#знимка, 1900-й.

— він претендує на Вас.
— Ви ревнуєте?
— нї, менї Вас жаль.

Жаль, що доводить ся створювати петициї щодо кождої памятки, поширювати інформацию і щоразу пояснювати комусь щось. Чи існують комплєкснїйші механїзми захисту? Може, у нас, може, приклади таких за кордоном?

Принцеса Віктория-Луїза Прусска (справа), її двоюрідна сестра Олександра-Віктория, принцеса Шлєзвіґ-Гольштайну, і тїтка Теодора Августенбурзка. #знимка 1908-го.

Люди у зáдумі,
Люди — сади‌, люди — стáтуї.
Нам би лягти‌, а вам стáти би.
Люди-вíрші знають бíльше.

Страшенно люблю тексти Ірини Швайдак. У неї часто є рими всерединї рядка: вірші — більше, рими на 3-4 рядки: задумі, статуї, стати би. А тут іще й алїтерация с, з, д, т.
Я бачу тут людий, які зациклені в собі, стоять склавши руки та все думають, як би їм було добре. А комусь змогти б сї банальні річи, що ми можемо. Хіба но творчі люде, емпатичні, спочутливі, здатні се побачити.

Чи не започаткувати академічне вивченє текстів пісень?

Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.

То не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко.
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.

Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Коли будуть цвісти верболози.
І востаннє тобі, замість слів про любов,
Посилаю я муки і сльози.

Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Будь щаслива, весела, як завжди.
Що було — схороню аж у серце на дно…
Не шукай між людьми більше правди.

Франко.
😭😭😭. Рими чудесниї!