Поцїлуйте мене
терпкими устами
у щоку.
не осквернїть мого тїла і духа,
а зо всїм благочестєм
яке мали
яке показали
яке я бачила
пробудїть у менї
те, за що Вú полюбили;
те, чим я Вáс полюбила.
серце.

#вІрші #МарійчинаЛірика #інтимне

Ви розбудили.
й нїжне-нїжне серце,
що Ви його іще нїжнїш доткнули,
здригнуло ся.
від болю.
бо таїли
смуток у собі.
Чи, може, не таїли,
а мали радість,
виражали радість:
Вас серце тїшило моє.
а я не бачила,
а Ви не вдержали.
Як Ви могли?
а Ви могли.
і я могла.
і я могла.
Душа людска
імла.

#вІрші #МарійчинаЛірика #інтимне

Григорій Чупринка, «Цар-Огонь», 1911 р.

Кришмітки: #вірші, #Чупринка.

Вже тричі завірюхи січня
дороги в парку замели,
і очі ваші, очі вічні
для мене тричі зацвіли.

Чи нам весна судилась, любий,
чи так і буде січень, смерть?
Ви кличете на стежку згуби,
а я вже болю маю вщерть.

Ви з дальніх меж таємна з'ява,
ви втілення терпких спокус,
так солодко бринить октава
з зарозумілих ваших уст!

Так кличуть очі ваші чорні...
І відповідь моя проста:
розпалені в пекельнім горні,
горять, горять мої уста.

Наталя Лївицка-Холодна.

Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Лївицка_Холодна.

І сипле, сипле снїг,
Мов лебідь, ллєть ся й пада,
До ніг менї, до ніг
Ввижаєсь Ваша звада.

І усьмішка, і кров,
І сьвітло-сїрий спокій
Теплом ляга, теплом
На красно-зимні щоки.

#інтимне #вІрші #МарійчинаЛірика

III. Вітчуття
Артюр Рембо

В блакитні вечори стежками йтиму я;
Колотиме стерня, траву почну топтати:
Відчує свіжість піль тоді нога моя,
Я вітру голову дозволю овівати.

Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.
В душі безмежної любові лиш припливи;
Все далі й далі, мов бродяга той, піду,
З Природою, немов із жінкою, щасливий.

#вІрші #пейзажне #інтимне #Рембо #імпресія

Якбúсте прийшлú
Бим забýла всї “дóбре” і “зле”,
Всї домóви, угóди і згóди.
Бим робú‌ла велú‌ке й малé,
Гé‌йби Ви

Бим дивú‌лась, зорú‌ла, чекáла
І не вдé‌ржала пé‌ред корáлом,
Кóвдрою, тé‌плою крóви,
До зм‌óви
неглáсної стáла.

Людинá, шо ми блúзко —
неблúзко
Що і в сé‌рцї, і в мíзку й порý‌ч
Моє мóре хитáє страшú‌ско
І розбý‌рхує гé‌йби крильмú
Гé‌йби Вú‌.

#МарійчинаЛірика #інтимне #вірші

Дáй менї, мúлий, мýдрости.
Щобим вúйшла з водú сухóю,
З вогню‌ цїлóю,
Не побúла собі колї‌на,
А рáни гоїти мíла.

Дáй менї слéзи рáдости,
Щоб колú я когó зранúла,
Чи самá себе згрúзла, збúла,
Очистúла ся, причаї‌ла ся
До твóєго рóзуму, дóбрости.

Бережú мене, стережú мене,
В мúнї кохáй, викóхуй,
Чéсність, любóви троху —
Всьó, чого тú менї дáв,
Всьó, шо моє, щоб забрáв,
Щобим вíрна тобі, в óстрасї,
Добра жонá, Гóсподи.

Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #МарійчинаЛірика.

Такий я ніжний, такий тривожний,
моя осінняя земля.
Навколо вітер непереможний
реве й гуля...

І хвилі моря, далекі й близькі,
мені шумлять.
Там стелить сонце останнім блиском
кривавий шлях.

Криваві пальці тремтять... О зоре,
постій, не йди!
Але шумує далеке море,
і мла... і дим...

Такий я ніжний, такий тривожний,
мов осінняя земля.
Навколо вітер непереможний
реве й гуля.

#Сосюра, 1923, #вірші.

В. Сосюра — «Коли потяг удаль загуркоче»
#вІрші #чИтанє #Сосюра

Я хóчу, щоб мої почувáня, мої радїня, мої зодхáня
Лишили ся десь поза мнóю, за головóю;
За шириною і висотою як я.
Я хочу, щоб переживáня, що я прожúла,
Мої слáбкости, моя сúла
Лишúла лишóк на листóк.
Щобим знáла, що не самá,
і говорила тóму,
Хто має таку симптóму.

#вІрші #МарійчинаЛірика

Я ніхто для тебе, як Улліс —
Пам'ятаєш — в давнім грецькім міті,
Шерхлими вустами непомітно
До її волосся доторкнись.

Я ніхто для тебе. І дарма
До твоїх долоней серце лине.
Всю її — кохану і єдину —
Винести очима крадькома.

Я ніхто для тебе. То моя
Власна доля і нічна скорбота.
І востаннє — пошепки вже — потай
Видихни легке її ім'я.

Леонід #Кисельов

#вІрші

Ви люби‌ти навчи‌лись моє‌ю любо‌вию.
Мою нї‌гою, ла‌скою, вва‌гою,
До‌брістю, про‌щенєм, тя‌гою
Відда‌вали моє‌му розмо‌вию.

Ви всé були як то‌й, із ким гово‌рите.
В Вас помі‌няні ма‌ски чергóю.
І ви‌слизли, як не‌ могли повтóрити:
Ви бенте‌жились бути собом із собою.

But nоw we can be free.
Бо Ва‌с любить Ві‌н, і робі‌тесь му схо‌жим,
Talk to him.
Він пра‌вда, любо‌в вся і стрі‌й.
Ни‌м закрий.

#вІрші #МарійчинаЛірика

#Сосюра
#вІрші

Як чудово, коли в каварнях на полицях книжки, і їх можна читати. ❤️.

#вІрші #чИтанє #МарійчинаЛірика

Розпийте зо мно́ю
Чашу ві́ддиху,
Чашу ми́ру,
Чашу споко́ю.

Відпочиньте мене́ і себе́.
Без до́тику, го́лосу, о́виду —
По́дихом.

#вІрші #МарійчинаЛірика

я встига‌ю
чи вистига‌ю?
Я виджу в памятї вогонь, що Ви палили,
виджу, як я горіла, і Ви горіли.
А тепер мої очі в саджі,
я не виджу і не чую себе.
Буде добре, що б я не зробила
і що б не рішила.
Я живу, проживаю, прожовую,
Походжую, сплю, споживаю.
Та не виджу, де я, хто я і що наступає
нам на ноги.

#вІрші #МарійчинаЛірика

Микоза Зеров. #вірші

Давно, давно тебе я жду…
Коли б побачить ти могла,
Як хороше тепер в саду,
Як гарно мальва зацвіла.
І квіти ждуть тебе, як я…
Се ж я для тебе їх садив,
Для тебе пестив і ростив;
Се ж ти, улюблена моя,
Подарувала їм життя,
В твоїй далекій далені
Була їм сонцем, як мені…
І я, сумуючи, не раз
На самоті, в вечірній час,
Як образ твій мені сіяв,
Про тебе їм оповідав.

У першім номері часопису «Українська хата» за 1912 рік надруковано вірш Володимира Свідзиньского
#вірші #інтимне #Свідзиньский

Компаньйонка

Повільно йшли мовчазні до перону,
Пожитки бідні склавши до валіз.
Ти одягла вінок, немов корону,
Така сумна, така близька до сліз.

І сутінки мутні, немов солоні,
Десь виповзали з лісу чи ярів,
І все навкруг – в осінньому полоні,
Лиш твій кісник червоний майорів.

Біля кіоску пінились бокали,
Бідовий хлопець пиво розливав…
Тепер я знаю: ти тоді чекала,
Щоб я нарешті все-таки сказав…

Але мене фантазія проворна
Несла галопом у ясні світи.
А ти була, як мрія, неповторна,
Такою зроду не була ще ти.

І я не знав: ти плакати готова,
Ти аж тремтіла, щоб мене побить
За усмішку і за пусті розмови,–
Я був школяр, хіба ж я вмів любить!

І ось ми знов з тобою на вокзалі,
Де пасажирів суєта нудна,
І знову пиво піниться в бокалі,
І ти додому їдеш… не одна.

Він там стоїть, вартує чемодани,
А ти ідеш зі мною на перон –
І зустріч ця, приємна і неждана,
Нагадує мені забутий сон.

Я знов мовчу, Бо що мені казати?
Все – як тоді. А втім, різниця є –
Бо ти тепер уже не хочеш ждати,
Бо ти спішиш до нього у фойє.

Василь #Симоненко, #вірші