бог так наполохав мойсея, зненацька виставивши руку з охопленого вогнем куща, що мойсей аж черевика загубив.

а козам і песикам нічого, вони й не таке бачили.

мініатюра з іспанської гаґади, переписаної на межі xiii–xiv століть.

#старозавітне #перстгосподній #песики

дракон супроти базиліска на маргінесі апокаліпсису з 1330-х років.

а може, то якісь свійські тварини чубляться. хто їх зна.

#маргіналії #бестіарії

бог творить світ в ініціалі з часослова 1480-х років.

у руках у нього — ви правильно побачили — циркуль. ну бо ж архітекторові всесвіту потрібні відповідні інструменти.

#робочібудні #гарнібукви

янголи лоскочуть ісуса за стопи і попереджають апостолів, щоб добре поводилися, інакше їм теж таке буде. судячи з облич, апостоли таки сильно бояться лоскоту.

насправді це мініатюра з псалтиря середини хіі століття, і зображене на ній вознесіння (яке сьогодні святкують за західним календарем).

ми звикли, що художники, які пишуть вознесіння, зосереджуються на христі у славі, а всі, хто лишається на землі, — це так, масовка. середньовічні ілюстратори по-іншому розставляли акценти: вознесіння настільки перевершує людські уявлення про світ, що і сторінка його не вміщає; у центрі уваги опиняється не христос, який от-от зникне за кадром, а люди, яким із цим досвідом далі жити, й обличчя в них завжди збентежені, зачудовані, ошелешені.

за тегом #вознесіннязногами минулого року було ще кілька мініатюр.

схожий на котика агнець божий, вишивані дерева й дзьобаті риби з книги одкровення, переписаної в хіі столітті.

#апокаліпсис #примаченконамінімалках

сторінка з «етимологій» ізидора севільського, по якій потоптався середньовічний котик. (підглянуто в захопливому медієвістському блозі елеонор янеги).

до речі, саме з манускрипту, помережаного котячими слідами, цей канал і почався — якісь півтора року тому, а здається, що в минулому житті.

і раз я вже тут збираю сліди котячої присутності, то нагадаю іще й пост про котика, який лишив на сторінці не просто відбитки лапок, а щось значно, емм, відвертіше.

#котики

комікс про адама і єву з візантійського рукопису хіі століття (f. 35v). живе у ватиканській бібліотеці, вотермарк якої нескладно розгледіти поверх ілюстрації.

бог на мініатюрі не з'являється, зате є водний дух, який дає початок чотирьом райським річкам: євфрату, тигру, гіхону (його іноді асоціюють із нілом) і пішону (ніхто не знає, де це).

#райськанасолода #требабільшезолота #голілюди

гейдельберзький катехизм із 1450-х років нагадує, що до печених немовлят добре пасує спаржа (якраз сезон, до речі) і свіжі пшеничні палянички.

(жартую, звісно. насправді печених немовлят треба з картопелькою. насправді це серйозна ілюстрація, на якій душу, що покинула належно причащене тіло, одразу підхоплює янгол, щоб очистити вогнем чистилища. мініатюрист усе намалював, як замовляли).

#свояатмосфера

усім, хто хоче мати гарне волосся, «тротула» радить:

вийшовши з купелі, подбайте про своє волосся, миючи його отак. візьміть попіл із виноградної лози, вівсяну полову, трохи лакричного дерева (щоб волосся яскравіше сяяло) і цикламену. прокип'ятіть полову з цикламеном, додайте попіл і лакрицю, процідіть і цією водою помийте голову. помивши, лишіть волосся сохнути, і воно буде золотисте і ясне.

якщо ж ви хочете, щоб ваше волосся росло довге і чорне, візьміть зелену ящірку, відріжте їй хвіст і голову, а решту зваріть у звичайній олії. мастіть цією олією голову, і тоді волосся ваше буде довге і чорне.

сирена з бестіарію з 1270-х років роздивляється свою зачіску в джеркалі й тішиться, що вона — не брюнетка.

#порадняіменігільдегарди

на великодній мініатюрі з псалтиря, виготовленого в першій половині хііі століття, гріб святково оздоблений під колір ісусового вбрання, під ноги стелиться гаптований килимок, а стигмати на долонях і стопах ісуса схожі на цьомочки. усе таке барвисте і радісне.

#порожнійгріб #новозавітне

чарівна сова з ілюстрованої біблії 1474 року.

#маргіналії #совоньки

зненацька виявилося, що в україні є офіційний день працівників видавництв, типографій, книгарень і всього, що пов'язане з виробництвом і поширенням книжок. і припадає він на останню суботу травня.

то ми з марією французькою вітаємо всіх причетних і тішимося, що бодай частина книгоробильних процесів нині вже автоматизована. бо писати від руки — це, за словами середньовічних скрипторів, ще те задоволення: «три пальці пишуть, два ока бачать, один язик говорить, усеньке тіло трудиться».

#куточокбібліофіла