходили до тих самих лазень, але те, чи вони там перетиналися, різнилося від міста до міста: десь були свої дні для кожної статі, десь — окремі кімнати; у кракові чоловічу й жіночу частину зазвичай відділяла тонка дерев’яна перегородка, що не сягала стелі й мала дверцята, через які міг ходити персонал; іноді взагалі пишуть про спільне миття чоловіків і жінок. (на ілюстрації з єнського кодексу, яку я вже тут колись показувала, лазня, щоправда, суто чоловіча — жінки там не миються, а працюють).

у лазню можна було просто прийти й помитися, сидячи в балії або діжці. можна було відпаритися в сауні й отримати масаж віником. штатний цирульник у разі потреби забезпечував гоління, стрижки, виривання зубів чи кровопускання. але цим функції лазень не обмежувалися: там ще можна було поїсти, випити, послухати музик, відпочити з повіями. краківський уряд час від часу видавав постанови, якими забороняв відвідувачам дебошувати в лазнях чи платити людям, які там розважають публіку, але регулярність постанов підказує, що містяни не дуже на них зважали.

у xiv столітті у кракові модними стали передшлюбні купелі — мені здається, свого роду предтечі холостяцьких вечірок. наречений і наречена, порізно, зате кожне зі своєю компанією, у переддень весілля ішли в лазню — і це іноді бувало так гучно й весело, що міській раді доводилося прописувати обмеження ще й спеціально для таких випадків. за наказом, виданим 1336 року, наречена могла привести з собою не більш ніж 10 осіб; а в xv столітті цю кількість обмежили до восьми для кожного з молодят.

та, звісно, в лазнях не тільки розважалися, там справді насамперед просто милися. а для людей, які належали до краківських цехів, це був навіть обов’язок: цехові правила наказували митися щонайменше раз на два тижні. учителі парафіяльних шкіл мусили час від часу водити в лазню своїх учнів. у деяких гільдіях миття сприймали як робочий обов’язок, тому відводили на нього робочі години (але за занадто тривалі купелі могли й оштрафувати).

одне слово, середньовічні люди вміли й любили митися. а потім щось пішло не так. по-перше, трапилася чорна смерть, яка не раз поверталася в європу вбивчими хвилями; медики вірили, що купання відкриває пори й робить людей вразливішими до хвороби, тому радили від нього утримуватися. 1526 року еразм роттердамський писав: «чверть століття тому в брабанті не було нічого моднішого за публічні лазні. сьогодні їх немає; нова чума навчила нас обходитися без них». по-друге, міста росли, ліси навколо за ними не встигали, деревину доводилося привозити з усе віддаленіших місць, тож утримання лазень ставало дедалі дорожчим задоволенням (а на тлі знеохочення клієнтів — тим паче). по-третє, уявлення про мораль і те, наскільки суворо треба дотримуватися її принципів, у часи реформації теж трохи змінилося — і світоглядного місця на веселі лазні раптом стало значно менше. але то вже не наш період, то й нехай.

#їхнізвичаї #вмитілюди

погода така, що тільки й купатися, то хлопці з рукопису xiv століття цим і займаються. а один — мудрий — ще й шапочку надягнув, щоб сонце в голову не напекло, якщо раптом доведеться з-під дашка вилізти.

#голілюди #вмитілюди