Ми дайте мент. Чи я багато прошу?
Бо мучуся з непевности в листах,
Що їми заграюся на містах,
Мов диригент. Чуття в собі поро́шу.
Єден момент! Щоб я на мить почула,
Не форму — того, хто за ньом стоїть.
Та чи не ве́рнуся до Вас я мимохіть,
Не наситившись ментом, як акула?
А може, мент Вас мучити не менше
Буде́, ніж отепер мене?
І засумує личенько ясне́
В чеканню змоги віднайти момент ше.
Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.
Бо мучуся з непевности в листах,
Що їми заграюся на містах,
Мов диригент. Чуття в собі поро́шу.
Єден момент! Щоб я на мить почула,
Не форму — того, хто за ньом стоїть.
Та чи не ве́рнуся до Вас я мимохіть,
Не наситившись ментом, як акула?
А може, мент Вас мучити не менше
Буде́, ніж отепер мене?
І засумує личенько ясне́
В чеканню змоги віднайти момент ше.
Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.
П'єр Огюст Ренуар — «Прогулянка», 1870 рік.
Кришмітки: #мальованє, #живопис, #імпресіонізм, #враження, #Ренуар.
Кришмітки: #мальованє, #живопис, #імпресіонізм, #враження, #Ренуар.
За всіх скажу, за всіх переболію,
я кожен час на звіт іду, на суд.
Глибинами не втану, не змілію,
верхів'ями розкрилено росту.
Ніколи так душа ще не мужала!
Ніколи так ще дух не безумів!
О дух ясний — без яду і без жала —
давно ти снив? — а вже сучасний дій
всього мене обняв, здавив, напружив,
і я встаю, нову вдихаю міць.
Не мрію, ні, повіки я розмружив —
іронія і гордість на лиці,
іронія...
Товариство, яке мені діло,
чи я перший поет, чи останній?
Надівайте корони і йдіть,
отверзайте уста...
Товариство, яке мені діло,
чи я пізній предтеча, чи ранній?
Удавайте пророків і йдіть,
отверзайте уста...
Там за мною, за мною, за мною
я не знаю, там скільки іде!
Перед мене твердою ходою
наступаючий день.
Там за мною, за мною, за мною
і від плуга й від трудних станків.
Перед мене щасливеє море,
море голів...
Ну куди ж я піду після цього,
ну куди ж я оглянусь на вас,
коли сонце пронизує розум,
сонце уста?
Я дійшов свого зросту і сили,
я побачив ясне в далині.
Товариство, яке мені діло,
чи я перший, чи ні?
Павло Тичина, 1922 р.
Кришмітки: #Тичина, #вІрші.
P. S. Перший рядок став крилатим.
я кожен час на звіт іду, на суд.
Глибинами не втану, не змілію,
верхів'ями розкрилено росту.
Ніколи так душа ще не мужала!
Ніколи так ще дух не безумів!
О дух ясний — без яду і без жала —
давно ти снив? — а вже сучасний дій
всього мене обняв, здавив, напружив,
і я встаю, нову вдихаю міць.
Не мрію, ні, повіки я розмружив —
іронія і гордість на лиці,
іронія...
Товариство, яке мені діло,
чи я перший поет, чи останній?
Надівайте корони і йдіть,
отверзайте уста...
Товариство, яке мені діло,
чи я пізній предтеча, чи ранній?
Удавайте пророків і йдіть,
отверзайте уста...
Там за мною, за мною, за мною
я не знаю, там скільки іде!
Перед мене твердою ходою
наступаючий день.
Там за мною, за мною, за мною
і від плуга й від трудних станків.
Перед мене щасливеє море,
море голів...
Ну куди ж я піду після цього,
ну куди ж я оглянусь на вас,
коли сонце пронизує розум,
сонце уста?
Я дійшов свого зросту і сили,
я побачив ясне в далині.
Товариство, яке мені діло,
чи я перший, чи ні?
Павло Тичина, 1922 р.
Кришмітки: #Тичина, #вІрші.
P. S. Перший рядок став крилатим.
Автобіографія
В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер — де б я не був і коли-небудь,
я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені.
А як зійшов із гір гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,
глядів спокійно на хвиль противних гурагани.
Мої пісні — над річкою часу калиновий міст,
я — закоханий в життя поганин.
Богдан Ігор-Антонич.
Кришмітки: #вІрші, #ІгорАнтонич
В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер — де б я не був і коли-небудь,
я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені.
А як зійшов із гір гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,
глядів спокійно на хвиль противних гурагани.
Мої пісні — над річкою часу калиновий міст,
я — закоханий в життя поганин.
Богдан Ігор-Антонич.
Кришмітки: #вІрші, #ІгорАнтонич
Еміль Нольде, «Великі маки», 1942 рік.
Кришмітки: #мальованє, #живопис, #експресіонізм, #Нольде, #природа.
Кришмітки: #мальованє, #живопис, #експресіонізм, #Нольде, #природа.
Чи зумієш?
Чи зумієш ти кохати,
Щоб за все, про все забути,
Щоб усі зірвати пути,
Щоб усі зламати грати?
Чи зумієш ти літати,
Щоб зі мною в парі бути?
Чи здолаєш ти в кохання
Всі скарби душі вложити,
Щоби знов перетворити
їх огнем свого страждання?
Чи здолаєш без вагання
Так же вмерти, як і жити?
Коли так, летімо разом
В неосяжні високості,
Вище, дужче... аж до млості!
Душі, збурені екстазом,
Як раби, не гнуться плазом,—
На землі вони лиш гості!
В світовий процес творіння
Влиймо всі духовні сили.
Будьмо, як громові стріли:
Дві душі — одно горіння!
Щоб згадали покоління,
Як жили ми, як любили.
Микола Вороний, 1912 р.
Кришмітки: #вІрші, #Вороний, #інтимне.
Чи зумієш ти кохати,
Щоб за все, про все забути,
Щоб усі зірвати пути,
Щоб усі зламати грати?
Чи зумієш ти літати,
Щоб зі мною в парі бути?
Чи здолаєш ти в кохання
Всі скарби душі вложити,
Щоби знов перетворити
їх огнем свого страждання?
Чи здолаєш без вагання
Так же вмерти, як і жити?
Коли так, летімо разом
В неосяжні високості,
Вище, дужче... аж до млості!
Душі, збурені екстазом,
Як раби, не гнуться плазом,—
На землі вони лиш гості!
В світовий процес творіння
Влиймо всі духовні сили.
Будьмо, як громові стріли:
Дві душі — одно горіння!
Щоб згадали покоління,
Як жили ми, як любили.
Микола Вороний, 1912 р.
Кришмітки: #вІрші, #Вороний, #інтимне.
Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм... ми минаєм... так-то...
А час — це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так... і в цьому вся трагічність.
Час — не хвилини, час — віки і вічність.
А день і ніч і звечора до рання —
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, —
Дивися: Час, великий диригент,
Перегортає ноти на пюпітрі.
Ліна Костенко
Кришмітки: #Костенко, #вІрші.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм... ми минаєм... так-то...
А час — це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так... і в цьому вся трагічність.
Час — не хвилини, час — віки і вічність.
А день і ніч і звечора до рання —
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, —
Дивися: Час, великий диригент,
Перегортає ноти на пюпітрі.
Ліна Костенко
Кришмітки: #Костенко, #вІрші.
Forwarded from Маруські студії
Хто написав цю поезію?
Anonymous Quiz
22%
Максим Рильський.
20%
Євген Гребінка.
24%
Борис Грінченко.
33%
Богдан Лепкий.
Мурашка
Леся Українка з Аріядною Драгомановою-Труш. #знимка, #Труш, #Українка, #Аріядна, #Косачі.
До особистого знайомства з майбутньою дружиною Іван Труш бачив у Михайла Павлика фотокартку, на якій була зображена Аріядна Драгоманова і Леся Українка. Не маючи паперу під руками, він змалёвав її поличє на своїй візитівцї.
Кришмітки: #інтимне, #мальованє, #зняток, #Труш, #Аріядна.
Кришмітки: #інтимне, #мальованє, #зняток, #Труш, #Аріядна.