каталонська вівтарна панель із хііі століття, по якій чудово видно, кого з архангелів люблять найбільше: на рафаїла з гавриїлом разом відвели однісіньке віконечко, а на михаїла — аж три. але ангели популярністю ніби не переймаються, то й не образяться. мабуть.

два з михаїлових сюжетів — поборення зла під час війни в небесах і зважування душ, аби визначити, куди вони підуть по смерті, — дуже поширені. а от третій, із корівкою — значно рідкісніший, хоча й виглядає епічно: де ви ще натрапите на чудо про стрілу в оці. то завтра буде історія про нього.

#чудотворення

одного сонячного дня 492 року від стада, що паслося на околицях італійського міста сіпонто біля гори гаргано, відбилася корівка — і сховалася в печері неподалік. пастух, сподіваючись її налякати, вистрелив у печеру з лука, проте стріла зненацька повернулася прямо йому в обличчя. утім, життєво важливих органів вона не зачепила, і пастух зміг не тільки повернутися додому, а й потрапити на авдієнцію до місцевого єпископа, щоб розказати йому про дивовижний трапунок.

єпископ порадив молитися і постувати, щоб розпізнати значення події. він навіть сам приєднався до молитов, і рецепт таки спрацював: на третій день йому явився архангел михаїл, який пояснив, що гора гаргано — священна, перебуває під його особистим захистом і стане місцем численних чудес, якщо там збудувати храм, а випадок із корівкою і стрілою в оці був способом на це натякнути. ну бо люди, які приходитимуть туди молитися, будуть захищені від диявола, як корівка була захищена від стріли.

ця проста й очевидна логіка, щоправда, не зовсім переконала єпископа. поки він роздумував, будувати церкву чи все-таки не обов'язково, на сіпонто напала армія неапольських язичників. і знову на третій день молитви й посту єпископові явився михаїл, який пообіцяв містянам перемогу (в обмін на храм). архангел побив язичників громом і скалічив землетрусами, і цього разу йому все збудували так, як він просив. бо хто його зна, який натяк був би наступний.

а про те, що трапилося з пастухом (і корівкою), історія мовчить.

(ілюстрація — з німецького молитовника середини хі століття).

#чудотворення

янголи несуть душу жебрака лазаря в рай, поки дуже мальовничі біси мучать у пеклі багатія, який відмовився допомогти лазареві за життя. принаймні якась сатисфакція, хоча й не те щоб дуже оптимістичний коментар щодо соціальної справедливості тут, на землі.

мініатюра з часослова 1510-х років.

#новозавітне #пекельце #біси #всітамбудемо

іноді про пекло хочеться жартувати, милуватися кольоровими бісами й вигадувати кумедні історії про їхні робочі будні.

а іноді хочеться, щоб пекло просто було — і щоб воно було страшне. і мініатюра з переписаного в xv столітті «граду божого» до таких настроїв дуже пасує: по ній одразу видно, що тут усе всерйоз.

#біси

радісний геральдичний кабанчик із гельдернського гербовника xiv століття (f. 2v), із кольорами жана ііі брабантського на плащі.

#геральдичне #бестіарії

жовтень — це місяць не тільки виноробства (як підказують календарі із середньовічних часословів) і мінливої погоди, а й українського модернізму; ми так минулого року вирішили, то тепер пізно відступати. тому наприкінці жовтня страшно середньовічний книжковий клуб зустрінеться, щоби поговорити не тільки про середні віки, а й про українську літературу початку хх століття.

обговорювати будемо повість, яку написала наталена королева — вихованка іспанських католицьких монахинь і київського інституту благородних дівиць, графиня, єгиптологиня, укладачка словників, акторка й авторка. текст зветься «1313», і дія його розгортається — саме так — у xiv столітті, коли німецький францисканець бертольд шварц під час алхімічних експериментів (випадково) винаходить порох. королева белетризує історію шварца у творі, повному, за словами галицького літературного критика з 1930-х, «антирахітичних й антиневротичних вітамін духа», і мене ця характеристика трохи лякає, але й заворожує.

«1313» є у вільному доступі на «діаспоріані». говорити про книжку збираємося онлайн увечері в понеділок, 30 жовтня; на честь середньовічної справи місяця можна — варто — прихопити смачного вина.

приєднуйтеся, буде цікаво.

#місяцьукраїнськогомодернізму #робочібудні

ісус у часослові з xv століття прийшов збурити пекло й заразом трохи потоптатися по бісах — а біси, схоже, і не проти.

#біси #голілюди

свята гільдегарда радить:

якщо когось мучать меланхолія і неспокійні думки, аж так, що це шкодить легеням, нехай відварить фіалки в чистому вині, процідить вариво через тканину, а тоді додасть дрібку калгану і до смаку лакриці, щоб зробити пряне вино. від споживання цього напою меланхолія відступить, людина втішиться, а її легені одужають.

(у середні віки поширена була теорія гуморів, за якою коріння і меланхолії, і проблем із легенями бачили в надмірі чорної жовчі; тут цікаво подумати про те, що середньовічні люди — хоч і виходячи з неправильних засновків — вважали, що недуги розуму так само справжні, як хвороби тіла, і їх так само треба лікувати, а не «просто взяти себе в руки»).

святі вальтруда з гертрудою з французького рукопису хііі століття зустрілися й розмірковують, чи не пора їм підлікувати меланхолію. і це хороше запитання, надто в таку осінь.

#порадняіменігільдегарди

святий єронім приніс додому нову книжку, а домашній улюбленець лев його й питає: «ну скіки можна?»

хоча насправді ще багато можна, он на поличці місце лишилось і стіл ще не зовсім заставлений. попри весь скепсис на лев'ячій пиці, ми з єронімом віримо, що книжок (і про книжки) завжди можна трошки більше.

іще одні люди, які в це вірять, так свій канал і назвали: @inbookwetrust. вони читають книжки, розповідають про книжки, відстежують довколакнижкові новини — і з цього всього будують затишне бібліофільське гніздечко. підписуйтеся, там добре.

а завтра ввечері, якщо ви в києві, із одним із їхніх адмінів навіть можна буде познайомитися на живо під час розмови про книжковий блогінг. подія, звісно, відбуватиметься у книгарні, то у вас є всі шанси повернутися з неї, як ото єронім, але воно ж завжди того варте.

#іншілюди #куточокбібліофіла

земні царі знімають капелюхи корони перед агнцем божим у дуже, дуже позолоченому євангелії 879 року.

#требабільшезолота