Наталя Лївицка-Холодна.

Кришмітки: #вІрші, #Лївицка_Холодна, #інтимне, #зняток.

Літо

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!
П'яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, як свіча,-
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила —
Ні на що — твоїх єдиних уст!

Олена Телїга.

Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Телїга.

#Котик
#вІрші, #інтимне, #Масляк, #мур
1.

В віконци сама лиш сидїла
І наче ягíдка була‌,
В очицях синь неба краснїла,
Грудь крилась у бíлє рубця.

Дві рожі пишались в волосю:
Червона і біла як снїг;
А котик-пещоха дві коси
Негречний собою прилїг.

Сидїла так може годину —
Я бачив ті очі, той рай,
Смотрив я на личко дївчини
Крізь листя зелений розмай.

Звернула ті сині очицї
На неба широке русло;
Щось мрака явилась на личку
І сумом покрилось чоло.

І вийшов з зелени, з гущави
І станув так просто вікна
І впив ся в ті очи слезаві,
Хтїв хмари прогнати з чола.

Узріла недобра — зжахнулась;
І чим я хоч погляд дістав,
Лиш біла суконка майнула,
А котик лиш моркнув: — мі-яв!

Володимир Масляк.
Більше галицких віршів.

#Котик
#вІрші, #інтимне, #Масляк, #мур
2.

І з тої то хвилї що днини
Ставав я все против вікна,
Смотрив на те личко дївчини,
На хмари — задуму чола.

Бувало погляне на мене,
Аж серце здрогне ся цїле;
Часом же і в цвіти зелені —
Надїі — віконце вбере.

Що днини, що хвилї смілїйше
Слїдила з віконця мій слїд;
Що днини в волосє гарнїйшій
Вплїтала листочок і цвіт,

Раз тямлю, о Боже, зітхнула!
Хотїв я вклонитись єї,
Та видно, чийсь голос зачула,
І вже єй не було в вікнї.

Вітрець лиш легонькій з віконця
Дзвінкій голосочок підняв,
А котик, що грів ся до сонця,
Піднїс ся і моркнув: — мі-яв!

Володимир Масляк.
Більше галицких віршів.

Мій друже, я дамно Вам не писала.
Скажіть, чи Ви здорові, чи живі?
Либонь, я Вам залию в комнєр сала,
Коли зачнуть ся докори мої.

Усї слова, що маю Вам сказати,
Ви знаєте, я знаю, я певнá!
Не первий раз вам наступа на пяти
Моя солодко-кисла похвала.

І річ не є в наганї непрямій,
А в тім, що Ви не видите самі.

Чи видите? Мій друже, ви слїпі!
Були б Вам окуляри до лиця:
Уважні, як чиїсь баньки‌ в журбі —
У своїх вам не видко деревця.

Ви дуже добрі, скілько я Вас знаю
(А знаю Вас уже не перший рік),
Ви виконавчі, що закон звичаю
Столїттями до Вас іще предрік.

Ви не суворі, та, бува, рехтельні,
Ви свою душу тратите в дїлах.
Навіщо? Для когó — вони пустельні,
У них нема любови, тілько страх.

Мій милий друже! Бережіть себе,
Бо як не Ви, то хто Вас берегтиме?
Не стратьте в глядї сяйво голубе,
Здоровий будьте, любий побратиме.

Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?! —
такі вже рідні і такі чужі.

Ця казка днів — вона була недовгою.
Цей світлий сон — пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! —
воно лишилось на усе життя.

Ліна Костенко.

#вІрші, #Костенко, #інтимне.

Я чую на собі Ваш зір,
Мене поймають Ваші очі,
Немов скляниї дві сороці
Між сяєва дніпрових гір.
У мене щось забрати хочуть.

Ваш дотик пахне близше, близше,
Уже було б на ня зійшов —
Я скажу тихим словом «гов» —
Понад річищем вітер свище,
Він чує моїх молитов.

Застигли всі: і я, і вітер,
І Ви, і дотик, морви віти,
Нема як свою волю діти,
Мені оддали замісь літер.
Чи я Вам свою непомітно?

#МарійчинаЛірика, #інтимне, #вІрші.

До богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадний усміх: від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки образ твій я побачу — слова
Мовить не можу.
І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаюсь потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти...

Сапфо.

Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Сапфо.

#Котик
#вІрші, #інтимне, #Масляк, #мур, #зняток.

Вололимир Масляк.
Більше галицких віршів.

Прийдїте з квітами до мене.
Я давно з квітами не бачила
Вас.
Най то будуть лїлеї,
я їх люблю,
або які будь,
що знайдете в березнї.
Не даруйте,
поставте у вазу,
поставте себе у крісло
і намалюйте їх.
Милїше менї за квіти
дивити ся на Вас,
коли Ваші аполлонові персти
тїнню лягають на біль паперу,
сїрим олївцем
виводять барвисті запахи
жовтогарячого пилку
і нїжний торк чашолистків.
Прийдїте з квітами до мене.
Не забудьте взяти
папір, оловець, ніж
і себе.
Подаруйте менї малюнок,
хоч начерк,
хоч обриси.
Квіти заберіть.
Риски не вянуть.

Кришмітки: #МарійчинаЛірика,
#вІрші, #біле, #інтимне.

Що довше ми розлучені, то швидше стрінемо ся. Із кождою филею самітности я стаю на филину близша до нашого здибаня.

#інтимне, #цитата, #Марійчині_думи.

#лист #інтимне #проза

— Я Вас люблю́!
— Чого?
— Бо Ви чудова!
— З якого боку?
— З-од усїх сторин.
— Котрих?
— Де Ви: бо все, чого доткнете, стане чудом.
— Яким то чудом?
— Радосним, ясним, як Ви.
— Але ж у ми‌нї стіко темних вроків.
— Ви всї їх бачите, виносите на світ.
— Та я буваю дивна, крутобока.
— Се саме те, що я од Вас хотїв.
— А що, коли я стану буркотлива,
Стара, негарна і нечула, зла?
— А я не дам, щоб Ви така зробились.
Ви будете красива і чуткá,
Я вбережу од вад.
— Я лю‌блю Вас...
— А чом?
— Бо Ви чудові.
— Пояснїть.
— Бо тіко Ви так можете любить.

#вІрші, #МарійчинаЛірика #інтимне

Червоніє калина в вазі,
— Так недавно були тут рожі! —
Ви сказали: «В такому разі
Я вас бачити більш не можу», —
І пішли. А мені й байдуже,
Не сумую я і не плачу.
Тільки, бачите, дощ, калюжі,
І на вікнах роса неначе.
Тільки, бачите, осінь, вітер,
І в саду вже троянд немає,
А ввітальні, нудний, сердитий,
Чоловік мій у карти грає.
І тому — моє серце хворе,
І тому — ця німа скорбота.
Як же нудно лічить: вівторок,
Середа, четвер... субота...

Наталя Лївицка-Холодна.

Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Лївицка_Холодна.

Поцїлуйте мене
терпкими устами
у щоку.
не осквернїть мого тїла і духа,
а зо всїм благочестєм
яке мали
яке показали
яке я бачила
пробудїть у менї
те, за що Вú полюбили;
те, чим я Вáс полюбила.
серце.

#вІрші #МарійчинаЛірика #інтимне

Ви розбудили.
й нїжне-нїжне серце,
що Ви його іще нїжнїш доткнули,
здригнуло ся.
від болю.
бо таїли
смуток у собі.
Чи, може, не таїли,
а мали радість,
виражали радість:
Вас серце тїшило моє.
а я не бачила,
а Ви не вдержали.
Як Ви могли?
а Ви могли.
і я могла.
і я могла.
Душа людска
імла.

#вІрші #МарійчинаЛірика #інтимне

Вже тричі завірюхи січня
дороги в парку замели,
і очі ваші, очі вічні
для мене тричі зацвіли.

Чи нам весна судилась, любий,
чи так і буде січень, смерть?
Ви кличете на стежку згуби,
а я вже болю маю вщерть.

Ви з дальніх меж таємна з'ява,
ви втілення терпких спокус,
так солодко бринить октава
з зарозумілих ваших уст!

Так кличуть очі ваші чорні...
І відповідь моя проста:
розпалені в пекельнім горні,
горять, горять мої уста.

Наталя Лївицка-Холодна.

Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Лївицка_Холодна.

І сипле, сипле снїг,
Мов лебідь, ллєть ся й пада,
До ніг менї, до ніг
Ввижаєсь Ваша звада.

І усьмішка, і кров,
І сьвітло-сїрий спокій
Теплом ляга, теплом
На красно-зимні щоки.

#інтимне #вІрші #МарійчинаЛірика