#taiwan #china #history #актуальне
Приніс вам хороший текст про те,чому Кулеба всрався про дивні кульбіти української політики щодо Китаю.
Оригінал тут.
⬇️
Приніс вам хороший текст про те,
Оригінал тут.
⬇️
Facebook
Yana Slesarchuk
Під час візиту до Китаю, в інтерв’ю ТСН наш міністр закордонних справ Дмитро Кулеба раптом сказав слова, які можуть не просто вражазити, а радше відверто шокувати. “...Цю паралель з Китаєм я сьогодні...
❤6👍2
"Під час візиту до Китаю, в інтерв’ю ТСН наш міністр закордонних справ Дмитро Кулеба раптом сказав слова, які можуть не просто вражазити, а радше відверто шокувати. “...Цю паралель з Китаєм я сьогодні проводив на переговорах, я сказав, що Китай взірець того, що хто б у тебе щось колись не забрав – коли ти маєш стратегію, терпіння і ресурси, ти повернеш все до останнього квадратного метра”. “Це й про Тайвань говорили?” – запитала в нього моя колега Natasya Nagorna. “Я про Україну говорив” – відповів Кулеба. І продовжив: “Я не розумію, до речі, а чому акцент на Тайвані? Політика єдиного Китаю є загальновизнаною. Ніхто не ставить під сумнів суверенітет Китаю над Тайванем. Жоден з наших ключових партнерів в Європі, в Америці… вибачте, це просто такий філософський відступ”.
Проблема в тому, що це “філософський відступ” від реальності і наших ціннісних принципів. Від демократичних цінностей, за які ми одинадцятий рік воюємо. Наприклад, в 1999 році Китай “повернув до останнього метра” Гонконг, який до того півтора століття був британською колонією. І останні роки грубо порушує взяти на себе зобов’язання “одна країна дві системи”, запроваджуючи цензуру, розганяючи демонстрації, викрадаючи людей, змінюючи виборчу систему таким чином, щоб при владі більше не було нелояльних до материка людей. Це системно засуджують усі наші західні партнери, але міністр закордонних справ демократичної країни бачить в цьому привід для компліменту. Яким він, вочевидь, сподівається покращити ставлення Китаю до України… хоча, ймовірно за все, під час цього інтерв’ю вже був ознайомлений із прес-релізом китайської сторони, в якому не було жодної згадки про визнання українського суверенітету. Зате згадка про те, що Україна розділяє принцип одного Китаю - була.
Чи відмовиться Китай, який видає такий підсумок зустрічі з міністром закордонних справ України від наполегливих спроб змусити нас “просто припинити стріляти” за російським сценарієм? Я не бачу жодного сигналу. Чи варто демонструвати всім західним партнерам гнучкість, яку будь-якої миті можуть застосувати до нас самих? Я не бачу жодного приводу.
Але для того, щоб пояснити чим принцип одного Китаю (One China Principle) відрізняється від політики одного Китаю (One China Policy), і чому не варто їх контекстуально змішувати в одне речення, та й узагалі плутати людям, яким принципово жити в Україні, а не на Україні – мені доведеться написати, а вам прочитати багато букв.
Отже, на початку ХХ століття китайська імперія Цін, яка вже якийсь час занепадала, розвалилася остаточно, після короткої перерви мілітаристи на чолі з Юань Шикаєм спробували започаткувати нову монархічну династію (як уже багато династій поспіль на цій землі траплялося), місцевий “батько нації” Сунь Ятсен був категорично проти, словом, почалася затяжна громадянська війна всіх з усіма, яка тривала аж до Другої світової. Максимально спрощуючи: з одного боку була така собі націоналістична партія Гоміньдан на чолі з Чан Кайші, яка намагалася об’єднати всю територію колишньої імперії Цін в державу під назвою Китайська республіка, з іншого боку були комуністи, що спершу разом з Гоміньданом боролися проти мілітаристів, а потім почали боротися вже з самим Гоміньданом, а потім знову разом з Гоміньданом боролися проти японців, які в тридцятих роках точно як росіяни, не оголошуючи формальної війни, просто вторглися в Маньчжурію і встановили там кишенькову владу (тим, хто зацікавився, і любить хороше кіно, рекомендую The Last Emperor Бертолуччі). З цього приводу Ліга Націй висловила серйозне занепокоєння і навіть засудження, а також закликала до мирного врегулювання. Анітрохи не схвильовані цими закликами японці просувалися далі і далі, власне з 1937-го це вже можна назвати повномасштабним вторгненням, почитайте про Нанкінську різанину, щоб зрозуміти масштаби катастрофи. Словом, до кінця Другої світової в Китаї воювали з японцями… а далі повернулися до того, від чого японці відволікали."
⬇️
Проблема в тому, що це “філософський відступ” від реальності і наших ціннісних принципів. Від демократичних цінностей, за які ми одинадцятий рік воюємо. Наприклад, в 1999 році Китай “повернув до останнього метра” Гонконг, який до того півтора століття був британською колонією. І останні роки грубо порушує взяти на себе зобов’язання “одна країна дві системи”, запроваджуючи цензуру, розганяючи демонстрації, викрадаючи людей, змінюючи виборчу систему таким чином, щоб при владі більше не було нелояльних до материка людей. Це системно засуджують усі наші західні партнери, але міністр закордонних справ демократичної країни бачить в цьому привід для компліменту. Яким він, вочевидь, сподівається покращити ставлення Китаю до України… хоча, ймовірно за все, під час цього інтерв’ю вже був ознайомлений із прес-релізом китайської сторони, в якому не було жодної згадки про визнання українського суверенітету. Зате згадка про те, що Україна розділяє принцип одного Китаю - була.
Чи відмовиться Китай, який видає такий підсумок зустрічі з міністром закордонних справ України від наполегливих спроб змусити нас “просто припинити стріляти” за російським сценарієм? Я не бачу жодного сигналу. Чи варто демонструвати всім західним партнерам гнучкість, яку будь-якої миті можуть застосувати до нас самих? Я не бачу жодного приводу.
Але для того, щоб пояснити чим принцип одного Китаю (One China Principle) відрізняється від політики одного Китаю (One China Policy), і чому не варто їх контекстуально змішувати в одне речення, та й узагалі плутати людям, яким принципово жити в Україні, а не на Україні – мені доведеться написати, а вам прочитати багато букв.
Отже, на початку ХХ століття китайська імперія Цін, яка вже якийсь час занепадала, розвалилася остаточно, після короткої перерви мілітаристи на чолі з Юань Шикаєм спробували започаткувати нову монархічну династію (як уже багато династій поспіль на цій землі траплялося), місцевий “батько нації” Сунь Ятсен був категорично проти, словом, почалася затяжна громадянська війна всіх з усіма, яка тривала аж до Другої світової. Максимально спрощуючи: з одного боку була така собі націоналістична партія Гоміньдан на чолі з Чан Кайші, яка намагалася об’єднати всю територію колишньої імперії Цін в державу під назвою Китайська республіка, з іншого боку були комуністи, що спершу разом з Гоміньданом боролися проти мілітаристів, а потім почали боротися вже з самим Гоміньданом, а потім знову разом з Гоміньданом боролися проти японців, які в тридцятих роках точно як росіяни, не оголошуючи формальної війни, просто вторглися в Маньчжурію і встановили там кишенькову владу (тим, хто зацікавився, і любить хороше кіно, рекомендую The Last Emperor Бертолуччі). З цього приводу Ліга Націй висловила серйозне занепокоєння і навіть засудження, а також закликала до мирного врегулювання. Анітрохи не схвильовані цими закликами японці просувалися далі і далі, власне з 1937-го це вже можна назвати повномасштабним вторгненням, почитайте про Нанкінську різанину, щоб зрозуміти масштаби катастрофи. Словом, до кінця Другої світової в Китаї воювали з японцями… а далі повернулися до того, від чого японці відволікали."
⬇️
❤3👍1