Ти гордо йдеш, лишаючи позаду
Свої сліди, немов осінній дощ.
Я розводжу руками безпорадно
І хочу запитати: «Ну чого ж?»
Я ніби намагаюся зловити
Дощу того краплинку на вікні,
І скло блищить, водою вмите,
А може, то не дощ? А лиш здалось мені.

Люба Музичка, 1990.

Кришмітки: #вірші, #Музичка.