Мені страшно признатися: я щаслива.
Минають роки, а ти мені люб.
Шаліє любові тропічна злива —
землі і неба шалений шлюб.

Вколисана в ніч, тобою омита,
хитає мене серед білого дня.
Ковшами самотності сплачене мито
за всі незнання і за всі навмання.

Нещасть моїх золоті обжинки.
Душа моя, аж тепер сп’янись.
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.
Я не скажу: “Хвилино, спинись!”

Хвилино, будь! Лише не хвилиною,
а цілим життям — хвилюй і тривож!
Аж поки мене понесуть із калиною
туди… ну звідки… Тоді вже що ж…

«Лейтмотив щастя», Ліна Костенко.

Кришмітки: #вІрші, #Костенко, #інтимне.

Пружна, як танго, кружляє метіль на подвір’ї.
Крига сховає минуле прозорим туманом.
Сонце підійметься, але з ним день не настане:
два кольори є у світі лиш — білий та сірий.

З писку мобілок і теплого запаху кави
ранок прийшов — і сховав поміж справ всі скорботи.
Так живемо: з понеділка і аж до суботи
ми удаєм, що ми наче нічого не знаєм.

Може, то правда? Зима і чума — тимчасові.
Надто багато й водночас так мало змінилось.
Дайте нам, зорі, на то милосердя і сили,
і прийде літо, й годинник затьохкає знову.

Зняла з пера @quantum_lynx, управниці @the_endless_city.

Кришмітки: #вІрші, #відЧитачів.

Франц Марк, «Дві жінки на узгір'ї», 1906 рік.

Кришмітки: #мальованє, #живопис, #Марк, #імпресіонізм.

Павло Тичина.

Кришмітки: #вІрші, #Тичина, #клярнетизм, #зняток.

Я стиснула під вуальом руки

Я стисну‌ла під ву‌альом ру‌ки...
«Ти чого‌ така ни‌нї блїда‌?»
— Я того‌, що терпко‌ї розпу‌ки
Йому ви‌пити да‌ла до дна‌.

Як забу‌ду? Він ле‌две трима‌в ся
На нога‌х. Вийшов ві‌н кривлячи‌сь...
Я летї‌ла, пору‌чя мина‌ всї,
Я летї‌ла, до бра‌ми рвучи‌сь.

Засопі‌вшись, гукну‌ла: «То до‌теп.
Коли пі‌деш, я вмру‌, пожалї‌й».
Усьміх по‌вен споко‌ю, страхо‌ти,
Він сказа‌в ми: «Тут ві‌тер, не сті‌й»

Переклад вірша Анни Ахматової на руську (галицьку) літературну.

Кришмітки: #вірші, #Ахматова, #МарійчинПереклад, #інтимне.

Я Вас люблю. За душеньку червону?
Чи, мо, за звíзду за яснý в очах,
Що виділись не при житті, а в снах;
За мід із рим, що тане на вустах;
За востроту ума, що не холоне
У вечори журливого полону?

За стан міцний, якого не торкалась,
За подих, що не чула на собі,
Луною відбивався в голові
І там застряг на довгі ночі, дні?
Лиш Ви утихомирили той галас,
Коли од себе вістку надіслали.

Люблю за те, що ріжні — єднако́ві,
Одні алмази маєм на основі,
Відмінні грані у тере́ні, мові.

Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Ах, як мертво навкруги, як мертво,
Запеклися на залізі уста іржі,
Пеленає революції мовчазні жертви
Моїх думок розпатланий кужіль.

Застигла тиша і скиглить
Круків примарною печаллю…
Невже не можна запалити
Тебе, заводе, хоч одчаєм?

В зубах шматок у вальківниці —
Це рейка, і не родилась так,
А рот давно розкритий пічці,
Губою П’ятий не хитав.

Цвірінькає піддашшя горобцем
І переможно небо тулиться до скла.
І навіть сонце тут знесе яйце
і зимнього і літнього числа.

Микола Хвильовий (Фітільов)

Кришмітки: #вІрші, #Хвильовий.

Кришмітки: #Тичина, #автограф, #вІрші, #інтимне, #зняток.

З Днем народження, Лесю!

Ліси ловитв! Опійні ночі!
Звір затремтить, птах затріпоче.
Непевен час ані барліг,
ані відбочини доріг.

Вогні запалять хтиво очі.
Хижак напружиться, і скочить,
і переможно сподалік
у ліс потужний кине рик.

Оксана Лятуринська.

Кришмітки: #вІрші, #Лятуриньска.

Я не люблю Вас

Каролина Олисавета Сара Нортон
Переклав (правопис Максимовича) — Онисим Г.


Я не люблю Васъ! — нѣ! Я не люблю Васъ!
А все-жъ, коли немає Васъ — смутна́;
И заздрю зорямъ навѣть, що блюдуть Васъ
И тѣшатся у тишѣ напôв-сна.

Я не люблю Васъ! — да невѣ́дь-чого,
Що́-бъ ни зробили Вы, пригоже все менѣ:
Абы якъ Вы були всѣ ти̑, люблю кого —
Зодхаю марячи я часто въ самотѣ.


Я не люблю Васъ! — да якъ Васъ нема,
Немили̑ й любыи̑, що обривають звукъ
Одъ музики, шо Вашіи слова
Зоставили луною про мôй слухъ.


Я не люблю Васъ! — да блакить очей,
Глыбо́ка й я́сна, мовить до мене́,
Якъ сяду середъ мѣсяця лучей...
Чистѣйше всѣхъ, що сердце спомяне.


Я знаю: не люблю́ я! — да на жаль,
Не вѣрять въ щирость сердця моіого́,
Я бачу усмѣхôвъ на всѣхъ тонку вуаль,
Якъ бачять, що гляжу́ лиця твого.

#вІрші, #чИтанє, #Нортон, #ОнисимГ, #інтимне.

Переклад того ж вірша на галицьку, я робила.

#вІрші, #МарійчинПереклад, #Нортон, #інтимне, #зняток.

Наталя Лівицька-Холодна.

Кришмітки: #вІрші, #Лївицка_Холодна, #інтимне, #зняток.

Гаврило Глюк, «Лісоруби на вахті миру», 1950 рік.

Кришмітки: #мальованє, #живопис, #Глюк, #соцреалізм, #руський_живопис.

«Мені вистачає енергії. Як казав Сталін, посилаючись на Антея, можна притулитися до землі — і буде енергія.

Я можу навіть підзаряджати інших — я люблю своїх людей. Люблю також своє село, де черпаю енергію. Люблю місто, в якому живу, попри те, що воно до мене жорстоко ставиться, попри те, що воно вбило мого сина. Я люблю Київ-убивцю. Намагаюся зрозуміти за що. Це трагічно і боляче.

Але так багато прекрасних речей навкруги. Я тішуся, що живу.»

З інтервю Івана Драча для газети “Українська правда. Життя”

Кришмітки: #Драч, #цитата.

Олександер Довженко з другою дружиною Юлією Солнцевою.

Кришмітки: #Довженко, #Солнцева, #знимка.

«Мені шістдесят років. З п'ятнадцяти літ не вірю в Бога і відтоді не був у церкві. Але у селі Покровському я пошкодував, що Бога нема.
Мені страшенно захотілося, щоб він з'явився хоча б на п'ять хвилин і, побачивши зруйнований негідниками пам'ятник давньої архітектури, споруджений на честь Його Божої Матері, покарав лютою смертю темних і підлих іуд, що скоїли цю мерзенну справу. Прощай, Покровське. Віри в неіснуючого Бога в тебе не зменшилося. Зменшилося краси.»

“Щоденник” Олександра Довженка.

Кришмітки: #цитата, #Довженко.

Клод Моне — «Жінка з парасолькою дивиться вліво», 1886 рік.

Кришмітки: #мальованє, #живопис, #імпресіонізм, #Моне.