Знайшов чудовий україномовний канал з усілякою інформацією про дорами та лакорни, і хочу порекомендувати його вам.
Дуже цікаві розбори, багато інфи про акторів, огляди і всяке інше.

💜Ми канал про цікавинки азійського кінематографу💜
.
.
Тут ви знайдете:

- рекомендації дорам/лакорнів;
- розбори до серіалів;
- знайомства з крутими акторами/акторками;
- веселі реакції;
- нарізки під українські пісні;
- мемаси;
- та просто однодумців з якими можна поговорити.

Посилання:
https://t.iss.one/moonisbi

Навігація каналом:
https://t.iss.one/moonisbi/357

#c_drama #AshesOfLove #рецензія

Романтичні мелодрами - це ну зовсім не мій жанр. Тож я мало не відклав Ashes of Love / 香蜜沉沉烬如霜 кудись у хвіст свого списку дорам на перегляд. Але в якийсь момент дуже захотілось відволіктись на щось, що виглядає як романтичні рожеві шмарклі.
Ну що ж, я дуже люблю, коли приємно помиляюсь в таких речах.

Синопсис дорами виглядає досить просто: є дурненька гарненька дівчинка, є два сини імператора, що в неї закохуються, класичний любовний трикутник. І все це в антуражі жанру сянься - небожителі, демони, магія та дива, прекрасні пишні костюми та не менш прекрасні пишні інтер'єри. А, ще чарівний Ло Юньсі в ролі старшого принца, дракона, та суворий Ден Лунь в ролі молодшого принца, фенікса, наступника свого батька. І талановита Ян Цзи в головній ролі. Все це виглядає красиво, але ну, не серйозно.

Насправді це велична та важка повість про несправедливість світу, про шлях до влади, про її тягар, про ціну бажань, про самотність, про необхідність робити найкращий із поганих виборів, та про помсту, яка не приносить ніякої радості. Чи відповідають діти за гріхи батьків? Де закінчується помста? Чим ти готовий заплатити за те, щоб твоє бажання збулося?
Правда, на фоні цієї повісті навіщось розказують історію про кохання головних героїв, але вона хоча б дає привід для подій, що розгортаються.
Це, мабуть, перший серіал з тих, що мені довелось бачити, де мені ніц не подобаються головні герой та героїня. Їх грають круті актори, у цих персонажів міцна логіка, вони глибокі та неоднозначні - і це робить їх цікавими, незважаючи на фейспалми, які я регулярно робив під час перегляду. Головна героїня не бажає (здатна, але саме не бажає) подивитись хоча б на декілька кроків уперед. Головний герой - улюблений син своїх батьків, поцілований в тім'ячко життям, і не здатний відрефлексувати свої привилеї.
Втім, персонаж Ло Юньсі періодично також додає жару своїми рішеннями.
Окремо скажу про Ло Юньсі, тому що його персонаж виглядає справжнім головним героєм цієї історії. Він царює в кадрі, коли потрапляє до нього - і маю сказати, що цей актор просто народжений для костюмних дорам (на відміну від дорам про сучасність). Можна витягнути хлопчика з балету, але витягнути балет з хлопчика - неможливо, і це помітно в кожному його русі.
А ще між трьома центровими персонажами є потужна хімія, і це витягує навіть ті моменти, де хочеться закричати "Та що ж ти робиш, ідіот/ідіотка!".

Ритм дорами досить тягучий - але без довгих провисів, які змушують занудьгувати. Час від часу відбувається оце-так-поворот, і з сюжетної шафи з гуркотом вивалюється черговий скелет з минулого Небесного імператора чи його дружини, імператриці.
Дуже багато персонажів другого плану - але враження статистів від них немає. У них свої історії, іноді прекрасні до болю, іноді дуже сумні. Вони живі та яскраві.
Що окремо радує, Ashes of Love вдалося уникнути вічної біди довгих китайських дорам - провису динаміки в середині історії.
Саундтрек просто неймовірно гарний, і головною його перлиною є пісня Upwards to the Moon. Вона засіла в моєму плейлисті явно дуже надовго.

На жаль, українською Ashes of Love ніхто не перекладав. Втім, вона є на Netflix з англійськими субтитрами, і, здається, навіть доступна на YouTube.
Я ще рік тому скачав її десь на торентах з ру-сабами (не дуже високої якості), вже навіть не пам'ятаю де. Сподіваюсь, що хтось з укр-сабберів все ж добереться до цієї чудової дорами.

Отже, чи раджу я подивитись цю дораму? Однозначно. Це прекрасний зразок жанру сянься, це точно не прохідне "мило", і я не пожалкував ні хвилини, що витратив на неї час.
В моєму особистому рейтингу: 9 з 10.

#c_drama #AshesOfLove #trailer

Трейлер — традиційно для китайських дорам дуууууже довгий )

https://youtu.be/-oSUun-c6vU

#china #history

- Я дивлюсь історичну китайську дораму і не розумію. Чому у них кронпринц не найстарший серед принців?!

Люди, виховані на європейській культурі та історії, при знайомстві з китайськими історичними дорамами можуть піймати легкий когнітивний дисонанс - як одна моя знайома, яка задала мені це питання. Я ж сам не міг зрозуміти, чому як не подивишся - кронпринц не обов'язково найстарший, найрозумніший, нахитріший, чи син імператриці, чи син коханої конкубіни. Чому?
Я розібрався, тож трошки розкажу про це.

Річ у тому, що в імператорському Китаї ніколи не було сталої традиції престолонаслідування, хоч трохи схожої на звичну для нас. Кронпринца, свого наступника, завжди вибирав імператор на свій розсуд.
В принципі, полігамія - досить звична для давнього Китая штука. Та на відміну від звичайних людей, імператор міг мати не просто декілька дружин - він міг мати дуже багато дружин та конкубін-наложниць. І лише одну імператрицю.
Всі ці жінки, звісно, жили в імператорському палаці без можливості вільно виходити і взагалі вільно та на свій розсуд зустрічатись з іншими чоловіками, крім самого імператора. Причина цьому була дуже проста: кожна дитина, яку народить така жінка, вважалась дитиною імператора. Положення жінок в імператорському гаремі зазвичай мало строгу ієрархію - імператриця, дружини, конкубіни, і ой хто це така, якась служниця.
Принци та принцеси отримували свій порядковий номер в залежності від порядку народження - статус матері на це ніяк не впливав. Син нікому не відомої конкубіни, якщо він народився раніше за сина імператриці, все одно був за нього старшим за віком, і в ієрархічній конфуціанській системі ігнорувати старшинство було немислимо.
Системи нумерації були незалежними одна від одної - принців рахували окремо, принцес окремо. З нумерації випадав лише кронпринц - він вже ставав хазяїном Східного Палацу, а не п'ятим чи десятим принцем. Втім, якщо він втрачав цю посаду, то номер собі повертав (навіть якщо втрачав посаду разом з життям).
Статус матері впливав на положення дитини - але і сам факт наявності дитини впливав на положення матері. Тож досить звичною штукою було усиновлення - навіть імператриця могла всиновити сина наложниці, якщо була бездітною. Або просто щоб мати більше "своїх" синів.
На позиції кожного принца впливала не стільки родовитість походження матері, скільки підтримка, яку могли йому виявити (і виявляли) материні родичі. Про клановість та принцип "сім'я понад усе", через що так ставалося, я розповім якось іншим разом.
Звісно, з такими практиками звичною ситуацією була наявність у імператора цілого табуна принців. І гіпотетично кожен з цього табуна мав право посісти трон після свого батька. А враховуючи, що імператор у будь-який момент міг позбавити кронпринца його статусу, досить логічним розвитком подій була власне смерть імператора або просто його відсторонення силами кронпринца.
Тому найкращою стратегією для імператора раз у раз виявлялась така: зробити кронпринцем середнячка серед своїх синів, і далі дозволити їм конкурувати за статус кронпринца між собою.

Втім, час від часу деякі імператори, бажаючи правити якнайдовше, робили своїм наступником когось з наймолодших синів, зовсім дітей, найчастіше від найбільш улюбленої конкубіни, ще й на старості своїх літ - і це не раз приводило до ситуації, коли на троні опинялась дитина... а потім починався очікуваний для такої ситуації розгардіяш в країні. Наприклад, саме через таку ситуацію полководець Чжао Куаньїнь захопив трон Північної Чжоу та став засновником імперії Сун.

Приблизно так.

#china #актуальне

Деякий час тому мені задали одне цікаве питання: "А чи не вважаєш ти, що цікавитись Китаєм та писати про нього зараз зашкварно, враховуючи, що він підтримує Росію і взагалі вони комуністи?".
А тут і чудові BambooUA підняли в своєму каналі дотичне питання.

Що ж, думаю, варто написати досить розлого свою думку на цю тему.
1. По-перше, характеризувати Китай лише через слово "комуністи" - це досить вузько. В першу чергу Китай - вкрай імперіалістична, колонізаторська країна, яка натягнула комунізм на свої дуже давні та стійкі історичні патерни. Хоча треба відзначити, що свого часу єбанулись вприсядку цілим поколінням (за метким виразом Ольги Чигиринської) вони настільки знатно, що більшість комуністичних режимів тихо курить десь у стороні. Ну, крім Камбоджі.
2. По-друге, китайська культура - це не лише КНР. Ще це демократичний Тайвань. У нього свої приколи, звісно - але це не менше Китай в культурному плані, ніж материк.
Це Гонконг, це Макао, це величезні діаспори в різних країнах світу - від Малайзії та Сингапуру до США та країн Південної Америки.
3. А ще китайська культура дуже серйозно вплинула на величезні території та значну кількість народів. Неможливо вивчати, наприклад, історію Кореї чи Японії без періодичних звернень до Китаю та його культури і історії. Власне, через це і виникло поняття "конфуціанського світу".
4. Ми дуже мало знаємо про Східну та Південно-Східну Азію. Це наслідок в тому числі специфіки викладання історії в наших школа. А ще - прихованого расизму, який притаманний багатьом країнам та народам, що довго перебували під владою або значним впливом Росії.
Те, що ми нічого не знаємо про історію та культуру великої частини земної кулі - до того ж культуру, яка впливає на значну кількість людей, - приводить до зверхнього ставлення до них. Це не личить культурним сучасним людям.
5. Те, що ми не знаємо про історію відносин Китаю з навколишніми народами - наприклад, з тими ж уйгурами чи Тибетом, або з Японією чи Кореєю, - часто приводить до позиції "та фіг його знає, що там, краще не лізти". Тобто до байдужості. Тож чим більше ми знаємо про Азію - тим краще ми можемо розуміти процеси, які там відбуваються - і які, хочемо ми того чи ні, впливають на весь світ.
6. Інтерес до культури не дорівнює підтримці чинного режиму. Мій особистий важливий виняток - Росія, російська мова та російська культура. Ми й так настільки довго перебували під її впливом, що подальший інтерес до неї та її просування безпосередньо загрожує нашим життям та українській ідентичності. З Китаєм же ситуація для нас інша.
7. Китай підтримує Росію. Як і дуже багато інших країн - відкрито чи приховано. Для того ж Тайваню, для багатьох країн Європи бізнес є бізнес. Так, це дуже сумно, подекуди це боляче, але у цьому плані щось змінити можна, на мій погляд, лише ширшим розголосом про війну у цих країнах. А для цього - сюрпрайз! - варто знати їхню культуру.
8. Окремо виділю ще раз: я вважаю, що єдина культура, яку нам зараз варто кенселити та не підтримувати навіть своїм інтересом, не те що грошима - це російська.
9. А чи варто дивитись китайські дорами? Кожен вирішує сам. Я дивитись їх буду (в першу чергу тому, що мені цікаво дізнаватись про Китай більше). Але купляти наприклад підписку на якийсь китайський стрімінговий сервіс - ні.

Дякую, що прийшли на мій тед-ток.

#china #history #culture

Історія маньчжурів та їхньої мови - це яскравий приклад того, як давня та могутня китайська культура поглинає інші.
Маньчжури (давня назва - чжурчжені) - це корінний етнос території Північно-Східної Азії, наразі розділеної між Китаєм та Росією. Їх дуже часто помилково вважають кочовиками і "просто монгольським племенем". Але маньчжури були переважно землеробами, і хоч вони і мають з монголами спільних предків - але це зовсім інший народ. Маньчжури зіграли величезну роль в історії цього регіону, вони вплинули і на Китай, і на Корею, і навіть до Японії дотягнулись - наприклад, ще у X ст. чжурчженські пірати допливали до острова Кюсю і захоплювали там здобич та рабів.
Власне, в XVII сторіччі саме маньчжури захопили Китай та заснували династію Цін, що проіснувала аж до 1912 року. Це була остання імператорська династія Китаю. Практично до падіння династії саме маньчжурська знать була елітним прошарком суспільства.

Але, незважаючи на це, маньчжурська мова практично вимерла.
Вона була під загрозою вже у другій половині XIX ст., а зараз існує лише як літературна, а не розмовна. Зберігаються лише декілька діалектів, які досить сильно відрізняються саме від маньчжурської мови.
І це незважаючи на те, що маньчжурська мова мала свою писемність (адаптоване під неї старомонгольське письмо, нащадка арамейського письма), та офіційний статус в імперії Цін.
Маньчжурська еліта китаїзувалась настільки впевнено, що зараз маньчжурська мова цікавить лише ентузіастів цього народу та вчених - для яких вона грає величезну роль в дослідженнях власне історії імперії Цін. А весь 10-мільйонний маньчжурський етнос тепер розмовляє китайською мовою у якості рідної, лише декілька тисяч людей володіють маньчжурською як другою мовою.

Хоча не останню роль у цій ситуації зіграло ще два фактори:
1) після повалення династії етнічні маньчжури зазнавали значних утисків від ханьців;
2) з кінця 50-х і до 80-х років XX ст. у КНР проводилась агресивна політика відносно національних меншин, особливо відносно маньчжурів. Їм навіть не дозволяли створити національну автономію.

Власне, через це дуже багато маньчжурів приховували свою національність та продовжували китаїзуватись.

З цим пов'язаний історичний курйоз: коли в 80-х роках у КНР почались послаблення відносно національних меншин (зокрема, їм дозволялось мати більше дітей), багато маньчжурів стрімко почали повертати свою національність у документах. Це привело до цікавого демографічного стрибка: з 4 млн 300 тис. у 1982 р. - до 9 млн. 800 тис. у 1990 р. Тобто за вісім років чисельність етносу збільшилась більш ніж у два рази.

(в мене щось настрій на лонгріди, перепрошую))) хоча технічно це все ж шортрід)

💥Важливо💥
Перейдіть за посиланням та натисніть поскаржитись! Причину можете за бажанням обрати, але краще плагіат. Це русняві патарочі, що забанили бамбусят, не дамо їм жити після цього.
https://t.iss.one/start_shows

Уф, перепрошую за тимчасове мовчання — я був зайнятий зубрінням правил дорожнього руху. Але нарешті їх здав і можу знов приділяти увагу всякому цікавому.
Сьогодні розкажу вам про умовно нашого земляка, який зіграв дуже важливу роль у знайомстві європейців з Китаєм та його культурою.

#china #history

Міхал Боїм (1614 - 1659) - уродженець Львова, син львівського війта, з родини Боїмів, шляхтичів угорського походження.
В 16 років він став єзуїтом, вивчав філософію, медицину, теологію. А в 1643 році в складі місії єзуїтів відплив з Лісабона до Макао (який був португальською колонією).
Протягом наступних років він був місіонером при дворі останнього імператора династії Мін (місіонерам вдалося навернути у християнство багатьох високопоставлених осіб імператорського двору, включаючи двох вдів попереднього імператора, імператрицю та кронпринца). Потім Боїм активно займався дипломатією, намагаючись отримати у Європі допомогу для династії Мін проти маньчжурів. Він помер у Гуаньсі під час спроби повернення до імператорського двору.

Міхал Боїм написав велику кількість робіт про флору, фауну, географію і культуру Китаю і Південно-Східної Азії. На його картах, як ми знаємо вже сьогодні, були правильно вказані багато китайських міст, про місцерозташування яких до того європейці не знали. Також він вперше правильно позначив Корею як півострів, а не острів.
Найбільш відома його праця - Flora Sinensis. Вважається, що це була одна з перших європейських робіт, що використовувала слово "флора" у сучасному значенні, як опис рослинного світу регіону (хоча насправді книга містила не лише описи рослин).
Також Боїм створив перший китайський словник для європейської мови - китайсько-французський, опублікований вже після його смерті.
Крім іншого, Боїм активно вивчав китайську медицину - зокрема, саме він привіз у Європу метод діагностики за пульсом.

Звісно, за сучасними мірками Боїм не був українцем, враховуючи його угорсько-польське походження. Але це для мене, крім іншого, один з яскравих прикладів того, що у XVII сторіччі українські землі були активно включені в загальноєвропейську культурну та освітню сферу.
Та й просто дядька крутий.