Вона! вона! я бачу — між кущами
Рукав уже сорочки забілів;
Ще мить одна — тремтячими руками
Я стан її дівочий обхопив.

Ще мить одна — злилися ми устами...
Вона прийшла, прийшла уже вона,
Найкращий квіт між пишними квітками,
Що нам дає багатая весна.

Гей, нахили свої ти, вишне, віти!
Нехай тепер ніхто, ніхто на світі
Не бачить, як я щастя повну п'ю!

Нехай ніхто — ні зорі, ані люди —
Не відає, як пригорнув на груди
До себе я коханую мою!

Борис Грінченко, 1888 рік, із циклу «Весняні сонети».

Кришмітки: #вІрші, #Грінч, #ВесняніСонети, #весна.

Я кохаю ті хмари похмурі,
Що під час велетенської бурі
Як озвуться, то слово їх — грім,
А ударять — перуном палким, —
І здригнеться земля серед бурі,
Як гуркоче розгніваний грім.

Я кохаю ту квітку маленьку,
Що і вітрик зламає бідненьку:
У громами сполохані дні
Захищать її любо мені,
Боронити від лиха бідненьку
В блискавками сполохані дні.

Борис Грінченко.

Кришмітки: #Грінч, #вІрші.

Уривок зо словара Грінченка 1909 року.

Пе‌рвíтка, -ки, ж.
1) = Первістка.
2) Первая возлюбленная. Була і в мене дівка первітка, щиро її кохав, та не довелося подружиться; тепер вона заміжжю. Лубен. у.

Словар А. Кримського і М. Кримского подає як синонім слово лю‌‌ба-перволю‌‌ба.

Кришмітки: #пишний_яр, #Грінч, #Кримский, #Охріменко, #кохай_рускою, #слівце.

Весна іде! В повітрі молодому
Далекий крик мандрівних журавлів
Вже розітнувсь: ключем вони додому
У рідний край летять з чужих країв.

Весна іде! Веснянки задзвеніли,
Лунає спів по луках і гаях —
Мов устають нові могутні сили
В людських серцях, придавлених серцях.

І в грудях знов солодкії бажання,
І в грудях знов устали поривання,
І встала знов надія молода.

О, весно, йди! всі ждуть тебе, кохана:
І небо жде, і жде весна приспана,
І ліс, і степ, і скована вода.

Борис Грінченко, 1888 рік, із циклу «Весняні сонети».

Кришмітки: #вІрші, #Грінч, #ВесняніСонети, #весна.