На відео показано шаманські ритуали хорчинів - однієї з гілок монголів, що проживають на території Китаю 🇨🇳 (Внутрішня Монголія). Шаманізм хорчинів цікавий тим, що він дуже близький за формою і деякими світоглядними моментами до шаманізму Маньчжурів, які проживали по сусідству. Ці два народи були досить дружні під час правління династії Цін (1636-1912). Тому відбувся своєрідний синкретизм двох видів шаманізму. Хоча хорчини зберегли уявлення про Тенгрі та особливий шлях шамана на небо (без бюрократії). Шаманізм маньчжурів виглядав дещо бюрократизовано, оскільки шаман повинен у духів отримати багато "паперових" дозволів для того, щоб переміщатися у світі духів.

"Таємничий світ пекторалі".
📕Колеги зі #Скарбниця_НМІУ підготували крутезний подарунок під новий рік: видання, присвячене золотій пекторалі скіфського часу - одній з найграндіозніших археологічних знахідок України.
✍️Пектораль була виявлена командою археологів на чолі з Борисом Мозолевським у 1971 р., під час дослідження скіфського кургану Товста Могила (нині м. Покров, Дніпропетровська обл.). Унікальність цієї події полягає в тому, що процес знахідки детально й професійно зафіксований, а сам курган (поховання) не було раніше пограбоване. Тож пектораль має "контекст" та "супутні артефакти", що дозволило дізнатись багато цінних відомостей про цю річ та її епоху.
У виданні представлені авторські статті, з яких можна дізнатись про те, як досліджували курган? Хто був "власником" пекторалі? А також як її виготовляли і які сенси вкладали у яскраві сюжети на ній. Скоро буде презентація видання, тож можна буде замовити примірник для себе. Чекаємо з нетерпінням🙂
#книга #анонс #НМІУ #музей #Україна #археологія

Сьогодні цікавий день. Мене запросили долучитися до проєкту читання твору "Лабіринт світу і рай серця" відомого чеського філософа, богослова і педагога Яна Амоса Коменського (1592-1670). Особисто для мене це важлива подія, оскільки з організаторами я знайомий давно. Петр Павлас і Томаш Главелка були моїми менторами, коли я працював над перекладом Марсіліо Фічіно. Вони відомі спеціалісти зі слов'янської неолатиністики. Ми зустрілися у Братиславі під час великого конгресу з дослідження ранньомодерних текстів Східної Європи. У цей час я проходив там стажування 2018 р. Також вони єдині з усіх моїх знайомих іноземних науковців, які підтримали мене після початку повномаштабного вторгнення росії. На жаль, більшість так і не поцікавилися як у мене тут справи до сьогодні.
Український переклад "Лабіринт світу і рай серця" існує лише у фрагментах. Однак це добре, що є хоч щось.
Кому цікаво можете дивитися онлайн трансляцію на ютубі: https://www.youtube.com/watch?v=Aks_WPZPI34

Християнські церкви виконані в архітектурному стилі бруталізму. Також є чудова стаття з цієї тематики на ресурсі Bird In Flight: Собор-гора і церква-скелет: Ненудний бруталізм Готтфріда Бема.

Мій товариш пройшов Шлях святого Якова, з не дуже звичної перспективи. Він для початку обрав португальську 🇵🇹 стежку. У відео, яке можна подивитися тут, показана дорога від міста Порту до Міста Сантьяго де Компастела, де за легендою поховано апостола Якова. Дорога пролягає через річки, кукурузні поля, гори, ліси та міста. Автор відео відвідував монастирі та храми вздовж усього шляху. Окрім основного шляху показано відрізок Спірітуал який проходить в Іспанії 🇪🇸 і не є офіційною дорогою, проте дуже красивий і має багато цінних для вірян місць. Паралельно подорожуючий ділиться враженнями та дає корисні поради всім хто захоче пройти цей шлях.

Практично дочитав монографію "Епоха диких привидів: Пам'ять, насильство і місце в південно-західному Китаї" 🇨🇳 американського антрополога Еріка Мюґґлера.  Автор має ще декілька хороших монографій. Після таких книг розумієш нікчемність своєї роботи і всіх старань. Вже давно змирився, що анропологом мені не бути, оскільки навіть близько не розумію і не володію жодним із тих методів, які подані у цій книзі або в інших якісних дослідженнях. Однак такі книги цікаво читати. Вони затягують історією, цікаво написані і розповідають про щось невідоме та незвичне для нас. Хоча проблема штучного голоду для нас дуже близька. Однак цю травму ми переживаємо інакше.
Сама книга розповідає про групи етнічних меншин, які китайці назвали І (або сучасна самоназва Người Lô Lô). Вони проживають в горах Південно-Західного Китаю, намагається знайти своє місце у цьому світі та століттінасильств, на узбіччі комуністичного Китаю. Автор фіксує з розповідей нинішню епоху, що почалася з Великого голоду 1958-1960 рр і тривала до 1990-х рр., як "епоху диких привидів". Їхні розповіді про цю епоху сходяться на мрії про спільноту - страшному сні, втіленому в житті, смерті та відродженні єдиної інституції: системи ротаційних старост, яка насильницьким чином зникла за маоїстського режиму. Демонструючи тонке розуміння китайської та тибето-бірманської мов, якими розмовляють у цьому регіоні, Мюґґлер досліджує спогади про цей інститут, зокрема ритуали та поетику, які колись його оточували, а також конфлікти, що переслідують його сьогодні. Вигнати "диких привидів", на його думку, означає не що інше, як уявити державу та її владу, простежити відповідальність за насильство до його морально неоднозначних витоків, а також виголосити заклики до правосуддя та артикулювати прагнення до примирення. Зміни почалися, коли влада почала трансформувати ландшафт, де проживали представники цього народу. Коли комуністи вмішалися і видозмінили ритуальні пісні, ввели заборону шанувати певних духів місцевості, знищили природні місця, де вони проживали. Збудували на святилищах ринки, національні доми тощо. Влада заселила цю місцевість (ландшафт) долини, печери і навколишні ліси привидами мертвих людей. Все почалося лише за час комуністичного режиму. Мертві від голоду рідні або чужинці, жертви політичних репресій виходять на полювання, а живі протистоять їм екзорцизмом.

Роопкунд (дев. रूपकुण्ड), також відоме як Озеро Скелетів (дев. कंकाल झील) - невелике високогірне озеро в Гімалаях, на території індійського штату Уттаракханд 🇮🇳.
З кінця XIX ст. ходили чутки, що на березі цього важкодоступного озера лежить величезна кількість людських скелетів. У 1942 р. H. K. Мадхвал дістався до озера і переконався в цьому на власні очі: на березі озера лежали понад п'ятсот скелетів. Людей, що жили орієнтовно Х-ХІ ст.
Аналіз ДНК показав, що група складалася з 2 частин: люди невисокого зросту, ймовірно, місцеві носії та провідники, і ймовірно брахмани чітпаван родом із Махараштри.
Більшість із них загинула від травм, отриманих під час граду. Питання про те, хто всі ці люди і куди вони прямували, поки що так і не вирішене: немає жодних історичних даних, що в цих місцях проходили будь-які шляхи через Гімалаї. Єдиним правдоподібним поясненням здається, що загиблі були членами культу Nanda Devi і прямували на свято Nanda Devi Raj Jat.
Скелети там можна побачити і сьогодні.