Жіноча накидка
Ця витончена тканина, виготовлена з вовни ручного прядіння, є прикладом найкращого жіночого вбрання середини XIX століття. Подібні накидки носили поверх звичайної вовняної сукні. Їх перестали використовувати на початку ХХ століття, і сьогодні такі речі вже не виготовляються.
Народ навахо, Аризона. 1875–1890 роки.

Джерело: Indian Art in America: The Arts and Crafts of the North American Indian, Фредерік Дж. Докстейдер, New York Graphic Society.

🧭 RAI Research Seminar | Шаманізм і кліматична невизначеність у Сибіру
📅 Вівторок, 22 липня
🕓 16:00–18:00 (BST / 18:00–20:00 за Києвом)
📍 Гібридний формат: Лондон + Zoom

🎙 Д-р Меллі Стельмашик (Mally Stelmaszyk)
дослідниця соціальної антропології, Манчестерський університет

👉 Тема доповіді:
«Думати поза межами бубна: кліматична невизначеність і шаманська практика в Сибіру»

На основі досліджень на Далекому Сході Сибіру, д-р Стельмашик покаже, як сучасна шаманська практика реагує на кліматичні виклики. У центрі уваги — шаманка з народу нанай, яка поєднує сни, розповіді, християнські молитви й навіть ігри, щоб створити тимчасові простори проникності між різними формами знання, досвіду та дії.

🔍 Як шаманізм може стати формою спротиву, надії і творчої адаптації в умовах екологічної кризи та соціального замовчування? Семінар — спроба осмислити це через інтердисциплінарну лінзу.

🔗 Очна участь у Лондоні:
SeminarMallyStelmaszyk.eventbrite.co.uk
🔗 Zoom-реєстрація:
zoom.us/webinar/register/WN_WUssDPyzRQWkFl1tAZEMBw

Обертове колесо ворожіння з тибетського☸️ рукопису XIX століття прикрашене червоними й чорними знаками, що позначають астрологічні або календарні дані. Навколо нього розміщено текст класичною тибетською мовою — ймовірно, це інструкція до ритуалу чи молитовна формула, яка пояснює, як правильно користуватися цим інструментом.

Вільце на Зелену неділю у селі Брусилів, Чернігівський район.

Світлина взята з допису Маші Ковтун у Facebook-спільноті «Чернігів і Чернігівщина у фото» (посилання у коментарях)

🌿Вітаємо з Трійцею всіх, хто святкує!
За час нашого існування ми вже неодноразово говорили про різні аспекти цього надзвичайно важливого для українців свята.
Пропонуємо вашій увазі нашу 🌱клечальну підбірку, щоб розривати шаблони з запійними переглядами Нетфлікса локальним просвітництвом:

1. Троїцький тиждень: фестиваль для мерців, русалки, жито, лоскіт, дерматит
Традиції й вірування довкола Русального тижня.
Чим особливий цей період у нашій культурі? Як раніше ховали самогубців? Якими були стосунки русалок з людьми і про що обряд “водіння куста”?

2. Мавка, нявка і русалка – що це за нечисть?
Де жили русалки, чим харчувалися, коли й навіщо являлися людям, чи були в нас діснеївські русалоньки, хто такі потерчата й чугайстер та звідки з’явилася “берегиня” як хранителька домашнього вогнища.

3. Жаби, колодязі, могили, борщі: Олександр Васянович про традиції викликати дощ
Від того, яка погода буде влітку, буквально залежить врожай. Тож коли дощ не йшов "добровільно", раніше вдавалися до магічних дії. Хто вважався "крадієм дощів"? Кого поливали, кого піддавали тортурам і що їстівного приносили в жертву, щоб прикликати дощ?

4. Ламати калину, дати дуба, стати тополею: що символізують дерева в українській традиції
Рослини займають особливе місце в українській традиційній культурі, а період Трійці – найкращий час про це собі нагадати. У цьому випуску Пороблено Анна і Дар’я розбирають міфи, обряди та народномедичні практики, пов’язані з культовими деревами.

5. "Каша на стіл - душа під стіл": поминальна обрядовість українців
Розмова з етнологинею Оленою Боряк про традиції поминання. Як саме прощались з померлими? Скільки днів за традиційними уявленнями душа покійника перебуває на цьому світі? В які дні поминають покійних і як?

А також у нас є окремий випуск, присвячений Трійці та гонінню шуляка, який доступний нашим благочин(ни)цям. Якщо Ви також хочете долучитися до нашої "поробленої" спільноти, вибрати зручний спосіб можна тут: https://linktr.ee/porobleno

З превелетським задоволенням читаю премаленьку книжечку від "Видавництва Руслана Халікова" "Появи духів у Бродах". Документ епохи і взагалі курйозне нетипове чтиво.
Чого лише вартує містка передмова Віталія Щепанського. От уявіть собі, на 20 сторінок тексту 33 примітки і серед джерел Ґенон, Конан-Дойл і мій улюблений натхненник "Тетраморфеуса" Едвард Барнет Тейлор!

"Повертаючись до теоретичних витоків спіритизму, цей феномен можна визначити як філософ-сько-релігійне вчення, що сформувалося у Франції в середині ХІХ століття завдяки зацікавленню та діяльності педагога Аллана Кардека (Іпполіта Ле-она Денізара-Рівайля). Приблизно в 1850 році він розпочав дослідження феноменів, які на той час залишалися поза поясненням академічної науки, або, як їх часто називають, «паранормальних» явищ. У своїх пошуках Карден спирався на праці попередників, зокрема Франца Антона Месмера та Еммануїла Сведенборга. Останній стверджував, що мав досвід свідомого контакту з духами, зав-дяки чому створив детальну картину загробного світу, в який, за його твердженням, потрапляють душі після смерті. Зі свого боку, австрійський лі-кар епохи Просвітництва Франц Антон Месмер розвинув концепцію «тваринного магнетизму», яка справила значний вплив на формування спіритизму. Його вчення ґрунтувалося на ідеї існування особливої універсальної енергії, що пронизує всі живі істоти та може бути спрямована для лікуван-ня або впливу на свідомість. Хоча пізніше багато науковців скептично поставилися до його теорії, саме концепція тваринного магнетизму стала важливим етапом у розвитку ідей про взаємодію між фізичним і духовним світами.
Аллан Кардек особливо цікавився паранор мальними явищами, що проявлялися під час спіритичних сеансів. Спілкуючись із духами через до-чок свого товариша, які виступали медіумами, він отримав повідомлення про свою місію — «відкрити людству нове бачення світу». За його твердженням, саме під диктовку духів він написав низку праць, що стали основою спіритичної доктрини, зокрема «Книгу духів» та «Книгу медіумів».
Основна ідея спіритизму полягає в тому, що душі людей у формі духовних сутностей продовжують існувати після смерті й можуть спілкуватися з живими через медіумів. Медіум це людина, яка психологічно чутлива до різних емоційних станів і виступає посередником між духовним і матеріаль-ним світами. Іноді медіум для спілкування не потрібен, достатньо лише знати механізми викликання й контакту з духами.
Існує також термін «спіритуалізм». Хоча «спіритизм» і «спіритуалізм» мають спільне коріння, між ними є певні відмінності. У сучасній популярній культурі ці поняття часто змішуються, однак у ХІХ столітті їх чітко розрізняли.
Спіритуалізм, що сформувався під впливом ідей Еммануїла Сведенборга та Франца Антона Месмера, став масовим рухом у 1848 році після істо-рії сестер Фокс на фермі в Гайдсвіллі, США. Вони
стверджували, що спілкуються з духом людини, яка загинула насильницькою смертю. Цей випадок ши-роко висвітлювався в пресі та сприяв популяризації спіритуалізму в Північній Америці та Європі. На відміну від спіритизму, спіритуалісти заперечували концепцію реінкарнації, вважаючи, що духи помер-лих залишаються в потойбічному світі назавжди.
Наприкінці ХІХ початку ХХ століття спіритуа-лізм набув популярності в США та Великій Британії. Серед його прихильників були відомі особистості, зокрема сер Артур Конан Дойль, автор детективних історій про Шерлока Голмса. Він організовував спіритичні сеанси та активно сприяв поширенню цього вчення у Великій Британії. Його праця «Істо-рія спіритуалізму» стала однією з найбільш відомих книг на цю тему. Ця книга не втрачає популярності й сьогодні, що, ймовірно, пов'язано з літературним талантом письменника.
Водночас ідеї Аллана Кардека, що отримали розвиток у Франції, значно поширилися за межа-ми Європи, особливо в Південній Америці. Однією з країн, де спіритизм знайшов глибоке вкорінення, стала Бразилія. Зокрема, у цій країні спіритизм перетворився на важливий релігійний і соціальний рух, що зберігає свою популярність і до сьогодні.

Коли я працював над передмовою до книжки «Появи духів у Бродах», натрапив на постать, яка одразу змусила поставити запитання не лише про межі віри, а й про саму природу творчості.

Франсі́ску Ка́ндиду Ша́в’єр, більш відомий як Шику Шав’єр (Chico Xavier), — бразильський медіум, містик і публічний інтелектуал, який написав понад 400 книг… не від себе, а — як сам стверджував — під диктовку духів у техніці автоматичного письма. Його твори охоплюють філософію, релігію, художню прозу, поезію — і всі прибутки віддавались на благодійність.

Він жив з 1910 по 2002 рік, і майже весь цей час — попри бідність, переслідування й скептицизм — залишався медіумом і цілителем. Одні вважали його святим. Інші — витонченим містифікатором. Але всі погоджуються: Шику Шав’єр — одна з найвпливовіших постатей у культурній історії Бразилії ХХ століття.

🎥 Дуже рекомендую фільм Chico Xavier (режисер Даніел Філью, 2010). Це не просто біографія. Це погляд на феномен медіума очима віруючих, скептиків — і тих, хто шукає дещо більше за межами звичного.

Наші друзі та колеги підготували цікавий матеріал про Костел Успіння Пресвятої Діви Марії в Золочеві. Запрошуємо ознайомитися: https://wakeupmedia.info/kostel-uspinnya-presvyatoyi-divy-mariyi-v-zolochevi/

#семен_радить_книги
Слід, як вже вкотре перечитав, сказати декілька слів стосовно, як книги, так і перекладу — і, авжеж, видання.

Але спочатку повернімося до золотого віку.

Бгаґавадґіту я вперше почав читати в віці, коли деякі діти ще грають в іграшки (я в них грався) — у 9 років. Причина була банальна і визначальна: в мене якраз зʼявився друг-кришнаїт. Він багато мені розповідав, пояснював складні терміни, вводив, модно кажучи, в лор. Я ходив у храм і слухав про цю книгу лекції, бачив божеств Кришни і його нареченої Радгарані. Словом — був занурений на острах батькам в тему з головою. Прочитати її повністю мені не випадало — це було видання на 600+ сторінок з коментарями засновника кришнаїтської (взагалі правильніше гавдія-вайшнавьської, але спростимо читання відомим терміном) громади. Але книга відбилась в моїй свідомості міцно і — скажемо на ризик — назавжди.

Та повернуся я до цієї книги значно пізніше — коли її в кишеньковому форматі видав Руслан Халіков — і прочитавши двічі, навіть зробив два (один з яких був вкрай невдалий, бо перший в житті) стріми по ній. Щедро застикерувавши книгу, я час від часу повертався до неї, але тут дізнався, що планується видання у Пломіня. Про нього, щойно прочитане, і поговоримо.

Фактично це видання — єдиний науковий переклад з санскриту. Ще один переклад з санскриту в поетичній формі зробив Микола Ільницький — але там були усунені двозначні моменти, перекладені складні терміни і загально видання було серйозним читанням для ознайомлення. Серйозним, але лише для знайомства.
Так ось переклад Бурби є перекладом для осягнення, а не для знайомства. Ніяке видання Ґіти не може бути вичерпним — на неї написані титанічні коментарі сучасниками і давніми, вона завʼязана на широкій метафізиці — а насправді на декількох різних. Зайве й казати про історичні дослідження і паралельні читання з іншими писаннями — не лише дгармічними, і навіть не лише індоєвропейськими. Бурба, наприклад, декілька разів провів чудові аналогії з Євангелієм — слушні і нештучні.

Тож переклад пана Дмитра — це історія про велику повагу до релігійних систем (індуїзм вкрай важко назвати однієї релігією), про збереження термінів і їхнє пояснення у виносках. Тут ви натрапите на перехресні посилання між віршами, а також на коментарі відомих мудреців і засновників різних шкіл. Читаючи цю Ґіту ви читатимете цей твір вперше — навіть якщо прочитали всі видання українською до того — бо такого, як то кажуть, ще не було. Це видання раптом оприявнить, що між індійською міфічною смоківницею Ашваттхою і скандинавським Іґґдрасилем існує одна знакова паралель: до них застосовано одну метафору — їх названо «конями» (про цю дивовижу нехай вам якось розповість друг мій і колега Віталій Кривоніс).

А ще, кажуть, один воюючий бон кольору обсидіану намалював до цього видання неймовірні ілюстрації — їх небагато, але це настільки стильне поєднання юґендстилю, мілітаризму і індійської епічності — що хоча б за це варто придбати цей фоліант (зловив себе на думці, що ми з Бурбою користуємо одне слово на позначення книг).

Навіть сама верстка книги — з внутрішніми полями і чорними сторінками — робить свою справу на шляху проповіді істотам недосконалим Вічного Вчення (sanatana-dharma, самоназва індуїзму).

Я так вважаю (а саме так говорить і Кришна, і Арджуна в своїй бесіді) — поки в країні читаються такі книги, поки існують видання таких книг для військових — цю країну не зламати — бо вона тримається на пасіонаріях, які присвятили себе джняна-йозі — йозі знання.

Що тут ще скажеш? Душеспасительна література.

Купляти — в інтернет-магазині Пломіня!

🎼 Тор-сапль-юх (або Тор-юх) — угорська арфа: дерев’яна шия журавля 🏴

У традиційній культурі обських угрів (ханти та мансі) цей струнний інструмент мав особливе значення. Його назва перекладається як «дерев’яна журавлина шия» — форма справді нагадує витончену шию птаха, що плавно вигинається вгору й завершується різьбленою головою журавля чи лебедя.

Гра на тор-сапль-юсі передавалася з покоління в покоління серед чоловіків, зберігаючи давні музичні й сакральні традиції. Його дзвінкі переливи, схожі на гуслі, супроводжували народні танці, епічні оповіді та обрядові дійства. Іноді інструмент звучав і в сольному виконанні, створюючи атмосферу давніх переказів.

Вважалося, що музикант, який володіє цим мистецтвом, вступає у зв’язок із духами. Самі інструменти виготовляли з природних матеріалів — сухої деревини, кісток, жил, трав, інколи з використанням волосся.

🎥 Docudays UA 2025 — кілька моїх нотаток

Цьогоріч, на жаль, не вдалося особисто потрапити на Docudays UA — робочі й особисті справи не дозволили. Але як завжди уважно стежив за програмою.

Цього разу вона здалася мені трохи менш насиченою саме тими фільмами, які хотів би побачити. Проте кілька стрічок усе ж відмітив для себе — ділюся коротким списком.

Якщо хтось був на цих показах — буду вдячний за враження і рефлексії👇

1️⃣ Про святе і грішне (Литва, 2025)
Раз на рік перед католицьким Великоднем тихе литовське село на північному заході оживає. Місцеві мешканці намагаються зберегти зникаючу традицію Вартових Хреста.

2️⃣ Розчаклування (Бразилія, 2024)
Quebrante — мандрівка печерами, руїнами та химерами Трансамазонського шосе BR-230. Камені, привиди, історія, що пульсує між ландшафтом і пам’яттю.

3️⃣ Плин стійкості (Індія, 2024)
Подорож починається з одного особистого щоденника й веде до історій жінок, звинувачених у відьомстві в північно-східній Індії. Текст, зображення й відео переплітаються у складну оповідь.

4️⃣ Ланавару (Колумбія, Мексика, США, 2024)
Одинадцятирічний Мойсес із народу Юкуна шукає опори у ритуалах зцілення, традиціях та мудрості діда. Амазонія, джунглі й гармонія людей із природою — на тлі боротьби за збереження територій.

5️⃣ Пухлик (Ісландія, 2023)
Бірта і Сельма намагаються врятувати пташенят іпаток, які після першого виходу з гнізда часто губляться серед вогнів порту, сприймаючи їх за місяць.

🎭 «ОКО»-2025: Бессарабія їде до Києва!

Міжнародний етнографічний кінофестиваль «ОКО» відкривається вже вдруге у двох країнах — та вперше стартує в столиці.

Тема року: народні маскарадні обряди
🔸 маланкування (Україна 🇺🇦)
🔸 кукерство (Болгарія 🇧🇬)
Гасло едиції — «Дивись крізь»: у масках шукаємо глибинні смисли та давні корені.

Ключові факти
▪️ 6-та едиція | підтримка — ЄС, програма House of Europe
▪️ Візуальна концепція: автентичні зимові костюми Болгарії, Бессарабії та України (фото Івана Шішієва та Олександра Барона; артдирекція — Лілія Топор)

Дати та локації
• 5–10 вересня — Київ (відкриття + частина показів)
• 12–14 вересня — Болград, Одещина (нагородження української програми)
• 3–11 жовтня — Софія (Болгарія) (покази OKO GLOBAL + головні нагороди)

🔗 okofilmfest.com.ua

П'ятниця 13-те - час, коли стираються межі між світами, порушується звичний перебіг часу, губляться ролі. Хто був твоїм критиком і читачем, народжується як автор. А видавець опиняється перед лабіринтом, за яким його чатує роль читача.

Сьогодні ми раді представити новинку, яка народжувалася як книга більше року, а як візерунок - прялася століттями. Книга нашого доброго приятеля і відомого літературного критика, одного з ініціаторів і перекладачів книги "Гриби з Юґґота", Αβραάμ Χοσέυρ.

Запрошуємо відкласти суєтні справи твердого світу й піддатися найпрекраснішій людській спокусі. Цікавості.
Химерна назва, дивне ім’я автора і його твору. Анотація, котра говорить до тебе не даючи відповіді, не пояснюючи, а ще більше дражнячи уяву. Це – суть Тетраморфеуса. Книги-загадки, книги-лабіринту. Забутого химерного сну, в котрому вам колись відкрились таємниці Всього, а потім стерлися з пам’яті. Запрошуємо зайти в цей лабіринт тексту, а для того - передзамовити книгу. Як завжди, на сайті, або крижиками під цим постом!