Сонце розсипалось
Сонце, мов яблуко соком, налилося.
В себе ввібрало краплини роси.
Ясно-прозорі перлини краси...
Сонце весною з криниці умилося.
Сонце розтануло, злотом розплавилось.
Меду струмками воно потекло.
Літечку руки ледь-ледь обпекло
З вітром й дощами веселкою бавилось.
Сонце застигло намистом бурштиновим.
Осені скарби свої віддало,
Наче ніколи його й не було.
Сонце розсипалось листям калиновим...
Автор — @Banduryst.
Кришмітки: #вІрші, #ВідЧитачів, #весна.
Сонце, мов яблуко соком, налилося.
В себе ввібрало краплини роси.
Ясно-прозорі перлини краси...
Сонце весною з криниці умилося.
Сонце розтануло, злотом розплавилось.
Меду струмками воно потекло.
Літечку руки ледь-ледь обпекло
З вітром й дощами веселкою бавилось.
Сонце застигло намистом бурштиновим.
Осені скарби свої віддало,
Наче ніколи його й не було.
Сонце розсипалось листям калиновим...
Автор — @Banduryst.
Кришмітки: #вІрші, #ВідЧитачів, #весна.
В ореолі відблисків твого волосся
Загубилося кілька сонячних зайчиків.
Я б зловив би їх ніжним цілунком,
Та вже пізно – осінь в стосунках.
Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти по літньому, ще у платтячку, посміхалася.
Та в очах твоїх вже зринав новий подив,
Що приносить осінніх вітрів легкий дотик.
Ти те світло збирала у жмені
І зі сміхом угору кидала
Пустотливо-багряною хмаркою
Розліталося…
Моє серце уламками.
Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти по літньому, так щиро, сміялася
Лише в кутиках губ трохи тіней,
Передвісники справжньої зливи.
Я вже бачив весь процес втрати кольору
По листочку, по подиху, з погляду.
Десь тьмяніло і в’яло всередині,
Почуття, що раніше нас з розуму зводило.
Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти поволі дощем розчинялася,
Тільки постать далеко на обрії,
І вологе обличчя… то знак осені.
Автор — Ігор Тихий.
Кришмітки: #вІрші, #ВідЧитачів, #ІгорТихий, #інтимне.
Загубилося кілька сонячних зайчиків.
Я б зловив би їх ніжним цілунком,
Та вже пізно – осінь в стосунках.
Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти по літньому, ще у платтячку, посміхалася.
Та в очах твоїх вже зринав новий подив,
Що приносить осінніх вітрів легкий дотик.
Ти те світло збирала у жмені
І зі сміхом угору кидала
Пустотливо-багряною хмаркою
Розліталося…
Моє серце уламками.
Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти по літньому, так щиро, сміялася
Лише в кутиках губ трохи тіней,
Передвісники справжньої зливи.
Я вже бачив весь процес втрати кольору
По листочку, по подиху, з погляду.
Десь тьмяніло і в’яло всередині,
Почуття, що раніше нас з розуму зводило.
Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти поволі дощем розчинялася,
Тільки постать далеко на обрії,
І вологе обличчя… то знак осені.
Автор — Ігор Тихий.
Кришмітки: #вІрші, #ВідЧитачів, #ІгорТихий, #інтимне.
Пружна, як танго, кружляє метіль на подвір’ї.
Крига сховає минуле прозорим туманом.
Сонце підійметься, але з ним день не настане:
два кольори є у світі лиш — білий та сірий.
З писку мобілок і теплого запаху кави
ранок прийшов — і сховав поміж справ всі скорботи.
Так живемо: з понеділка і аж до суботи
ми удаєм, що ми наче нічого не знаєм.
Може, то правда? Зима і чума — тимчасові.
Надто багато й водночас так мало змінилось.
Дайте нам, зорі, на то милосердя і сили,
і прийде літо, й годинник затьохкає знову.
Зняла з пера @quantum_lynx, управниці @the_endless_city.
Кришмітки: #вІрші, #відЧитачів.
Крига сховає минуле прозорим туманом.
Сонце підійметься, але з ним день не настане:
два кольори є у світі лиш — білий та сірий.
З писку мобілок і теплого запаху кави
ранок прийшов — і сховав поміж справ всі скорботи.
Так живемо: з понеділка і аж до суботи
ми удаєм, що ми наче нічого не знаєм.
Може, то правда? Зима і чума — тимчасові.
Надто багато й водночас так мало змінилось.
Дайте нам, зорі, на то милосердя і сили,
і прийде літо, й годинник затьохкає знову.
Зняла з пера @quantum_lynx, управниці @the_endless_city.
Кришмітки: #вІрші, #відЧитачів.