йоган із мірфілда радить:
якщо ви сумніваєтеся, мертва людина чи ні, піднесіть до її ніздрів злегка підсмажену цибулину, і якщо людина жива, то вона одразу почухає собі носа.
левовій жертві з фламандської біблії кінця хііі століття цибуля, схоже, не сильно допоможе, але спробувати можна.
#порадняіменігільдегарди #мертвілюди
якщо ви сумніваєтеся, мертва людина чи ні, піднесіть до її ніздрів злегка підсмажену цибулину, і якщо людина жива, то вона одразу почухає собі носа.
левовій жертві з фламандської біблії кінця хііі століття цибуля, схоже, не сильно допоможе, але спробувати можна.
#порадняіменігільдегарди #мертвілюди
досвідчені біси, які знають, що душі можуть важити дуже по-різному, на виклик приїздять одразу з тачкою.
мініатюра з молитовника другої половини xv століття, f. 196v.
#робочібудні #біси #мертвілюди
мініатюра з молитовника другої половини xv століття, f. 196v.
#робочібудні #біси #мертвілюди
минулого тижня в опитуванні перемогли привиди, то сьогодні й будуть привиди. точніше, один, який іще й поступово набуває тілесності, — із історії під умовною назвою «про пияка, що запросив мерця в гості» («de ebrio, qui defunctum invitavit»); стаття в журналі «сучасна філологія» за 1913 рік називає її найранішою відомою версією донжуанівського сюжету.
тільки тут, звісно, менше фатальних пристрастей, а є просто чоловік, який одного вечора напідпитку повертається додому через цвинтар — і перечеплюється об череп, який отак собі валяється на землі. пиякові й так складно йдеться, а тут іще додаткові перешкоди, тож він спересердя каже: «ну і чого ти тут лежиш? краще пішов би зі мною, повечеряли б разом». і що ви думаєте? череп погоджується на запрошення й підхоплюється летіти за чоловіком.
бідолаха різко тверезіє, біжить додому, замикається на всі засуви — але череп гатить у двері. чоловік просить домашніх відповісти, що господаря нема вдома, та привид наполягає: «я знаю, що є, то або він мене впустить, або я зайду силоміць». доводиться таки впустити його до хати, і перед чоловіковими очима постає напіврозкладений покійник, який чемно дякує за гостину й у відповідь запрошує господаря через тиждень до себе.
рідня, звісно, вже заздалегідь прощається з чоловіком, бо підозрює, чим закінчуються вечері в померлих. через тиждень вони всі разом ідуть на цвинтар, а там зненацька здіймається вітер, який підхоплює нашого героя і несе в чудове місце, де мрець, тепер доволі цілий і пишно вбраний, розповідає йому, що за життя був заможним і розпусним суддею, який зневажав суд божий, але тепер його їдять хробаки й мучать біси, то так робити точно не треба.
після цієї виховної розмови чоловік повертається на цвинтар, де досі стоїть його рідня — але він такий страшний і змарнілий, що від нього всі розбігаються. зрештою він скликає їх докупи, розказує про свою подорож, і вони, звісно, сповнюються прагнення жити порядно. ми не знаємо, чи всім вдалося, але з пияка точно став зразковий громадянин.
#всітамбудемо #мертвілюди
тільки тут, звісно, менше фатальних пристрастей, а є просто чоловік, який одного вечора напідпитку повертається додому через цвинтар — і перечеплюється об череп, який отак собі валяється на землі. пиякові й так складно йдеться, а тут іще додаткові перешкоди, тож він спересердя каже: «ну і чого ти тут лежиш? краще пішов би зі мною, повечеряли б разом». і що ви думаєте? череп погоджується на запрошення й підхоплюється летіти за чоловіком.
бідолаха різко тверезіє, біжить додому, замикається на всі засуви — але череп гатить у двері. чоловік просить домашніх відповісти, що господаря нема вдома, та привид наполягає: «я знаю, що є, то або він мене впустить, або я зайду силоміць». доводиться таки впустити його до хати, і перед чоловіковими очима постає напіврозкладений покійник, який чемно дякує за гостину й у відповідь запрошує господаря через тиждень до себе.
рідня, звісно, вже заздалегідь прощається з чоловіком, бо підозрює, чим закінчуються вечері в померлих. через тиждень вони всі разом ідуть на цвинтар, а там зненацька здіймається вітер, який підхоплює нашого героя і несе в чудове місце, де мрець, тепер доволі цілий і пишно вбраний, розповідає йому, що за життя був заможним і розпусним суддею, який зневажав суд божий, але тепер його їдять хробаки й мучать біси, то так робити точно не треба.
після цієї виховної розмови чоловік повертається на цвинтар, де досі стоїть його рідня — але він такий страшний і змарнілий, що від нього всі розбігаються. зрештою він скликає їх докупи, розказує про свою подорож, і вони, звісно, сповнюються прагнення жити порядно. ми не знаємо, чи всім вдалося, але з пияка точно став зразковий громадянин.
#всітамбудемо #мертвілюди